Комунікативно-прагматичний потенціал оказіоналізмів (на матеріалі газети «Літературна Україна»)

с. 8) ← Шустер;  шустеризація (ЛУ, 27/11, с. 11) ← [шустеризувати] ← Шустер;  яцикіана (ЛУ, 37/09, с. 2) ← Яцик; якбитологія (ЛУ, 26/11, с. 6) ←  якби-то тощо).  А тому від таких знаків у неузуальній формі великою мірою залежить успіх вербальної комунікації. Наголошуючи на «великих творчих можливостях мовця», Р. Якобсон свого часу визначив «потрійну» роль індивідуально-авторських утворень для комунікативно-прагматичної (поетичної) ситуації: по-перше, оказіональні слова (згідно з теорією науковця, поетичні неологізми – Ж. К.) створюють «яскраву евфонічну пляму», тоді як старі (узуальні) слова «старіють фонетично, стираючись від частого використання, а головне, сприймаючись лише поверхово у своєму звуковому складі»; по-друге, на відміну від форм узуальних слів, що  «легко перестають усвідомлюватися, відмирають, каменіють», сприйняття форми індивідуально-авторського утворення, даного in statu nascendi (у стані зародження), є «вимушеним»;     по-третє, значення узуального слова «у кожний момент більш-менш статичне, значення ж неологізму значною мірою визначає контекст, спонукаючи читача до етимологічного мислення» [7, с. 298].

Подібні оказіональні утворення необхідні для означення нестандартної, прагматично значущої інформації, найбільш прийнятної в межах конкретної ситуації спілкування, яка стає їх своєрідною апробацією. У такий спосіб  відбувається взаємодія двох контекстів: комунікативного і номінативного, де останній обслуговує не стільки процес комунікації, скільки дериваційний акт, але завжди уможливлює реалізацію мети спілкування. Наприклад:  До чого настирний цей чоловік! «Видзюбає» кожен факт, не омине жодної деталі, все прочитає, до всього докопається – де в нього тільки береться терпіння для такої скрупульозної науково-дослідницької праці? (ЛУ, 28/06, с. 1) (пор.: видзюбати ← Дзюба);  Сатиричний пафос цього давнього твору Л. Кисельова особливо актуалізувався сьогодні, коли майже вся роселіта звихнулася на великодержавному шовінізмі та марить відновленням імперії, але в межах СРСР (ЛУ, 43/08, с. 4) (пор.: роселіта ←  російська еліта); …відомий український письменник Віктор Міняйло свого часу пустив у люди слово «хахлуй» − гібрид хахла і холуя – і воно прижилося, упало, вочевидь, на добре вгноєний ґрунт (ЛУ, 32/04, с. 3) (пор.: хахлуй ← хахол + холуй). Оказіонально спродуковані слова можуть ставати дериваційною базою для інших новотворів, як-от:  Але існує ще й третя причина, і коли з першими двома ми мусимо просто змиритися, бо тут уже нічого не вдієш, то з третьою – нашим великим хахлуйством… − ми можемо і повинні боротися, використовувати його із своєї душі (ЛУ, 32/04, с. 3); Тільки то вже навіть не хахли, а отой гібрид хахла з холуєм. Оце до такого хахлуйського стану й намагаються нас довести ті, кому охота жити на нашій землі без нас (ЛУ, 32/04, с. 3); А чого варті Олєйніки (слова «олєя» нема в російській мові), які вихохлуїлися з олійника?..Про яку мову вони, хохлуї, дбають – річ відома (ЛУ, 6/10, с. 3)  

Маючи нестандартну форму вираження, будучи незвичними, непередбачуваними, подекуди й малозрозумілими знаками, оказіональні утворення безпосередньо впливають на сам процес розуміння прагматичної інформації,  виступають регулятором  психічної діяльності адресата, мобілізують його увагу, сконцентровуючи її на себе, деавтоматизують і підвищують інтенсивність сприйняття, завдяки чому «добудовується» текст, заповнюються інформаційні лакуни і «білі плями» в його структурі. Результати оказіональних дериваційних процесів збуджують у свідомості адресата не узагальнені образи, а ідентифікуються в нові «образосполучення», «своєрідні образні молекули, утворені зі словообразів-атомів», репрезентують нестереотипні ситуації і є тим «містком», який забезпечує тісніший зв’язок між комунікантами. 

Інтереси адресанта та адресата певною мірою протилежні: перший, кодуючи інформацію, виконує ряд синтетичних операцій; другий, декодуючи її, вдається до операцій аналітичного характеру. Крім того, без адресата існують лише матеріальні «тіла» репрезентованих одиниць, які без сприйняття й осмислення залишаються ланцюжками якихось графічних фігур, що, очевидно, стають повноцінними знаками тоді, коли й з’являється той, хто здатен «приписати» їм значення, належним чином оцінити індивідуально-творчу компетенцію адресанта. 

Немає сумнівів у тому, що неузуальні утворення характеризуються прагматичною орієнтацією, спродуковані задля впливу на адресата та для регуляції його поведінки, апелюють до емоційної сфери і через неї до інтелекту, їх використовують насамперед для інтелектуального переконання або для переконання через інформування. Будучи одиницями з запрограмованим прагматичним ефектом, вони формують прагматичний центр висловлювань, створюючи позитивну чи негативну оцінку ситуацій загалом. Осмислюючи комунікативно-прагматичну ситуацію, адресат намагається «розшифрувати» запропоновану йому інформацію, перетворити її та відповідним чином інтерпретувати.   Номінативні елементи тексту впливають на адресата не ізольовано, а в сукупності, взаємодіючи один з одним, тому адресант має передбачати доцільність / недоцільність, ефективність / неефективність своїх нововведень. Саме тому важливий  не лише правильний відбір мовних знаків, але й уміння правильно об’єктивувати надані мовні можливості та створювати максимально місткі образи, які  є «засобом художнього узагальнення дійсності, тобто засобом компресії інформації» [1, с. 143]. У межах комунікативних ситуацій  відбувається перехід з рівня значення на рівень смислу, зокрема прагматичного. 

 Шлях до осмислення прагматичної інформації, закодованої в новоутвореннях, – складний і поетапний процес від нечітких образів, асоціацій, уявлень, від активізованих у момент пробудження свідомості концептів й особистісних смислів до перетворення останніх, «стягнення» їх у єдине ціле. Асоціації є звичайним способом декодування репрезентованої інформації, коли, упізнавши номему або її структурний елемент, ми згадуємо все, що пов’язане з