Конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації та активізації інтеграційних процесів

Кластерне моделювання країн за рівнем конкурентоспроможності, яке розраховувалося з допомогою програмного продукту STATISTICA, дало можливість провести математичну кластеризацію країн і на цій основі одержати власне ранжування національних економік, розглядаючи в якості критерію диференціації відповідні рівні конкурентоспроможності. За допомогою цього методу об’єднано країни за групами та проведено порівняльний аналіз з метою виявлення резервів підвищення міжнародної конкурентоспроможності, що надає можливість використання їх при розробці Стратегії підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

У роботі визначено сучасну диспозицію країн щодо рівня їх конкурентоспроможності за макроекономічним (X ) та мікроекономічними (X ) індексами. Визначено міжнародну конкурентоспроможність інтегральним показником, який, на думку автора, є найбільш системним, охоплюючи усі фактори конкурентоспроможності як на мікро-, так і на макрорівні, й виокремлено вісім кластерів: 1-й включає висококонкурентоспроможні держави світу; 2-й – конкурентоспроможні держави; 3-й та 4-й – середньоконкурентоспроможні країни; 5-й та 6-й – низькоконкурентоспроможні; 7-й та 8-кластери – неконкурентоспроможні країни (табл. 1.).

 

Таблиця 1

Кластерний аналіз інтегрального показника конкурентоспроможності

Кластери Країни за інтегральним індексом конкурентоспроможності Класифікаційні функції

1 США, Фінляндія, Тайвань, Сингапур, Австралія, Швеція, Швейцарія, Канада, Данія, Японія, Норвегія, Ісландія, Велика Британія, Німеччина, Нідерланди F =144, 9366 X +14, 32317 X - 398, 17432

2 Нова Зеландія, Корея, Іспанія, Гонконг, Ізраїль, Ірландія, Австрія, Бельгія, Франція F =133, 88075 X +5, 0965819 X - 331, 08771

3 Чилі, Португалія, Естонія, Угорщина, Малайзія, Словенія, Таїланд, Південна Африка, Туніс, Чехія, Італія F =128, 34297 X - 11, 22248 X - 294, 13217

4 Китай, Литва, Маврикій, Тринідад і Тобаго, Греція, Коста-Ріка, Латвія, Словаччина, Домініканська Республіка, Польща, Бразилія, Індія F =188, 97701 X - 22, 427755 X - 252, 50105

5 Ботсвана, Уругвай, Мексика, Йорданія, Панама, Намібія, Марокко, Шрі-Ланка, Колумбія, Хорватія F =144, 92731 X - 29, 835878 X - 238, 87111

6 Перу, Ель Сальвадор, Ямайка, Філіппіни, Аргентина, Росія, В’єтнам, Болгарія, Румунія F =108, 27958 X - 35, 699902 X - 217, 30251

7 Індонезія, Туреччина, Венесуела, Гватемала, Нігерія, Україна, Зімбабве F =93, 688103 X - 38, 25964 X - 169, 69394

8 Парагвай, Бангладеш, Еквадор, Нікарагуа, Гондурас, Болівія, Гаїті F =90, 694679 X - 53, 106819 X - 179, 80299

 

Автором розраховано з допомогою кореляційно-регресійного аналізу вплив загальновідомих показників на макроекономічний індекс конкурентоспроможності. Доведено, що найбільший вплив здійснюють такі фактори як: ВВП на душу населення, інфляція, рівень безробіття, урядовий профіцит/дефіцит, питома вага послуг у структурі ВВП, експорт та імпорт товарів, прогнозована тривалість життя, реальне зростання ВВП на душу населення (найменший вплив).

Виявлено взаємозв’язок індексу мікроекономічної конкурентоспроможності та наступних показників: загальна продуктивність – ВВП (ПКС) на одного зайнятого робітника (доларів США) ; рівень національних заощаджень (%) ; кількість Інтернет-користувачів (од. /100 жителів). Доведено, що на мікроекономічну конкурентоспроможність в умовах глобалізації впливають наступні фактори: кількість Інтернет-користувачів (од. /100 жителів) – найбільший вплив, а рівень національних заощаджень – найменший вплив.

У розділі 3 “Механізм формування інноваційних конкурентних переваг суб’єктів у сучасному міжнародному середовищі” автор досліджує досвід держав ключових інноваторів (США, країн-членів ЄС та нових індустріальних країн) щодо створення національних інноваційних систем, як вирішального засобу урядової доктрини підвищення міжнародної конкурентоспроможності, аналізує роль інформаційних технологій у забезпеченні високої конкурентоспроможності країн та визначає конкурентні позиції України на світових ринках.

У роботі доведено, що в останнє десятиріччя серед багатьох чинників, котрі зумовлюють економічне зростання та підвищення національної конкурентоспроможності країн, визначальною все більше стає інноваційна діяльність. Країни з динамічним розвитком науки і технологій та ефективним механізмом комерціалізації їх результатів висуваються за показником конкурентоспроможності в число абсолютних лідерів через, по-перше, досягнення високого рівня продуктивності праці; по-друге, вміння оперативно реагувати на зміни ринкового попиту, формувати майбутні потреби, оновлювати товарну номенклатуру, знижувати витрати; по-третє, здатність принципово змінити структуру економіки (80-95% приросту ВВП складає питома вага продукції, виробленої на основі нових знань, втілених у новітніх техніці та технологіях, освіті, методах організації виробництва). Автором спрогнозовано, що становище будь-якої країни в геополітичній конкуренції у ХХІ столітті в економіці знань визначатимуть: інтелектуальний потенціал, можливості інформаційного середовища, здатність національної інноваційної системи генерувати високу інноваційну активність суб’єктів господарювання. Хоча інноваційні зміни в економіці порушують рівновагу через викликані ними структурні зрушення у народному господарстві, проте вони створюють внутрішню енергію зростання й можливості переходу системи в нову якість, значно підвищуючи її конкурентоспроможність. У роботі зазначається, що серед факторів, які визначають конкурентоспроможність національної економіки, все більшого значення набувають такі конкурентні переваги як якість