Компетентнісний підхід як визначальний орієнтир змісту вищої освіти

В узагальнювальному докладі В. Хутмахера наголушується, що саме поняття компетенція, входячи до таких понять, як уміння, компетентність, компетенція, здібність, майстерність, змістово до сих пір не визначено. Тим не менш, як відзначив доповідач, усі дослідники погоджуються з тим, що поняття «компетенція» ближче до понятійного поля «знаю, як», ніж до поля «знаю, що» [11].

Зміна освітніх підходів виступає як закономірне сходження до більш цілісного розуміння самого феномену освіченості, в основу якого тепер повинні увійти не лише знаннєвий, діяльнісний, творчий досвід, але й досвід самоорганізації людини, пов'язаний з виконанням нею змістопошукових, рефлексивних, самооцінних та інших функцій. Ще одна особливість компетентнісного підходу полягає в тому, що він передбачає оволодіння знаннями й уміннями в комплексі. Тому по-новому вибудовується система методів навчання, оскільки в основі лежить структура відповідної компетентності й тієї функції, яку вона виконує в освіті [10]. Реалізація вищезазначених особливостей компетентнісного підходу, а саме здатність людини самостійно діяти в різних проблемних ситуаціях, досвід самоорганізації, виконання рефлексивних, самооцінних функцій знаходить своє відображення в контексті принципів інтеграції навчально-пізнавальної та самоосвітньої діяльності студентів.

Таким чином, компетентнісний підхід – це підхід, який реалізує діяльнісний характер освіти, унаслідок чого навчальний процес орієнтується на практичні результати. Поруч з цим не відбувається й заперечування знань, які потрібні як основа діяльності. Тому в теорії навчання з’явилося поняття «компетентність», яке означає здатність мобілізувати отримані знання, уміння, досвід в умовах конкретної ситуації, конкретної діяльності.

Знаннєвий і компетентнісний підходи близькі один одному, але перший обмежується рамками предметних знань, тоді як другий робить акцент на готовності суб’єкта навчання використовувати засвоєні знання, навчальні навички й уміння, а також способи діяльності в реальному житті задля успішного розв’язання практичних і теоретичних задач. Саме тому сьогодні в освіті відбувається перехід від знаннєвого підходу до компетентнісного [9].

За умови застосування компетентнісного підходу в освіті змінюється роль самих знань. Знання цілковито підпорядковуються вмінням. До змісту навчання включаються тільки ті знання, які необхідні для формування вмінь. Для людини надзвичайно важливою є не стільки енциклопедична грамотність, скільки здатність застосовувати узагальнені знання й уміння задля розв’язання конкретних ситуацій і проблем, які виникають у реальній діяльності. За такого підходу знання є базою формування компетентностей. У той же час, суб’єкт навчання повинен за необхідності вміти скористатися різними джерелами інформації задля пошуку потрібних йому знань. Таким чином, можемо дійти висновку, що компетентнісний підхід підсилює практичну орієнтованість освіти, надає йому предметно-професійного аспекту спрямування.

Інтеграції навчально-пізнавальної та самоосвітньої діяльності студентів на засадах компетентнісного підходу обумовлює аналіз процесу інтеграції навчально-пізнавальної та самоосвітньої діяльності студентів у контексті компетентнісного підходу, оскільки саме поєднання цих двох видів діяльності в межах навчального процесу, зумовлює й забезпечує формування професійної й самоосвітньої компетентностей.

На основі аналізу й узагальнення психолого-педагогічного досвіду було виокремлено наступні елементи інтеграції навчально-пізнавальної та самоосвітньої діяльності студентів на засадах компетентнісного підходу, до яких належать наступні:

• інтеграція мотивів, цілей і завдань планування навчально-пізнавальної та самоосвітньої діяльності студентів, що забезпечує вмотивоване ставлення до інтеграції навчально-пізнавальної та самоосвітньої діяльності студентів та можливості освіти протягом всього життя;
• інтеграція потреби й готовності в здійснені навчально-пізнавальної та самоосвітньої діяльності студентів;
• інтеграція індивідуальних, предметних, спеціально-предметних знань, умінь і навичок в умовах навчально-пізнавальної та самоосвітньої діяльності студентів, що передбачає формування системи знань і розвиток критичного мислення, оскільки самоосвітня діяльність вимагає здатності до самоаналізу, самоконтролю, саморегуляції та самоуправління;
• інтеграція процесів «само»: самодіагностика, самоконтроль, самокерування, самоуправління, самореалізація, самовдосконалення;
• інтеграція професійної та самоосвітньої компетентностей, а також компетентності інформаційних і комунікаційних технологій у контексті реалізації компетентнісного підходу.

Визначені нами важливі елементи інтеграції навчально-пізнавальної та самоосвітньої діяльності студентів ми структуруємо та систематизуємо в контексті певних спеціальних компетенцій, визначених А. Хуторським, які виступають основоположними складовими компетентнісного підходу: навчально-пізнавальних, інформаційних, самоосвітніх або компетентності особистісного самовдосконалення.

Є досить важливим акцентування на тлумаченні поняття «компетентність», згідно з висновками О. Овчарук [7], тобто, компетентність – це готовність студентів до подальшого особистого розвитку, до змін та пристосування до нових потреб ринку праці, до оперування й управління інформацією, до активної діяльності, до швидкого прийняття рішень, до навчання впродовж життя.

При всій чисельності визначень у психолого-педагогічній та філософській літературі компетентність як наукова проблема ще не одержала свого вичерпного аналізу, тому в різних джерелах зустрічається досить широке тлумачення поняття «компетентність», яку найчастіше інтуїтивно вживають для вираження достатнього рівня кваліфікації та професіоналізму. Однак, різниця між компетентнісним і кваліфікованим фахівцем така, що перший володіє не лише знаннями, уміннями й навичками певного рівня, але й здатністю й готовністю реалізовувати їх у роботі [4]. Зважаючи на цю ознаку компетентнісного підходу, розглянемо такий елемент інтеграції, як інтеграцію потреби й готовності в здійсненні навчально-пізнавальної та самоосвітньої діяльності.

Компетентність передбачає наявність у суб’єкта навчання внутрішньої мотивації щодо якісного здійснення своєї професійної діяльності, а також володіння творчим потенціалом до саморозвитку. Саме така властивість компетентнісного підходу уможливлює реалізацію наступного елементу інтеграції – інтеграції мотивів, цілей і завдань планування навчально-пізнавальної та самоосвітньої діяльності студентів. Поряд з цим в основі визначення компетентнісного підходу лежить культура самовизначення, формування здатності й готовності самовизначатися, самореалізовуватися, саморозвиватися [5]. Такий студент здатний нести відповідальність за прийняте рішення, визначати цілі, виходячи з ціннісних засад, які в нього склалися. Компетентнісний підхід визначає напрямок зміни освітнього процесу, його пріоритети: це змістовний ресурс розвитку. На разі йдеться про нову одиницю виміру освіченості людини, тому що тріада знання, уміння, навички вже не є достатньою для сучасного рівня вимірювання якості освіти [3 ]. На сьогодні оцінюються не просто знання, а й вміння з легкістю й зі знанням справи застосовувати такі знання на практиці. Зокрема, однією з цінних якостей є вміння обґрунтовано довести свою точку зору: «правильність того чи іншого рішення».

У відповідності з дослідженнями Дж. Равена, компетентність характеризує єдність когнітивного, емоційного й вольового аспектів діяльності, які направлено на реалізацію ціннісних настанов суб’єкта. Таким чином, рівень компетентності оцінюється на основі сукупності знань, умінь, навичок, які сформовані в студента та його адекватних поведінкових реакцій, що виявляються в різноманітних ситуаціях.

З точки зору Н. Боритко [1] компетентність як єдність теоретичної і практичної готовності до виконання професійних функцій характеризує не лише діяльність, але й самого спеціаліста як її суб’єкта в його самостійній, відповідальній, ініціативній взаємодії зі світом.

Висновки з проведенного дослідження. Отже, компетентність передбачає інтеграцію професійних й особистісних якостей, спрямовує їх на оволодіння знаннями й цілеспрямоване використання у прогнозуванні, плануванні й реалізації діяльності, а також активує суб’єкт в розвитку своїх особистісних здібностей, у прагненні до самореалізації, і забезпечує його професійне становлення вже у період навчання у виші. Специфіку компетентнісного підходу визначає не тільки отримання студентом знань, умінь, навичок у певній кваліфікаційній сфері, але й розвиток здатності до індивідуальних креативних рішень, до самоосвіти, а також формування певних цінностей. Компетентнісний підхід дозволяє створити відповідні умови для отримання очікуваного результату необхідної компетентності студента (майбутнього випускника). Компетентнісний підхід орієнтує студентів на перехід з відтворення знання до їх застосування у відповідних реальних ситуаціях.

 

 

1. Борытко Н. М. Диагностическая деятельность педагога: учеб. Пособ. / Н. М. Борытко. – М. : Академия, 2006. – 288 с.
2. Закон України – Про вищу освіту: наук. -практ. коментар / [за заг. ред. В. Г. Кременя]. – К., 2002. – 323 с.
3. Зимняя И. А. Ключевые компетенции – новая парадигма результатов образования / И. А. Зимняя // Высшее образование в России. – 2003. – № 5. – С. 12 – 15.
4. Иванов Д. А. Компетентностный подход в образовании: Проблемы, понятия, инструментарий: учеб. -метод. пособие / Д. А. Иванов, К. Г. Митрофанов, О. В. Соколова. – М. : АПК и ПРО, 2003. – 101 с.
5. Каспаржак, А. Г. Проблемы и тенденции системы образования на пороге XXI века: материалы научно-исследовательского отчета по научно-педагогическим изысканиям, проведенной группой ученых из Томской, Свердловской областей, республики Татарстан и г. Санк-Петербурга / А. Г. Каспаржак, И. М. Бахтин, Н. А. Дмитриевская, Т. Л. Клячко, Д. Н. Кавтарадзе ─ Санкт-Петербург, 2005. ─ 62 с.
6. Краевский В. В. Предметное и общепредметное в образовательных стандартах / В. В. Краевский, А. В. Хуторской // Педагогика. – 2003. – № 2. – С. 3 – 10.
7. Овчарук О. В. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти / О. В. Овчарук // Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики. – К. : К. І. С., 2003. – С. 13 – 41.
8. Психологу для роботи: Діагностичні методики: збірник / [уклад. М. В. Лемак, В. Ю. Петрище]. – Ужгород: Вид-во Олександри Гаркуші, 2011. – 616 с.
9. Талызина Н. Ф. Управление процессом усвоения знаний / Нина Федоровна Талызина. – М., 1984. – 43 с.
10. Хуторской А. В. Современная дидактика: учебник для вузов / Андрей Викторович Хуторской. – СПб. : Питер, 2001. – 544 с.
11. Hutmacher Walo. Key competencies for Europe / Walo Hutmacher // Council for Cultural Co-operation (CDCC) and Secondary Education for Europe Strasburg: Report of the Symposium Berne, Switzezland (27-30 March, 1996). – Strasburg, 1997.