Локус контролю, його різновиди

 

1. Локус контролю, його різновиди

2. Характеристика людини з рисами «філотімос»

3. Концентрична модель африканської особистості

Список використаної літератури

 

 

Локус контролю – це якість, яка характеризує схильність людини приписувати відповідальність за події, які відбуваються у житті, і результати своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний, або зовнішній локус контролю) або власним здібностям і зусиллям (інтернальный, або внутрішній локус контролю). Поняття «локус контролю» було введено Дж. Роттером на базі запропонованої ним теорії соціального навчання. Відповідно до його концепції, найважливішим параметром будь-якого очікування поєднання «дія-наслідок» є суб'єктивне відношення до впливу власної діяльності на наступні події. Дж. Роттер назвав цей феномен внутрішнім-зовнішнім локусом контролю.

Оцінюється на шкалі інтернальності-екстернальності від високо інтернального до високо екстернального. Приписування відповідальності за результати діяльності:

зовнішнім силам – екстернальний, зовнішній локус контролю. Відповідає пошуку причин поведінки зовні, серед оточення. Схильність до зовнішнього локусу контролю виявляється разом з такими рисами, як непевність у своїх можливостях, неврівноваженість, прагненні відкласти реалізацію намірів на невизначений термін, тривожність, підозріливість, конформність та агресивність. За неможливості впливання на перебіг подій, у осіб із зовнішнім локусом контролю переважно формується безпорадність та зниженя пошукової активності, на відміну від осіб із внутрішнім локусом контролю.

власним здібностям та зусиллям – інтернальний, внутрішній локус контролю. Відповідає пошуку причин поведінки в собі. Люди зі внутрішнім локусом контолю впевненіші в собі, послідовні та наполегливі в досягненні поставленої мети, схильні до самоаналізу, врівноважені, товариські, доброзичливі та незалежні. Показано, що внутрішній локус контролю є соціально схвальною цінністю, ідеальному Я приписується внутрішній локус контролю. Особи з внутрішнім локусом контролю частіше досягають творчих та професійних успіхів.

Локус контролю не визначає реальність контролю зовнішніми чи внутрішніми причинами, а лише суб'єктивне його сприйняття. Локус контролю – стійка властивість індивіду, яка формується при його соціалізації.

Інтернальність і екстернальність являють собою стійкі структури особистості, сформовані в процесі її соціалізації. На основі минулого досвіду в людини складається певна система цінностей і очікувань певного підкріплення. Акумулюючи соціальний досвід особистості, локус контролю відбиває відношення суб'єкта до різних подій як до зовнішньо або внутрішньо детермінованих.

Люди, які володіють внутрішнім локусом контролю, більш впевнені у собі, послідовні і наполегливі у досягненні поставленої мети, схильні до самоаналізу, врівноважені, товариські, доброзичливі і незалежні. Схильність до зовнішнього локусу контролю, навпаки, проявляється поряд з такими рисами, як невпевненість у своїх здібностях, прагнення відкласти реалізацію своїх намірів на невизначений строк, тривожність, підозрілість, конформність і агресивність. Експериментально доведено, що внутрішній локус контролю є соціально схвалюваною цінністю (ідеальному Я завжди приписується внутрішній локус контролю).

Безумовно, не існує чисто інтернальної або екстернальної орієнтації суб'єкта, тому що у кожній людині присутні елементи їх обох. Можна говорити лише про різні їх поєднання, які визначають спрямованість загального «поля» локусу контролю, який ї багатовимірним, неоднозначним мотиваційно-смисловим утворенням, яке характеризує вектор соціальної спрямованості особистості і відповідає вищому рівню особистісної структури, тобто володіння адекватним локусом контролю притаманне лише людині, яка досягла певного рівня рості особистості.

Рівень суб'єктивного контролю може бути віднесений до однієї з найважливіших характеристик самосвідомості, яка визначає особливості поведінкових реакцій у широкому спектрі соціальної взаємодії і відповідальності, що проявляється у рівні активності і ступені впливу на обставини життя.

Можна припустити, що у загальному випадку екстернальний локус контролю формує орієнтацію на стан, а інтернальний – орієнтацію на результат. При цьому важливо і те, що локус контролю проявляється як характеристика загальної активності особистості, що, на думку К. А. Альбуханової-Славської, має дві складові: рівень ініціативи і рівень відповідальності.

Всі види психотерапії базуються на одному кардинальному постулаті: «причини проблем клієнта коріняться у ньому самому». Ця теза у багатьох випадках суперечить власному сприйняттю клієнта, який схильний пояснювати свої проблеми зовнішніми обставинами. Іноді клієнт може звинувачувати сам себе, негативно оцінюючи ті або інші якості своєї особистості, однак і у цьому випадку психотерапевт «наближає» причину важкого стану до «Я» людини: клієнт переконується, що справа не в самих по собі якостях, а у його самовідношенні. Наприклад, подібна причина може бути визначена як «низька самооцінка».

У ході досліджень, присвячених даній особистісній характеристиці, були виявлені риси як подібності, так і розходження між представниками різних культур. У цілому, результати досліджень свідчать про те, що для американців характерні більш високі показники внутрішнього локусу контролю, а для представників інших культур – зовнішнього. Такі результати були отримані при порівнянні американців з жителями азіатських країн, зокрема Китаю і Японії, хоча подібних розходжень не було виявлено при порівнянні даних, отриманих у США й Таїланді. У дослідженні Денгерынка були зафіксовані більш високі показники внутрішнього локусу контролю в американців, ныж у шведів, а результати досліджень Манро говорять про те, що для американців характерні більш високі показники внутрішнього локусу контролю, ныж для представників Замбії й Зімбабве. На підставі результатів огляду різних крос-культурних досліджень Дайал робить висновок, що євроамериканці характеризуються більш високим рівнем внутрішнього локусу контролю, ніж афроамериканці.

Культурні розходження, пов'язані з локусом контролю, зафіксовані і серед дітей. Дослідження, проведене групою вчених, показало, що для американських дітей типовий більш