Концепція неповної соціальної структури словацького соціуму (кінець XVIII – перша половина XIX ст.) : сучасне уточнення проблеми

У національній та зарубіжній історичній славістиці існує усталена традиція підходити до розгляду проблеми соціальної структури деяких народів, виходячи із твердження про наявність у них так званої «. неповної соціальної структури».

У перелік таких народів потрапили й словаки. Але уважне прочитання вже існуючого наукового матеріалу, методичний плюралізм дозволяють дещо уточнити як зміст тези про неповну соціальну структуру словацького соціуму, так і припустити, що така структура була досить типовою й принципово не відрізнялася від соціальної структури районів Центральної та Центрально-Східної Європи.

Ключові слова: словаки, угорці, соціальна структура, шляхта, політична еліта, етнічна інтеліґенція, національне пробудження.

Існує стільки ж шляхів дослідження соціальних процесів, скільки шляхів вивчення самого суспільства. Тому абсолютно очевидним є той факт, що не лише соціальна структура суспільства протягом усієї історії людства являла собою динамічне явище. Можна стверджувати, що сама оцінка соціальних процесів стає для дослідника певною динамічною світоглядною площиною, на якій конструювання знань про минуле супроводжується не тільки дещо архаїчними дослідницькими методологіями, а інколи доповнюється нестандартними, можливо навіть дискусійними концепціями. При цьому, на наше переконання, невід’ємною складовою частиною сучасної інтелектуальної вітчизняної історичної науки був і має залишатися світоглядний плюралізм, що в кінцевому підсумку сприяє розширенню об’єктивного уявлення про наше минуле та розширяє перспективу його стабільного розвитку.

Актуальність даного дослідження полягає в тому, що суспільні зміни, які мали місце у словацькому середовищі наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст., проходили на широкому історичному тлі пробудження народів Європи. Метою даної статті є висвітлення соціальних специфіки та структури словацького соціуму, а предметом наукового аналізу став вищий феодальний правлячий клас.

Вивчення соціального розвитку словацьких земель у першій половині ХІХ ст. у сучасній історіографії є недостатнім. Безумовний внесок у дослідження цього питання зробили чеські й словацькі історики. В еволюції чеської і словацької історичної науки, присвяченої соціальному розвитку, можна виділити кілька етапів. Перший із них – становлення марксистської історіографії. Він охоплював середину 1940 – початок 1950-х рр. і проходив в умовах гострої класової ідеологічної боротьби. До кінця 1940-х рр. вирішальні позиції в історичній науці зберігали представники старої історіографії. Із середини 1950-х рр. історична наука розвивається в рамках марксистського трактування. Низка науковців у своїх працях досліджує економічний і соціально-політичний розвиток словацьких земель, керуючись з матеріалістичним розумінням історичного процесу. Робиться спроба виявити закономірності соціально-економічного й політичного розвитку Словаччини в період становлення нового типу економіки.

Починаючи із 1970-х рр. автори праць більше уваги приділяють з’ясуванню закономірностей соціально-економічного розвитку. Недоліками цих робіт можна вважати слабку погодженість національної історії з усесвітньо-історичним і загальноєвропейським контекстом. У ці ж роки проводяться дослідження організаційних форм феодального господарювання на словацьких землях, зокрема вивчення соціального середовища і його специфіки, становища селян. Питання соціально-економічного й політичного розвитку, змін статусу різних соціальних верств досліджувала ціла низка науковців . Значних результатів історики досягли у висвітленні перехідного періоду від феодалізму до капіталізму. Почалося дослідження процесу розпаду феодалізму й назрівання капіталістичних відносин на селі. Представниками марксистської історіографії у численних працях показана не тільки специфіка так званого «первинного накопичення», а також вплив цього процесу на формування нової соціальної структури населення. Але новий етап словацької історичної науки варто пов’язати з практикою формування нової плюралістичної оцінки суспільноісторичних процесів. Сучасні словацькі дослідники намагаються доповнити й представити своє нове бачення історичних процесів, що мали місце на словацьких землях. На їх наукові доробки ми спираємося й у своєму дослідженні.

Генеза проблеми становлення словацького соціуму з його ідентичністю в екзистенціальних умовах практики угорського духовного і політичного панування своїм корінням проникає в історичну пам’ять словацького народу й відноситься до часів, коли слов’янські етнічні території були завойовані угорцями. Відповідно, у словаків національне пробудження (а його неможливо відділити від процесу становлення нової соціальної структури) певним чином формувалося як протидія політиці мадяризації, яка проводилася угорською елітою. Як уважав угорський історик Е. Арато: «Навіть найскромніші прагнення національних рухів середня угорська шляхта розглядала як замах на цілісність угорської держави» . Ще раніше про практику утиску словацького соціуму з боку активних угорських національних сил у своїх листах до відомого славіста І. Срезневського та у своїх публіцистичних працях писав словацький національний діяч Л. Штур . З огляду на сказане, варто визнати, що внутрішня угорська етнонаціональна політика на теренах королівства мала досить активний характер. її генеза – це наслідок середньовічного вторгнення, що хронологічно було відносно пізнім за мірками історії європейської цивілізації, а тому реґіональна політика угорців здійснювалася в умовах гострої конкуренції за ресурси: на заході – з німцями, на півдні й півночі – зі слов’янами та з румунами на сході.

Відповідно до наявних історико-соціальних обставин словацьке населення впродовж багатьох століть особливо гостро відчувало асиміляційний тиск, який був наслідком падіння слов’янської Великоморавської держави – території, що населялася словаками. Останні до кінця ХІ ст. поступово ввійшли до складу Угорської держави без будь-якого права не тільки на автономію, але й на місцеве самоуправління. У середині другого тисячоліття угорське королівство переживає військово-економічний занепад, а з 1526 р. угорською короною і словацьким народом, котрий проживав у межах королівства, починає володіти династія Габсбурґів. У той час ядро «королівської» Угорщини склали словацькі землі (майже 20