Концепція політичної культури

Далі американські політологи Г. Алмонд і С. Верба вивели тип громадянської політичної культури, в якій гармонійно поєднуються політичні орієнтації, властиві всім трьом типам культур. Індивіди стають учасниками політичної системи, не відмовляючись від своїх патріархальних або підданських орієнтацій. При цьому вони можуть грати функціональну роль в політичній поведінці індивіда. Наприклад, більш традиційні орієнтації обмежують зобов'язання індивіда по відношенню до політики і роблять ці зобов'язання більш легітимними; підданські орієнтації «пом'якшують» і роблять більш лояльною і терпимою крайнощі політичної культури участі. Громадянська культура означає, перш за все, лояльне відношення до політичної системи і активну участь в політиці. Громадяни такої культури позитивно орієнтовані як на всю систему в цілому і своя участь в ній, так і на «проміжні політичні інститути», тобто структури входу» і виходу. Громадянська політична культура — це змішана культура, що поєднує в собі самі функціональні риси патріархальної, підданської культур і культури участі.

Результати емпіричного дослідження внесли значні корективи в теоретичні припущення Г. Алмонда і С. Верби. Утопією виявилося припущення про загальну участь громадян в політиці. Як вони зазначили, «в ідеальній громадянській культурі активність і залученість громадян повинні врівноважуватися деякою дозою пасивності і неучасті». Підсумки обстеження виявили «недосконалість» і «неідеальність» американської і англійської моделей політичної культури, які наділялися статусом найрозвинутіших культур.

Так, носій громадянської культури характеризується низкою переваг: загальною позитивною оцінкою значення діяльності національного уряду для нього особисто і глибоким усвідомленням цього факту; високим рівнем інтересу до діяльності уряду і компетентної обізнаності в даній галузі; відчуття гордості за політичні інститути своєї нації. Також американські політологи до цього додають: чекання того, що саме йому буде надано рівне і поважне відношення з боку офіційних осіб; відчуттям задоволеності у зв'язку з проведенням загальнонаціональних політичних заходів, наприклад, виборчих кампаній; вірою в те, що демократія участі є необхідною і бажаною системою державного управління [40, с. 314].

У більш пізніх роботах вчені Г. Алмонд і С. Верба вирішували проблему відповідності громадянської політичної культури і демократії. Кажучи іншими словами, вони поставили питання: чи «є тип політичної культури, що сприяє стабільності і розвитку демократичної політичної системи?» Згідно нормам демократичної ідеології, такій політичній системі повинен відповідати раціонально-активістський тип культури. 

Г. Алмонд надав відповідь щодо причини невідповідності між раціонально-активістським, ідеальним типом політичної культури і реальною політичною культурою розвинутих демократій: 

збереження в цивільній культурі характеристик патріархальної і підданської культури, які сприяють деякому відхиленню політичної поведінки громадян, втім, цілком функціональному;

активність і раціоналізм громадян розвинутих демократій виявляються не тільки і не стільки в політичній області, скільки в сферах виробництва, розподілу і перерозподілу. З другого боку, низька активність, а то і пасивність громадян в політичній системі компенсується високою активністю професійних політиків і державних урядовців.;

у демократичному суспільстві існує соціальне довір'я, яке витікає з політичних орієнтацій, утворюючих політичну культуру, і сприяє політичній співпраці громадян, підтримуючи нормальні відносини між громадянами і елітами, між володарюючою елітою і тією, що прагне влади»[40, с. 315].

Отже, громадянська культура підтримує в політичній системі три баланси: між політичною участю і неучастю громадян, їх впливом і не впливом на важливі політичні рішення; між владою і її відповідальністю; між загальною згодою і розбіжностями політичних еліт.

Отже, політична культура, з погляду порівняльного аналізу політичних систем, на думку американського політологів Г. Алмонда та С. Верби, політична культура – це політична культура суспільства складається з системи емпіричних переконань, експресивних символів і цінностей, що визначають ситуацію, в якій відбувається політична дія. Вона формує суб'єктивну орієнтацію на політику. 

Серед типології політичних культур вченими були запропоновані наступні, за якими вони їх поділяли на патріархальну-приходську, підданську, культуру участі та громадянську, виходячи зі структури політичної культури, якій вони надали наступне системне визначення. Політична культура – різні, стійко повторювані, когнітивні, афективні та оціночні орієнтації відносно політичної системи, її аспектів на «вході» і на «виході» і себе як політичного актора.

Виходячи з теоретичних засад дослідження сутності та типології політичної культури, визначених американськими політологами, можна застосувати концептуальні аспекти емпіричного матеріалу на проекцію інтерпретації політичної культури в сучасному українському суспільстві. На наш погляд, політичній культурі сучасній Україні притаманні риси як підданської, так і патріархальної культури, причинами чого стали наявність пострадянської системи стереотипів, дезінтеграційні процеси, відсутність консолідуючої системи цінностей.

 

У процесі написання курсової роботи, спираючись на теоретико-методологічні засади дослідження вітчизняних та західних науковців, було