Лексичний вплив як чинник динаміки структури мовиреципієнта (на матеріалі латинських запозичень українських пам’яток кінця XVI – XVII ст.)

Латинська мова у досліджуваний період в Україні була мовою юриспруденції, міських та земських судів, діловодства, зокрема, канцелярій (на Холмщині, Підляшші, Поліссі у XVI ст., а після Люблінської унії 1596 р. – у тих волинських міських канцеляріях, де раніше використовували українську мову; на Поділлі з того часу актовою мовою також була і латинська).

Вплив античної культури на українську в к. XVI – XVII ст. був як безпосереднім, так опосередкованим німецькою та чеською культурами; найпомітнішу роль у поширенні друків античної словесності в Україну відігравала Польща, що було зумовлено тогочасними суспільнополітичними й економічними умовами розвитку Речі Посполитої, до складу якої входила частина українських земель. У цей час у Речі Посполитій латинська мова відігравала провідну роль як мова освіти й науки. Вивчення мовнокультурної ситуації в Україні к. XVI – XVII ст. показало, що латинська мова (латинськомовна література, ширше – антична культура) через посередництво польської культури проникає на східнослов’янські терени, де посідає помітне місце у науковому, духовному, адміністративному та культурному житті України, Білорусі, Росії. Латинська мова не функціонувала ізольовано, а впливала на інші писемні східнослов’янські мови; її носіями були українці, що мали високий на той час мовний вишкіл, володіли й українською писемною мовою. При цьому помітним був розподіл сфер функціонування різних мов, що не могло їх уберегти від тісної взаємодії та динаміки їх внутрішніх структур.

У другому розділі “Загальна характеристика латинських запозичень у пам’ятках к. XVI – XVII ст. ” зосереджена увага на складі латинізмів у структурі мовиреципієнта, на розширенні внаслідок переймання лексики понятійної структури української мови, на репрезентації структурної різноманітності латинських запозичень, зафіксованих писемними пам’ятками.

У підрозділі “Тематична класифікація латинізмів” подано класифікацію запозичень: вона має три яруси: перший – універсум – засвідчує недиференційованість усього понятійного поля; другий – макродиференціація, поділ на три основні комплекси: всесвіт (поза людиною), людина (поза всесвітом), людина і всесвіт (як певна єдність) ; третій – диференціація на відповідні ідеографічні сфери. Зокрема, комплекс всесвіт охоплює чотири підкомплекси: небесні тіла, земля, рослинний світ, тваринний світ; комплекс людина – чотири: людина як істота, душа і розум, людина як член суспільства, організація суспільства і соціальні інститути; комплекс людина і всесвіт – шість: буття, якість і стан, число і кількість, міра, час, простір, причина, рух, зміна. У межах підкомплексів можуть окреслюватися окремі ідеографічні групи. Насичення цих груп запозиченою лексикою є нерівномірним: окремі групи розгалужені, чисельні (напр. : людина як істота; душа і розум; людина як член суспільства; організація суспільства і соціальні інститути), інші – представлені поодинокими лексемами (напр. : небесні тіла, земля, простір, причина). Напр. : підкомплекс організація суспільства і соціальні інститути представлений такими ідеографічними групами:

 назви державноадміністративних організацій (напр. : канцелярия ‘канцелярія’ (< cancellaria), конвокацыя ‘сейм для обирання кандидатури на трон, який скликався після смерті короля’ (< convocatio), консерваты ‘судові сесії Люблінського трибуналу – найвищої апеляційної інстанції для Малопольщі та українських земель у складі Речі Посполитої’ (< слат. conservata), сенать ‘найвища судова влада’ (< senatus), маестать ‘трон, влада’ (< majestas, tatis), коммісія ‘урядова комісія’ (< commissio), маистрать ‘державна організація, що керує містом, міська управа’ (< magistratus) ;

 назви подій державної ваги (напр. : визитация ‘інспектування, здійснення урядових відвідин, переважно церков і монастирів з метою перевірки стану справ’ (< visitatio), елекъция ‘вибір на якунебудь посаду’ (< electio), революція ‘рух, переворот’ (< revolutio), нобhлhтовать ‘підносити до шляхетського стану’ (< nobilitare), трактать (> трактовати) ‘переговори’ (< tractatus), конфедерація ‘тимчасовий союз із політичною метою’ (< confederatio), интеррегнумъ ‘період між смертю одного короля і обранням іншого’ (< interregnum), интерцейсія ‘політичне посередництво’ (< intercessio) ;

 назви державноадміністративних документів (напр. : администрация ‘розпорядження’ (< administratio), акт ‘правовий урядовий документ’ (< actus), диспозиция ‘розпорядження, план’ (< dispositio), конвенция ‘договір, зближення, угода’ (< conventio), констытуция ‘звід законів’ (< constitutio), реляція ‘рапорт, донесення’ (< relatio), инструкція ‘назва письмової постанови’ (< instructio), метрика ‘збірник давніх урядових актів; офіційний перелік, список, відомість’ (< matricula > matrix), пакть ‘угода’ (< pactum) ;

 назви урядових осіб (напр. : администраторъ ‘правитель, намісник, заступник’ (< administrator), антецесор ‘посередник’ (< antecessor), дигнитаръ ‘сановник’ (< dignitas, tatis), инстыкгатор ‘сановник чи урядова особа, в обов’язки якої входило стежити за правосуддям, притягувати порушників до відповідальності’ (< instigator), екзекутор ‘виконавець судового рішення’ (< executor), електъ ‘особа, яку обрали на певну посаду’ (< electio), кандидать ‘претендент на певну посаду’ (< candidatus), канцлєр ‘сановник, який очолював державну канцелярію і охороняв королівську печатку’ (< cancellare), кашталян ‘сановник із функціями нагляду за станом укріплень і постачання найбільших державних замків; заступник воєводи’ (< castellanus);

 назви, пов’язані із соціальнополітичним утиском (напр. : агравовати ‘погіршувати, обтяжувати, утискати, неволити’ (< aggravare), агравація ‘гніт, утиск’ (< aggravare), девастовати ‘спустошувати, розорювати, знищувати’ (< devastare), деспектовати ‘ганьбити, безчестити, зневажати’ (< despectare), инъфестовати ‘тривожити, мучити, переслідувати’ (< infestare), карция ‘в’язниця’ (< слат.