Конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації та активізації інтеграційних процесів

– розробки концепції системної інтеграції інноваційних ресурсів усіх видів;

– використання можливостей мережі Інтернет;

• створення інформаційної бази даних інновацій, яка має важливе значення для трансферту об’єктів інтелектуальної власності (ОІВ) і дає змогу забезпечити пошук необхідних технологій для застосування на підприємствах;

• залучення в господарський оборот усіх результатів інтелектуальної діяльності, а це передбачає функціонування потужного інноваційного ринку, кваліфікованих фахівців із просування нововведень на ньому, захист прав інтелектуальної власності, необхідної інноваційної інфраструктури та фінансування об’єктів інтелектуальної власності за допомогою венчурного капіталу;

• залучення до співпраці, фінансування комерціалізації інновацій регіональних органів влади, які на коопераційних засадах з приватним сектором та державою зможуть просувати ОІВ на ринок;

• удосконалення законодавства у сфері інтелектуальної діяльності, що має проводитись за такими напрямами:

— гармонізація національного законодавства з нормами і положеннями міжнародних угод та конвенцій у цій сфері, наприклад ТРІПС, що прискорить прийняття України до СОТ;

— зменшення термінів проведення експертизи патентів;

— скасування видачі деклараційних патентів;

— внесення змін до методики оцінки об’єктів інтелектуальної власності;

— визначення права на об’єкти інтелектуальної власності, які створюються за рахунок державних коштів;

— регулювання порядку обміну, інвентаризації, амортизації й оподаткування об’єктів інтелектуальної власності та інших результатів науково-технічної діяльності тощо.

У роботі обґрунтовується, що трансферт технологій має виконувати такі завдання: запобігати надходженню в Україну застарілих технологій; допомагати застосуванню сучасних високоефективних технологій; підвищувати рівень інтелектуалізації вітчизняного експорту; сприяти випуску конкурентоспроможної продукції тощо. Адже одним із найважливіших чинників інноваційної діяльності є швидкісна комерціалізація інновацій. Тому необхідно визначати ще на стадії НДДКР очікуваний комерційний потенціал розробок, зосередити необхідні ресурси та ефективно управляти процесами трансферту технологій.

 

 

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми, а саме: визначення факторів, шляхів та особливостей досягнення країнами високого конкурентного статусу в умовах глобалізації. На посилення конкурентної боротьби впливають такі процеси як інтеграція національних і регіональних ринків, лібералізація світової торгівлі, міжнародний рух факторів виробництва, глобалізація попиту та пропозиції, швидке поширення інформаційних технологій, диверсифікація міжнародних форм організації бізнесу. На основі всебічного аналізу методологічних засад визначення конкурентоспроможності, економетричних методів дослідження стратегічних факторів та їх впливу на конкурентний статус країн, автор сформулював ряд висновків теоретичного та практичного значення щодо формування основних напрямків науково обґрунтованої стратегії підвищення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки.

1. Глобалізація світової економіки загострює конкуренцію, що здійснюється на міждержавному (конкуренція держав) ; міжрегіональному (конкуренція регіонів) та мікроекономічному рівнях зумовлюючи нестійкість конкурентних переваг суб’єктів міжнародних економічних відносин. Це вимагає постійного вдосконалення, гнучкого пристосування до змін світової кон’юнктури та мінливого конкурентного середовища. Міжнародна конкурентоспроможність країн пов’язана передусім із високопродуктивними факторами виробництва, конкурентними перевагами в найбільш прибуткових сферах та сильними позиціями національних фірм на світовому ринку. Для досягнення та утримання високого конкурентного статусу країни має значення характер конкурентних переваг, які вона розвиває. Стратегічними факторами успіху країн в економічному змаганні за лідерство на світових ринках стають інноваційні зрушення, ключові компетенції та конкурентоспроможні ділові моделі. Найбільш ефективною теорією, яка пояснює механізм реалізації конкурентних переваг високорозвиненими країнами, є інтегративна теорія, яка поєднує теорії – еволюційну Й. Шумпетера, глобального лідерства – Хамела-Прахалада та міграції капіталу – А. Сливоцького.

2. Висока конкурентоспроможність компаній, кластерів, регіонів та національних економік зумовлена передусім потужними Національними інноваційними системами, де безперервно виникають та комерціалізуються інновації. Країни – ключові інноватори є лідерами в рейтингах глобальної конкурентоспроможності, завдяки досягненню високого рівня продуктивності праці, вмінню оперативно реагувати на зміни ринкового попиту, оновлювати товарну номенклатуру, знижувати витрати, формувати майбутні потреби споживачів, здатністю принципово змінити структуру економіки та підвищити якість життя населення. Ефективність функціонування Національних інноваційних систем передбачає не тільки розвинених науки та освіти, а й інституційних умов, серед яких вирішальними є: інтеграція в глобальну інноваційну систему; конкурентоспроможний підприємницький сектор; сучасна інформаційна інфраструктура.

3. Формування глобального постіндустріального суспільства зумовлюється інтенсивним розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, які є вирішальними чинниками підвищення конкурентоспроможності країни, за тим що: по – перше, інформація стає одним із найважливіших факторів виробництва; по – друге, швидке поширення інформації при низьких витратах і можливість скорочення інформаційного розриву як в середині країни так і в міжнародній системі; по – третє, технології та засоби поповнення, нагромадження, передачі, обробки й використання інформації є також засобами для створення нових товарів; по – четверте, інформаційні технології призвели до появи електронних торговельних операцій та нового глобального ринку, який відкриває широкі можливості для підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання завдяки розширенню потенційних споживачів та багато іншого.

4. Оцінку міжнародної конкурентоспроможності країн необхідно проводити з допомогою динамічних багатофакторних моделей, які враховують економічний, науково-технічний потенціали, зовнішньоекономічні зв’язки, державне регулювання, фінансово-кредитну систему, інфраструктуру, соціальну компоненту. Дослідження автором новітніх світових методик показали, що всеохоплюючими є індикатори міжнародної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму. Застосування методів економіко-математичного моделювання надали можливість виявити диспозицію основних суб’єктів міжнародних відносин та визначити основні чинники, які впливають на формування високого конкурентного статусу країни.