Когнітивна психотерапія

Приклад, який відноситься до осі біль/задоволення: людина, що слідує правилу “Мені не стати щасливим, якщо я не буду знаменитий”. Тут гіпертрофоване переслідування одних цілей завдає шкоди іншим. Клієнт прирікає себе на ігнорування інших сфер своїх відносин в угоду правилу. Виявивши таку позицію, консультант допоможе йому усвідомити неповноцінність такого правила, і пояснить, що клієнт був би щасливішим, якби керувався більш реалістичними правилами (які клієнт повинен знайти сам за допомогою консультанта).

Зміна відношення до правил саморегуляції, навчання клієнта бачити в думках гіпотези замість фактів, перевіряти їх істинність і заміняти на більш гнучкі – це наступне завдання консультування. Консультант використовує вже наявні “ресурси” клієнта (тобто навички продуктивного вирішення задач в інших сферах), а потім уже допомагає узагальнити і перенести їх на проблемну сферу.

 

 

Когнітивна психотерапія виходить із припущення, що депресія або невроз є наслідком ірраціонального і нереалістичного мислення. Почуття і поведінка людини у значному ступені залежать від її думок, переконань і уявлень. А. Елліс і А. Бек називають це когніціями. Думки можна розділити на декілька груп: описові (дескриптивні), оцінні, причинно-наслідкові (каузативні) і накази (прескриптивні). Усі вони жорстко пов'язані між собою, утворюють свого роду систему життєвих правил, жити за якою означає неминуче бути нещасливим. Згідно А. Бека, перелік цих невротичних правил (своєрідний “моральний кодекс невротика”) може бути наступним:

1. Щоб бути щасливим, я повинен бути щасливим у всіх своїх починаннях.

2. Щоб почувати себе щасливим, мене повинні любити (приймати, захоплюватися) всі і завжди.

3. Якщо я припускаюся помилки, виходить, я дурний.

4. Якщо я не досяг вершини, виходить, я потерпів поразку.

5. Як чудово- бути відомим, багатим, популярним, і як жахливо бути звичайною, посередньою людиною.

6. Моя цінність як особистості визначається тим, що думають про мене інші.

7. Я не можу жити без любові. Якщо мій начальник (дружина, дитина, коханка) мене не любить, то виходить, що я ні на що не придатний.

8. Якщо хтось із мною не погоджується, виходить, він/вона мене не любить.

Звідси виходить, що події самі по собі мало значать, справжні почуття викликають лише думки й оцінки людини. Вона відчуває те, що думає з приводу сприйнятого. При цьому думки також можуть суперечити одна одній – а людина все одно почуває себе нещасливою.

Абсолютистське, догматичне мислення лежить в основі депресивного сприйняття світу. Невротик ніби закриває очі на позитивні сторони навколишнього світу і власного життя і бачить лише негативні. Елліс проводить чітку границю між тими емоціями, які він називає “адекватними негативними емоціями” (смуток, образа, страх, сум, досада, жаль і гнів) і невротичними, депресивними переживаннями. З його погляду, люди природно засмучуються в тих випадках, коли їх плани або наміри не збуваються, коли навколишні оцінюють їх нижче, ніж слід, коли вони хворіють або втрачають близьких людей.

Ще одна причина депресії – це специфічне самовідношення, при якому людина схильна сильніше карати себе за прорахунки, ніж хвалити за успіхи, або коли отримані нею похвали виглядають меншими, ніж заслужені.

Сама по собі така поведінка може сприйматися як вольова, мужня або виховуюча характер, але для того, щоб прагнення до самопокарання стало переходом у невротичну депресію, необхідний несвідомий (і ірраціональний) перехід від спостереження, побажання до розпорядження й оцінки. Наприклад: “Я бачу, як жахливо бути (низькорослим, товстим, бідняком з вищою освітою, провінціалом) ” і т. д.

Також люди впадають у депресію, гнів або лють у тих випадках, коли в їх житті мало несподіваних радостей, удач і випадкових успіхів – і особливо якщо, з їх погляду, сусіду або супернику “везе більше”. Дефіцит позитивного підкріплення створює ту напругу, яка може розрядитися в будь-якому негативному емоційному стані.

З погляду М. Селігмана і Л. Абрамсона, в основі неврозу може лежати передбачення майбутніх неприємностей. При цьому мається на увазі схильність приписувати негативним зовнішнім подіям внутрішні, стабільні і глобальні причини, а якщо все-таки відбувається щось добре, то тільки випадково, і до того ж воно швидко проходить. Нереалістичні очікування прийдешніх катастроф особливо характерні для нашого нестабільного часу.

Підсумовуючи, можна відзначити, що в когнітивній терапії депресія і невроз розглядаються як продукт наступних життєвих установок:

1. В особистості склалася негативна самооцінка поряд з переконанням, що не можна мати серйозних недоліків, інакше ти будеш ні на що не придатним.

2. Людина песимістично дивиться на своє оточення. Вона абсолютно переконана у тому, що воно повинно бути значно кращим, а якщо не виходить – це жахливо.

3. Майбутнє сприймається в темному світлі, неприємності неминучі, а неможливість стати більш щасливим робить життя безглуздим.

4. Низький рівень самооцінки і висока схильність до самоосуду сполучаються з уявленням про те, що особистість зобов'язана бути на висоті і повинна одержувати схвалення від інших, інакше вона не заслуговує доброго відношення до себе і повинна бути покарана.

5. Очікування неприємностей припускає їх неминучість і те, що людина якось зобов'язана справлятися з ними, а якщо цього не відбувається, значить вона гірша від інших.

 

 

Когнітивно-раціональний метод у психологічному консультуванні має своїх шанувальників. Професійний когнітивний консультант не тільки навчає клієнта навичкам раціонального аналізу власних дій і на у основі думок і уявлень про реальність, але і пояснює, що цей процес – не “раціоналізація” або “психологічний захист”.

Даний підхід у психологічному консультуванні спирається насамперед на силу свідомого розуму і здорового глузду. Тому його ефективність знаходиться в залежності від того, наскільки ця сила в клієнта значна.

Необхідні навички самоспостереження (інтроспекції), добре розвинуте логічне мислення, схильність до абстрактного розгляду життєвих ситуацій. Цими властивостями скоріше володіє сам консультант, ніж його клієнт, у якого саме тут можливі проблеми. Навіть дуже ефективний когнітивний консультант мало допоможе клієнту, який не любить думати і міркувати. Між іншим, аутопсихотерапевтичний потенціал когнітивно-раціонального консультування дуже великий, особливо для тих людей, хто любить аналізувати свої думки, почуття і поведінка.

У когнітивно-раціональному консультуванні робота з клієнтом починається зі спроби усвідомити автоматичні думки. Направивши на них увагу, клієнт краще уявляє їх зміст і наслідки. Одна з технік, яка широко застосовуються для цього в консультуванні – “заповнення пробілу”, коли людина вчиться вловлювати послідовність зовнішніх подій і своїх реакцій на них. Усвідомлення проміжної, пропущеної ланки дозволяє знайти причину депресивного стану, боязкості або скованої поведінки, які встигли стати звичним фоном буття. По мірі того, як клієнт вчиться розпізнавати автоматичні думки і виявляти їх неадаптивну сутність, він відноситься до себе усе більш об'єктивно, розуміючи, як у них відбувається перекручування реальності.

Здатність до об'єктивного розгляду автоматизмів Бек називає дистанціюванням. Здорові люди мають цю здатність відрізняти свої думки і думки, гіпотези і припущення від реальних фактів і подій життя, у невротиків вона порушена. Крім того, невротики часто мають схильність відносити до себе і наділяти особистісним змістом події, які не мають до них причинного відношення.

Техніка, призначена для того, щоб переконати клієнта в тому, що він є центром усіх подій, називається децентрацією. Цей процес особливо успішно відбувається в групах, де учасники з подивом переконуються в тому, що, з одного боку, їх проблеми, які здавалися їм унікальними, у достатньому ступені типові, а з іншого – що центром світових явищ вважає себе майже кожен. Отримавши здатність перевіряти правдивість своїх думок, вірогідність і точність умовиводів (валідність), клієнт стає не тільки більш реалістичним, але і більш ефективним.

Уміння не плутати думки з реальністю – найважливіша складова психічного здоров'я й особистісного благополуччя. Когнітивно-раціональне консультування ставить своєю основною задачею формування міцного фундаменту досвіду і знання, спираючись на який, людина може керуватися розумом і здоровим глуздом у вирішенні проблем будь-якої складності, не обтяжуючи свою свідомість нав'язливими невротичними думками і почуттями.

Особистість, скована ірраціональними установками, постійно знаходиться в полоні негативних емоцій. Не в силах з ними впоратися, вона може виявляти лише безпомічну некомпетентність. Консультант, який працює відповідно до принципів когнітивно-раціонального консультування, будує допомогу таким людям у кілька етапів. Спочатку відбувається робота над проясненням абсолютистської системи аксіом, які блокують діяльність, потім йде обговорення їх як гіпотетичних, імовірних. Крім того, подавлені глибокими страхами, депресивні і тривожні клієнти мають потребу в зміні загальної точки зору на світ – їм потрібно допомогти опанувати принципом прийняття замість принципу повинності.

Консультант може задати клієнту такі питання:

1. Чому Ви повинні усе робити добре? Хіба бізнес-партнер (дружина, начальник, коханка...) відразу розчарується у Вас, якщо Ви зробите помилку? Усі люди час від часу помиляються. Звичайно, помилки потрібно виправляти, але хіба за них завжди й усіх варто карати? Хіба Ваші друзі і близькі не вміють прощати?

2. Хто і коли сказав, що Ви повинні одержувати схвалення кожного, у кому зацікавлені? Хіба Ви повинні подобатися всім? А якщо Ви комусь і не подобаєтеся – хіба це робить Вас поганим? Згадаєте, адже Вам подобаються далеко не всі люди, з якими Ви зустрічаєтеся. І вони живуть при цьому спокійно.

3. Припустимо, Ви дійсно посередня, пересічна людина. Але хіба випливає з цього, що Ви ще й обов'язково повинні бути нещасливим? Можливо, Ви дійсно не зробите нічого видатного. А хто сказав, що Ви зобов'язані бути неабияким? Чому бути звичайною людиною жахливо? У світі мільйони таких людей, і більшість з них щасливі і задоволені життям.

Для того, щоб розпізнавати свої ірраціональні установки, у когнітивному консультуванні застосовується процедура кларифікації або прояснення. Завдання кларифікації полягає в поділі описів і оцінок, побажань і розпоряджень, до прояснення тих логічних зв'язків, які формують причинно-наслідкові відносини. Одним з найпростіших способів вважається демонстрація клієнту всіх «Якщо..., то... «, що містяться в його міркуваннях, а також поведінкові наслідки таких опозицій.

Підсумовуючи, важливо відзначити, що когнітивно-раціональне консультування відноситься до інсайт-орієнтованих видів. Інсайт у його рамках розглядається як процес встановлення зв'язків між подіями життя і психологічних реакцій. Інсайт спрямований на розкриття значення, якого людина надає зовнішньому оточенню і внутрішнім відчуттям.

Когнітивно-раціональне консультування прагне досягти змін у структурі особистості, у її регулятивній системі, так щоб клієнт почував відповідність з вимогами оточення і був у більшій гармонії зі своїми потребами.

 

 

Калина Н. Ф. Когнитивная терапия: рассудок, разум, рациональность// Основы психотерапии. – 1997. – №3.

Нельсон-Джоунс Р. Рационально-эмотивное бихевиористское (поведенческое) консультирование” и когнитивное консультирование//Теория и практика консультирования. – СПб: Питер Пресс, 2000.

Психотерапевтическая энциклопедия/под ред. Б. Д. Карвасарского. – СПб, 1998.

Федоров А. П. Когнитивная психотерапия. – СПб, 1991.

Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. – СПб, 1999.