Кримінально-правова характеристика середньої тяжкості тілесних ушкоджень

Стаття 127 Катування [2]. Основним безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що охороняють здоров’я особи, а додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом – суспільні відносини, що забезпечують охорону волі, честі та гідності особи. 

При кваліфікації цього діяння за об’єктивною стороною слід встановлювати: 

1. діяння – нанесення побоїв, мучення або інші  насильницькі дії; 
2. наслідки, що виявляються у заподіянні сильного фізичного болю, фізичного чи морального страждань; 
3. причинний зв’язок між вказаним діянням і наслідками.

Злочин є закінченим із моменту, коли потерпілому заподіяно сильного фізичного болю, фізичного чи морального страждань.

Суб’єкт злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою – примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою  чи  у   скоєнні  яких   він   або    інша    особа    підозрюється,   а   також  

залякування чи дискримінація його або інших осіб.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:  

1. повторно; 
2. за попередньою змовою групою осіб; 
3. з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості [13, с.496].

 

 

Стаття 130. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби [2]. Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону здоров’я особи, а додатковим обов’язковим чи факультативним – суспільні відносини, що охороняють життя особи.

Необхідною умовою правильної кваліфікації цього злочину є чітке встановлення його об’єктивної сторони, яка полягає: 

1. у свідомому поставленні іншої особи у небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини ; 
2. у зараженні іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу; 
3. в умисному зараженні іншої особи ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини.

Злочин, передбачений частиною 1 статті 130, є закінченим з моменту вчинення дій, які створюють реальну небезпеку зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини. Злочин, є закінченим з моменту фактичного зараження ВІЛ-інфекцією або іншим вірусом. На кваліфікацію скоєного безпосередньо впливає суб’єкт злочину, оскільки він є спеціальним, тобто це фізична осудна особа з 16-річного віку, що хворіє на невиліковну інфекційну 

хворобу (ВІЛ включно) та знає про це.

Суб’єктивна сторона злочину передбачає наявність: непрямого умислу чи злочинної самовпевненості;  злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості; прямого чи непрямого умислу.

Кваліфікуючими ознаками злочину є зараження: 

1. двох чи більше осіб (як одночасно, так і в різний час, одним або різними способами); 
2. неповнолітнього (особи, яка не досягла 18-річного віку) [15, с. 326].

Стаття 133. Зараження венеричною хворобою [2]. З об’єктивної сторони злочин характеризується зараженням однією особою іншої венеричною хворобою. До венеричних хвороб належать інфекційні захворювання, що пере­даються переважно статевим шляхом і вражають передусім органи сечостатевої системи (наприклад, сифіліс, гонорея, паховий лімфогранулематоз тощо). Способи зараження іншої особи венеричною хворобою можуть бути різними (статеві зноси­ни, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, поцілунки, порушення правил гігієни в побуті, сім’ї чи на роботі тощо) і не вплива­ють на кваліфікацію. Згода потерпілого, наприклад, на статеві зносини з особою, хворою на венеричну хворобу, що спричинила зараження, не скасовує протиправності діяння.

Злочин є закінченим з моменту, коли потерпілий фактично захворів на венеричну хворобу.

Слід враховувати, що суб’єкт цього злочину – спеціальний (фізична осудна особа з 16-річного віку, що хворіє на венеричну хворобу та знає про її наявність), що має впливати на кваліфікацію скоєного.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю (злочинною самовпевненістю).

Кваліфікуючі ознаки злочину: 

1. учинення його особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою; 
2. зараження   двох   або   більше   осіб   (як одночасно, так і в різний час, 

одним або різними способами) або неповнолітнього (тобто особи, котрій на момент учинення злочину не виповнилося 18 років) [14, с.576].

 

 

Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження 

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 Кримінального кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій,- караються позбавленням волі від трьох до п'яти років [2].

Об'єктом злочину є здоров'я особи.