Культура здоров’я як важлива соціальна і особистісна цінність людини

Метою написання статті було розглянути та проаналізувати сутність культури здоров’я як професійної якості майбутніх фахівців здоров’я людини.

Результати дослідження та їх обговорення. За енциклопедичним визначенням, здоров’я – це природний стан організму, що характеризується його врівноваженістю із навколишнім середовищем та відсутністю будь-яких хворобливих змін. Здоров'я людини визначається комплексом біологічних (успадкованих та набутих) та соціальних факторів. Останні мають настільки важливе значення у підтриманні стану здоров'я або виникненні і розвитку хвороби, що у преамбулі до статуту Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) записано: «Здоров'я – це стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів. « Однак, настільки широке соціологічне визначення здоров'я є дещо суперечливим, оскільки соціальна повноцінність людини не завжди збігається з його біологічним станом. Взагалі, поняття здоров'я є дещо умовним та об'єктивно встановлюється за сукупністю антропометричних, клінічних, біохімічних та фізіологічних показників, що визначаються із урахуванням статевого, вікового факторів, а також кліматичних та географічних умов [6].

Здоров'я необхідно характеризувати не лише якісно, а й кількісно, оскільки існує поняття про ступінь здоров'я, який визначається шириною адаптаційних (пристосувальних) здатностей організму. Хоча здоров'я являє собою стан, протилежний хворобі, воно може бути пов'язане з різними перехідними станами і не мати чітких меж. Стан здоров'я не виключає наявності в організмі хвороботворного начала, яке ще не проявилося, або суб'єктивних коливань у самопочутті людини. У зв'язку з цими властивостями виникло поняття «практично здорова людина», за якого патологічні зміни, що спостерігаються в організмі, не впливають на працездатність людини і її самопочуття. Разом з тим, відсутність кричущих порушень ще не свідчить про відсутність хворобливого стану, оскільки перенапруження захисно-пристосувальних механізмів, не порушуючи здоров'я, може призвести до розвитку хвороби за впливу на організм надзвичайних подразників. До факторів, що визначають здоров'я людей, відносяться реальні прибутки, тривалість робочого дня та ступінь інтенсивності та умов трудового навантаження, наявність професійних шкідливих умов, рівень та характер харчування, житлові умови, стан охорони здоров'я у даному регіоні і, що, вкрай важливе – спосіб життя, який обирає для себе кожна людина самостійно.

Однозначного критерію, за яким можна було б судити про стан здоров'я населення, не існує, бо навіть середня тривалість життя – це недостатній критерій, якщо не враховувати цілий комплекс соціально-біологічних чинників. У ХХ столітті ВООЗ були визначені засади наукової організації охорони здоров'я окремих осіб: підвищення захисних властивостей людського організму, а також створення умов, які попереджують контакт людей з особливими патогенними подразнювачами або послаблюють їхню дію на організм [4].

Поняття культура здоров’я тісно пов’язане із рівнем загальної культури особистості.

Взагалі, поняття культури відноситься до найважливіших та наймісткіших категорій сучасної гуманітарної науки.

Культура – це особлива форма життєдіяльності людей, що дає можливість для прояву багатогранним стилям життя, матеріальним способам перетворення природи і споглядання духовних цінностей. [6]

Англійський етнограф Є. Тейлор у 1871 році писав: «Культура … це деяку складне ціле, що включає в себе знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї та інші можливості й звички, що набуває людина як член суспільства».

Найлегше, але не зовсім ґрунтовно, розглядати культуру тільки як сукупність звичаїв та моральних норм. Культура – це складний, цілісний за своєю структурою, феномен і цивілізаційний пласт, що має безліч внутрішніх планів, проте абсолютизація будь-якого з них призводить до розпаду культури й деградації особистості. Системотворчим фактором і вектором розвитку культури виступають відносини «Я-Ти» (М. М. Бахтин, М. К. Бубер, С. Л. Франк).

Згідно духовно-антропологічним концепціям, людини є творцем та носієм культури. Культуротворча функція полягає в тому, що особистість сама формує себе, створюючи культурний «простір». Культура знаходить себе там, «де дії людини пов’язані з напруженим творчим актом, проривом у новий духовний простір» (П. А. Флоренський).

Гуманітарний підхід відводить людині роль духовного суб’єкта культури, що володіє такими властивостями, як мислетворчість, відповідальність за дії та поведінку, здатність до саморозвитку та самореалізації.

Т. В. Лодкіна пише, що незалежно від різних підходів до проблеми культури, всі дослідники відмічають, що культура характеризує життєдіяльність особистості, групи, суспільства вцілому; культура є специфічним способом буття людини, має свої просторово-часові межі; розкривається культура як через речі, предмети, витвори мистецтва, знаряддя праці, так і через мовленнєві форми, символи та знаки.

Культура здоров'я – це важливий складовий компонент загальної культури людини, що визначає формування, збереження та зміцнення її здоров'я. Культурна людина є не тільки «споживачем» свого здоров'я, але й його «виробником».

Високий рівень культури здоров'я людини передбачає її гармонійне спілкування з природою й оточуючими людьми.

Елементом культури здоров'я є уважне і правильне ставлення людини до самої себе, прагнення до самопізнання, формування, розвитку і самовдосконалення своєї особистості.

Культура здоров'я – це не тільки сума знань, обсяг відповідних умінь і навичок, але й здоровий спосіб життя гуманістичної