Лексика і фразеологія української мови в професійному спілкуванні

8.1 Словниковий склад мови. Класифікація української лексики

8.2 Поділ лексики за походженням. Запозичені слова в професійному спілкуванні

8.3 Активна і пасивна лексика. Лексика за сферами вживання. Суржик

8.4 Фразеологія в професійному спілкуванні

 

 

Основною одиницею мови є слово. Усі слова, що вживаються в певній мові,  становлять її лексику, або словниковий склад. Розділ мовознавства, у якому вивчається словниковий склад мови, називається лексикологією (від грецьких слів lexis – слово,  logos – вчення).

Словниковий склад мови є не хаотичною множиною елементів, а становить упорядковану систему мовних одиниць, які класифікують за різними ознаками:

- за функціями розрізняють слова повнозначні (слова, які виконують номінативну (називну) функцію (іменники, прикметники, числівники, дієслова, прислівники)) і службові (виражають різні відношення та зв'язки між повнозначними словами (прийменники, сполучники));

- за кількістю значень – одно- і багатозначні (уживаючись у багатьох значеннях, слово має одне основне, або пряме, значення – первинне, нейтральне значення слова, зрозуміле в контексті й поза контекстом. Інші значення – непрямі, або переносні, – виникають унаслідок перенесення назв одних предметів, явищ, дій, ознак на інші, напр., ринок: 1) місце, де відбувається торгівля; 2) сфера товарного обороту, пор.: критий ринок, центральний ринок, упорядкований ринок і національний ринок, світовий ринок, зовнішній ринок, ринок праці тощо. Слова в прямому значенні вживаються в усіх стилях мови, особливо в науковому та офіційно-діловому, а в переносному – лише в художньому, публіцистичному та розмовно-побутовому);

- за співвідношенням форми і значення:

синоніми (слова, що називають те саме поняття, спільні за своїм основним значенням, але різняться значеннєвими відтінками,  напр.:  керувати,  правити,  управляти,  розпоряджатися;  синоніми  увиразнюють мову, допомагають створити яскраву образність, усунути лексичну тавтологію (повтори слів), уникнути одноманітності мовлення);

антоніми (слова з протилежними значеннями: купівля – продаж (але не продавати), будувати – руйнувати (а не руйнівний); правильне використання антонімічних протиставлень допомагає чітко розмежувати поняття, сприяє точності та яскравості вираження думки);

омоніми (слова, які звучать однаково, але значення мають різні, напр.:  виступ (промова) і  виступ (суші); омоніми слід уживати дуже обережно, особливо в наукових та офіційно-ділових текстах, щоб, висловлюючи думку, уникнути двозначності);

пароніми (слова,  близькі  за  звуковим  складом  і  вимовою,  але  різні  за  значеннями,  напр.:   запитання (звертання, яке вимагає відповіді) –  питання (звертання, яке вимагає відповіді, проблема),  банківський  – банковий;  еміграція –  імміграція;  рідкий –  рідкісний; неприпустимо замінювати один паронім іншим, оскільки це спотворює зміст вислову);

- за стилістичними ознаками – стилістично нейтральні (вживаються в будь-якій ситуації, у будь-якому стилі мови)  і  стилістично  забарвлені  (суспільно-політична  лексика  (нація,  приватизація,  парламент,  права людини), офіційно-ділова (справа, акт, бланк, реквізит), термінологічна і виробничо-професійна (плотер, сальдо, дощувальна машина, консоль), просторічна, або лексика побутової розмови (ляпати, тута, паскуда, трудяга);

- за походженням – власні і запозичені;

- за сферами вживання – загальновживані і спеціальні;

- за частотою вживання -- активні і пасивні.

 

 

Лексична система української мови сформувалася в ході тривалого історичного розвитку. У її лексичному складі розрізняють дві групи слів за походженням – власні і запозичені.

До власної лексики належать слова, що входили в українську мову в різні історичні періоди, починаючи з найдавніших – індоєвропейські (мати, брат, дочка, бик, вовк, м'ясо, сіль), спільнослов'янські (свідок, посол, боліти,  холодний,  дев'ять,  я,  він,  там),  східнослов'янські  (батько,  дядько,  кулак,  собака,  урожай, хороший, сьогодні, тепер), власне українські (багаття, батьківщина, напувати, очолити, линути, малеча, гай, смуга, дружина, мрія, бандура, розкішний, чарівний).

У різні історичні епохи українська мова збагачувалася словами, запозиченими з інших мов. У сучасній українській мові їх порівняно небагато – 10-15%. Усі запозичення української мови поділяють на дві групи:

1) слова,  запозичені зі  слов'янських  мов  (з  польської (скарб,  байка,  полковник,  петрушка,  барвінок),

російської (паровоз, завод, взвод, безробіття, декабрист), білоруської (дьоготь, бадьорий) та ін.);

2) слова, запозичені з неслов'янських мов: з грецької (ангел, монастир, історія, біографія, поема, атмометр), латинської (акваріум, радіус, активатор, диктатура), тюркських (атаман, сарай, барабан, кизил, базар), французької (парад, кабінет, сержант, сюжет, ажур, салют), англійської (матч, баскетбол, смокінг, мітинг, лідер, фініш, бар), німецької (офіцер, штаб, єфрейтор, бухгалтер, вексель, масштаб), голландської (флот, брезент, дамба), італійської (банк, опера, помпа), іспанської (гітара, карамель, пума), фінської (камбала, морж, пельмені).

Використовуючи  іншомовне  слово  в  мовленні,  зокрема  й  у  діловому,  слід  добре  усвідомлювати  його значення; іноді замість іншомовних слів доречно використати рівноцінні українські відповідники, пор.: анархія - безладдя; дебати-обговорення; дефект-недолік, вада, хиба; конвенція-угода; лімітувати-обмежувати; прерогатива-перевага; репродукувати-відтворювати; симптом-ознака.

 

 

За частотою вживання розрізняють активну і пасивну лексику.

Активна лексика – це слова, які часто часто вживаються в повсякденному спілкуванні. Вони зрозумілі для кожного члена мовного колективу. Це загальновживані слова (хліб, сіль, гіркий, добрий, іти, бігти) та широковідомі терміни (нація, діаспора, принтер, квартет).

Пасивна лексика – це рідковживані слова, які не належать до повсякденного мовного вжитку. Серед пасивної лексики розрізняють: