Класифікація і особливості еліптичних речень

Деколи в простому і складному реченнях не називається кілька присудків із значенням руху.

2) з еліпсисом присудка (головного члена односкладного речення), що виражає прохання, наказ, побажання, прривітання, подяку, запитання тощо. Такі структури лаконічні, часто використовуються в розмовному мовленні, здебільшого емоційно забарвлені. Наприклад:

« – В холодну його! – загуло товариство».

«А шабля в руці козака-велетня сичала, як гад, стригла на січку зелений ситняг, він падав на воду, обсипав молодика з усіх боків, і той врешті злякався не на жарт, заволав:

- Пробі! На поміч! Убивають!».

«- Цю ікону – до мого куреня, – наказав підпаламареві, вказавши на козака, що бився з турком. По тому вернувся до січової канцелярії».

3) з еліпсисом присудка (головного члена односкладного речення) зі значенням буттєвого дієслова. Це нульові форми дієслова «бути» та синонімічних з ним дієслів. Наприклад:

«- Ми українці, Киліяно... Християни.

Киліяна мимовільним напруженням звільнила зв'язані рушником руки, здерла з обличчя прозорий серпанок.

- Я хочу жити! – закричала вона. – Не однімай у мене і в себе сонце.

- Це чуже сонце, – глухо відповів Лаврін.

- Воно одне, – гукала вона, знайшовши у власних словах якусь істину. – І любов одна.

- Але батьківщина теж лише одна, – важко підвів голову Лаврін».

4) з нульовою (еліпсованою) заперечною формою дієслова «бути» чи семантично близького до нього заперечного дієслова. Наприклад:

«Той рвонув на грудях темну полотняну сорочку, роздер до пупа:

- То не я, не я, чого вирячаєтеся. Я спав. Нехай он Пилип скаже».

5) речення з еліпсисом присудка, що має значення дієслова мовлення. Вживаються в словах автора при прямій мові, а також і в самій прямій мові. Наприклад:

«- Горілку не забудь, отамане, горілку! – нервово голоколінники».

6) конструкції питального характеру з еліпсисом дієслова-присудка (предикативного члена односкладного речення). Переважно такі конструкції складаються з обставини «де?» і підмета або ж з одного чи кількох займенникових додатків. Наприклад:

«- Якого ж ти роду-племені? Як звати? Мене – Кирилом. Ждан не встиг відповісти, як зашелестіло під шинком:

- Жмурко йде, Жмурко йде... «.

7) з еліпсисом підмета в двоскладному реченні чи додатка в двоскладному і односкладному. Наприклад:

«- Сідай, хлопче. У ногах правди немає.

Козак вочевидь не був голоколінчиком. Ждан оддав йому поглядом дяку, сів на лискучу колоду. Скосив очі на козака. Січовик схожий на ведмедя – такий же великий і кудлатий. Руки волохаті, і стріхами брови, і круглі очі-вирла.

Січовик поплямкав товстими губами й сказав:

- Бачу, зелений і на Січ прибився недавно.

- Недавно».

8) односкладні речення з еліпсисом предикативного слова «можна», «треба», «необхідно» та ін. здебільшого при явному інфінітиві. Напрриклад:

«Пройшло щось місяців коло двох в тісноті, що ні лягти, ні присісти» [13; 61].

9) односкладні речення з еліпсисом інфінітива за наявності предикативних слів «пора», «час». Наприклад:

«Воно трохи й страшно було швендяти навіть мислію по божім обійстю: ще шелехне з-за куща дрюком якийсь архангел, але ж вельми хочеться козакові бодай краєм ока зазирнути в господній дім, – либонь, не дім, а палац, ще й з колонами, як у пана Казановського, – бо той дім, на велике Сироватчине переконання, стоїть посеред раю, куди попаде й сам Мокій».

«Либонь, вони знали, що на могилі була сторожа, й ця їхня передова залога мчала просто сюди».

За своїм значенням еліптичні речення поділяються на такі групи:

1) наказові й окличні речення. Семантика відсутнього дієслова, як правило, означає побажання, наказ рухатися. наказ дати щось;

2) речення із значенням руху;

3) речення із значенням мовлення, говоріння;

4) речення із значенням перебування, існування, місцезнаходження;

5) речення із значенням енергійної дії.

Хоча для кожного еліптичного речення можна підібрати відповідне дієслово-присудок, не слід вважати, що еліптичне речення є похідним, скороченим варіантом повного. Воно похідне тільки в історичному плані, у сучасній же мові еліптичні речення є абсолютно самостійними синтаксичними утвореннями, не залежними від своїх аналогів – повних речень. Це відрізняє їх від інших типів неповних речень.

Отже, еліптичні речення – кількісно найбільш репрезентований різновид неповних речень, для яких характерні “свої”, тільки їм властиві граматико-смислові ознаки. Головною особливістю таких речень є те, що уявлення про відсутній елемент їхньої структури (найчастіше присудок) встановлюється не з сусідніх речень, а безпосередньо випливає з лексико-граматичних особливостей цих речень, підказується їхнім значенням і формою.

У тій формі, в якій еліптичні речення функціонують у художньому тексті чи розмові, їх не можна поповнити точним значенням неназваного слова, саме тому, що таке слово ніде не було вжите. В еліптичних реченнях дійсне значення тієї чи іншої дії, що їх постійно супроводжує, усвідомлюється синонімічно, з деякою смисловою неокресленістю, через що ці речення не можуть або майже не можуть бути замінені будь-якими повними конструкціями. Нестача (еліпсис) члена речення в еліптичних реченнях є їх відносною постійною структурною рисою і не створює неповноти їх змісту. Через таку особливість еліптичних речень їх слід вважати явищем мови, і тільки їх розглядати як формально неповні конструкції.

 

 

Загнітко А. П. Український синтаксис: Науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс: Навч. посібник. – Ч. 1, 2. – К. : Знання, 1996.

Мацько Л. І., Сидоренко О. М. Українська мова: Посібник – 2-ге вид. – К. : Либідь, 1996.

Мушкетик Ю. М. Твори: У 2-х т. – К. : Дніпро, 1979.

Сучасна українська літературна мова: Довідник / Л. Ю. Шевченко, В. В. Різун, Ю. В. Лисенко; за ред. О. Д. Пономаріва. – 2-ге вид., – К. : Либідь, 1996.

Українська мова. Навч. посібник / П. П. Кононенко, Л. О. Кадомцева, Л. І. Мацько. – 2-е вид., стер. – К. : «Либідь», 1991.

Функціональний аналіз синтаксичних одиниць словосполучення, просте речення: Навч. посібник / М. В. Мірченко. – К. : ІЗМН, 1997.

Шкуратяна Н. Г., Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова: Навч. Посібник. – К. : Літера, 2000.

Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови: Підручник. – К. : Академія, 2004.