Концептуальні засади впровадження інновацій у судове управління

Стосовно четвертого напряму (установлення видів інновацій, їх структури й загальної характеристики складових), то вважаємо за необхідне передусім акцентувати увагу на значенні інновацій для розвитку суспільства та держави, а також на змістовій характеристиці поняття «інновації». На будь-якому історичному етапі кожна держава створює умови для підвищення науково-технологічного потенціалу країни, визначає пріоритети у сфері науково-технологічної діяльності й підтримує їх розвиток. Технологічні досягнення, інновації, зокрема, у сфері інформаційно-комунікаційних технологій (далі – ІКТ) на сьогодні відіграють визначальну роль у розвитку суспільства та держави, зокрема України. водночас зазначений розвиток передбачає, серед іншого, забезпечення умов для реалізації громадянами своїх прав і свобод, у тому числі за допомогою постійного впровадження інновацій у діяльність державних органів влади, зокрема органів судової влади.

Насамперед вважаємо за доцільне підкреслити, що глобальне значення інновацій у розвитку держави було визнано на міждержавному рівні, зокрема Окінавською Хартією глобального інформаційного суспільства у 2000 році [10] та Всесвітнім самітом з інформаційного суспільства в Женеві та Тунісі у 2003 та 2005 роках. [11]. Використання інновацій допомогло багатьом розвинутим країнам досягти успіхів у процесі формування інформаційного суспільства.

Отже, з метою визначення змісту поняття «інновації» вважаємо за доцільне проаналізувати відповідні наукові позиції фахівців та чинне інноваційне законодавство. На жаль, на сьогодні відсутні чіткі наукові позиції щодо понятійно-категоріального апарату у сфері інноваційної діяльності. Наприклад, під інноваціями (нововведеннями) розуміється діяльність, що має кінцевим результатом отримання нового або вдосконалення наявного товару, послуги, форми організації виробництва, управління чи технології [12, с. 456]; процес створення, освоєння та практичної реалізації науково-технічних досягнень, який оснований на вкладенні в нього коштів [13, с. 384].

На нашу думку, достатньо конструктивним виглядає визначення поняття «інновація» (англ. innovation – нововведення, буквально означає «інвестиція в новацію») як результату інвестування в розробку отримання нового знання, інноваційної ідеї щодо оновлення сфер життя людей (технології; вироби; організаційні форми існування соціуму, такі як освіта, управління, організація праці, обслуговування, наука, інформатизація тощо) і подальший процес упровадження (виробництва) цього, з фіксованим отриманням додаткової цінності (прибуток, випередження, лідерство, пріоритет, якісна перевага, креативність, прогрес) [14, с. 367]. Переваги цього поняття для предмета нашого дослідження полягають у такому: по-перше, інновації в судовому управлінні – це впровадження нового знання, інноваційної ідеї в організацію роботи органів судової влади; по-друге, зазначені знання й інноваційні ідеї впроваджуються з метою отримання додаткової цінності, зокрема досягнення прогресу, якісної переваги в судовому управлінні.

На законодавчому рівні визначення поняття «інновації» міститься у ст. 1 Закону України «Про інноваційну діяльність» – це «новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери» [15]. Отже, аналіз зазначеного поняття свідчить, що незалежно від того, у якій формі виступають інновації (технології, продукція або послуги, рішення), вони завжди спрямовані на вдосконалення будь-якої сфери, де вони впроваджуються.

Поглиблюючи розуміння змісту поняття «інновації», необхідно підкреслити й суттєву роль поняття «інноваційні підходи», яке часто використовується в наукових доповідях, статтях, водночас відсутнє його нормативне визначення. На нашу думку, поняття «інноваційний підхід» – це новий погляд, позиція, нововведення, наприклад, у галузі управління (судового управління), основане на використанні досягнень науки і передового досвіду. Крім цього, враховуючи предмет нашого дослідження й повністю погоджуючись із позицією В. Ю. Зайченко [16, с. 33], вважаємо за можливе запропонувати таку класифікацію інноваційних підходів у сфері судового управління: технологічний (у сфері ІКТ) та нетехнологічний (у сфері надання послуг, організації роботи суду). Установлено, що технологічний інноваційний підхід передбачає вдосконалення рівня судового управління завдяки впровадженню інновацій у Ікт як необхідної складової інформатизації органів судової влади, а нетехнологічний – безпосереднє вдосконалення рівня судового управління в організаційному (управлінському) та правовому аспектах. До речі, вважаємо за доцільне підкреслити, що важливість зазначених інноваційних підходів у судовому управлінні полягає в тому, що вони: 1) забезпечують постійне вдосконалення рівня судового управління; 2) надають можливість залучати нові ресурси та здійснювати функції судових органів з меншими витратами праці, ресурсів, часу; 3) допомагають привести діяльність зазначених органів у відповідність із вимогами інформаційного суспільства, що за своєю природою є інноваційним.

Виходячи з існування двох видів інноваційних підходів (технологічний і нетехнологічний), вважаємо за доцільне запропонувати створення системи інновацій, які впроваджуються в судове управління, невід’ємними складовими якої є таке: а) правові інновації; б) управлінські інновації; в) інформаційні інновації. водночас пропонується правові інновації впроваджувати під час реалізації функції правового забезпечення, управлінські інновації – під час реалізації функції організаційного забезпечення, інформаційні інновації – під час реалізації функції інформаційного забезпечення. При цьому передбачається взаємодія між процесами впровадження трьох видів інновацій, що зумовлено усвідомленням змісту поняття «система». Були проведені окремі дослідження щодо визначення загальної характеристики складових правових, управлінських