Компетентнісний підхід у підготовці педагогів до роботи в умовах Інклюзії

 

 

Статтю присвячено проблемі здійснення компетентнісного підходу та формування психологічної готовності педагогів до інноваційної діяльності. Описано діяльність кафедри корекційної освіти щодо реалізації наукової теми та досягнуті результати.

Ключові слова: компетентнісний підхід, інновації, психологічна готовність, компоненти готовності.

Статья посвящена проблеме применения компетентностного подхода и формирования психологической готовности педагогов к инновационной деятельности. Описана деятельность кафедры корекционного образования по реализации научной темы и достигнутые результаты.

Ключевые слова: компетентностный подход, инновации, психологическая готовность, компоненты готовности.

Начало формы

The article is sanctified to the problem of realization of компетентнісного approach and forming of psychological readiness of teachers to innovative activity. Work from realization of scientific theme of department and attained results are described.

Постановка проблеми. Чому «компетентнісний підхід» узятий викладачами кафедри колекційної освіти Рівненського ОІППО як стратегічний для упровадження в усіх видах діяльності? Як саме він реалізується? Як проявляється взаємозв’язок між «компетентнісним підходом», «готовністю педагогів до роботи в умовах інклюзії» та «психологічною готовністю»? Означені проблемні питання тісно пов’язані з науково-методичною темою кафедри – «Формування психологічної готовності педагогічних працівників дошкільної, початкової та спеціальної освіти до інноваційної діяльності». На ці запитання спробуємо дати відповіді, використовуючи напрацювання викладачів, покладені в основу дисертаційних досліджень, та науково-дослідних колективів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Упродовж останніх років вітчизняні та зарубіжні вчені активно вивчають та впроваджують компетентнісний підхід (В. Болотов, І. Зимня, В. Колесов, В. Шадріков та ін.). Власне термін «підхід» у педагогічному розумінні все частіше вживається «як поняття, що визначає стратегію дослідницької та практичної діяльності» [4, с. 90] і є тією основою, що дозволяє цілісно формувати у педагога ту чи іншу компетентність, тобто певний тип педагогічного відношення. Компетентнісний підхід орієнтується на формування цілісного особистісного досвіду та «вносить особистісний смисл в освітній процес» [1, с. 6-8], акцентує увагу на результаті освіти, причому за результат береться не сума засвоєної інформації, а здатність людини діяти у різних проблемних ситуаціях. Широке впровадження компетентнісного підходу в країнах Заходу свідчить про те, що справжні знання – це індивідуальні знання, які з’являються та формуються у результаті досвіду своєї особистісної діяльності. Отже, компетентнісний підхід акцентує увагу на прикладному характері всієї системи освіти, адже все, що вивчається, повинно бути корисним для фахівців у повсякденному житті.

Науковці Ю. В. Фролов, Д. О. Махотін [6, с. 35-37] вважають, що одним з основних завдань професійної освіти є перехід від парадигми викладання (передачі інформації) до парадигми навчання (передачі компетенцій – потенціалу до дій), яка допомагає педагогам змінити власну поведінку.

Освітянський ринок сьогодні вимагає фахівців, які б змогли задовольнити освітні потреби різних категорій дітей, зокрема із особливими освітніми потребами.

Незважаючи на різні підходи в дослідженні проблеми готовності, вчені дотримуються єдиної думки, що готовність як феномен – це складне цілісне утворення психіки людини. Інтегруючи в собі ряд психологічних феноменів, які знаходяться в тісному взаємозв’язку, вона має складну динамічну структуру. Залежно від того, яке функціональне навантаження виконують змістові характеристики даного феномена в процесі професійної діяльності, їх можна віднести до певних системних блоків особистісних якостей спеціаліста (компонентів готовності).

Успішність в інноваційній діяльності передбачає усвідомлення педагогом практичної значущості різних інновацій у системі освіти не лише на професійному, а й на особистісному рівнях. Однак включення педагога в інноваційний процес часто відбувається спонтанно, без урахування його професійної та особистісної готовності до цієї діяльності.

Готовність до інноваційної педагогічної діяльності – особливий особистісний процес, який передбачає наявність у педагога мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективними способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості й рефлексії [3].

Безліч проблем, що постають сьогодні перед педагогами, які працюють в інноваційному режимі, пов'язані з низькою інноваційною компетентністю.

Інноваційна компетентність педагога – система мотивів, знань, умінь, навичок, особистісних якостей педагога, що забезпечує ефективність використання нових педагогічних технологій у роботі з дітьми.

Компонентами інноваційної компетентності педагога є поінформованість про інноваційні педагогічні технології, належне володіння їх змістом і методикою, висока культура використання інновацій у навчально-виховній роботі, особиста переконаність у необхідності їх застосування.

Готовність до інноваційної діяльності – внутрішня сила, що формує інноваційну позицію педагога. За структурою – це складне інтегративне утворення, яке охоплює різноманітні якості, властивості, знання, навички особистості. Як один із важливих компонентів професійної готовності вона є передумовою ефективної діяльності педагога, максимальної реалізації його можливостей, розкриття творчого потенціалу. Джерела готовності до інноваційної діяльності сягають проблематики особистісного розвитку, професійної спрямованості, професійної освіти, виховання й самовиховання, професійного самовизначення педагога.

На основі співвідношення і міри вияву цих показників виокремлюють інтуїтивний, репродуктивний, пошуковий, творчий (продуктивний) рівні сформованості готовності до педагогічних інновацій [3, с. 277-279].

Учені по-різному підходять до питання визначення структурних компонентів готовності до діяльності. Зокрема, виділяють такі компоненти: мотиваційний (усвідомлення своїх потреб, інтересів, вимог суспільства, колективу) ; орієнтаційний (усвідомлення цілей, реалізація яких забезпечить розв’язання певного завдання, осмислення й оцінка умов, за яких відбуватимуться майбутні дії,