Локус контролю, його різновиди

Отримані результати нерідко інтерпретуються як відображення властивого американській культурі індивідуалізму, роз'єднаності і підкреслення унікальності кожної окремої особистості, у порівнянні з уявленнями про гармонійний і взаємозалежний характер відносин між людьми, а також між людиною і природними, і навіть надприродними силами, характерними для багатьох інших культур. Представникам багатьох культур властиво вважати, що подіями, які відбуваються в житті людей, і їх поведінкою керують такі надособистісні фактори, як доля, удача, надприродні сили або соціальні приписання. Американці ж більшою мірою схильні визнавати особисту відповідальність за події, які відбуваються з ними, і виникаючі в їх житті ситуації, і вважати, що людина є творцем власної долі й може «зробити себе сама».

Хоча такі інтерпретації є цікавими і не позбавленими підстав, вони не дозволяють відповісти на всі виникаючі питання. Зокрема, на підставі отриманих результатів неможливо пояснити такі властивим американцям риси, як схильність до самовиправдання, пошуку винного і захисну атрибуцію, які є проявами загальної тенденції знімати з себе відповідальність за негативні події і перекладати їх на інших, що досить явно присутнє у поведінці американців.

Деякі дослідники висловлюють також припущення, що насправді локус контролю являє собою багатофакторний конструкт, який охоплює всілякі області – такі як навчання, професійне діяльність або міжособистісні відносини, і вказують на те, що необхідно проводити окремі виміри, які відносяться до кожної з цих областей, для того, щоб проведені нами порівняння за даним показником могли бути осмисленими. Крім того, у ході порівняльних досліджень таких особистісних характеристик, як локус контролю і афективність, проведених Смітом, Дюгеном і Тромпенаарсом в 14 країнах, було виявлено, що хоча й існують міжнаціональні розходження, пов'язані з локусом контролю, ще більш помітні розходження по цьому показнику пов'язані з статевими розходженнями і соціальним статусом, і не залежать від країни.

Таким чином, зосередивши всю увагу на пошуку крос-культурних розходжень, ми можемо випустити з уваги більш значимі розходження, пов'язані з іншими соціальними конструктами. У подальших дослідженнях науковцям необхідно розглянути всі перераховані вище міркування, для того щоб просунутися в розумінні природи культурних впливів на такий аспект особистості, як локус контролю.

Таким чином, формування внутрішнього локусу контролю можна вважати одним із критеріїв особистісного росту.

 

 

При етичному підході в етнопсихологыъ розглядаються специфічні для культури риси особистості, і лише потім їх співвідносять з конструктами, виявленими в інших культурах. При дослідженні Г. Тріандисом і В. Вассіліу грецької суб'єктивної культури було виявлено, що в греків в ієрархії особистісних рис як цінностей найвище місце займає риса, позначувана словом «філотімос», яке в «психологічних автопортретах» використали 74% випробуваних.

«Філотімос» – це людина широкої душі, ввічлива, надійна, доброчесна, горда, щедра, правдива, «поважна», яка володіє почуттям обов’язку і виконує свої зобов'язання. Інакше кажучи, це людина, яка поводиться стосовно навколишніх так, як би вона хотіла, щоб інші поводилися стосовно неї.

Для поняття «філотімос» немає точного еквівалента в американській, англійській або українській мовах, але область у семантичному просторі, займана ним у грецькій мові, в інших мовах представлена близькими за змістом словами.

Наприклад, юнак-»філотімос» у традиційному грецькому суспільстві не одружується, поки не заробить на придане своїй сестрі, і греки розглядають цю якість як причину для такої поведінки. В інших суспільствах зобов'язання відносно шлюбу сестри може не існувати, але там існують інші зобов'язання або – у більше широкому плані – інші норми, які регулюють соціальну поведінку. При відповіді на питання, якими є причини виконання подібних зобов'язань, люди з різних культур використовують поняття «обов’язок», «честь», «повага», тобто терміни зі списку Тріандіса і Вассіліу, які переклали дане грецьке слово.

 

 

Крім порівняльно-культурних досліджень в останні десятиліття в етнопсихології одержали розвиток і так звані «місцеві» концепції особистості. Їх автори підкреслюють, що існуючі теорії особистості – породження наукових традицій західного індустріального суспільства – не відбивають сутності людини, яка живе в інших частинах світу. А деякі з них навіть наполягають на тому, що зайва довіра до західної психології приводить до неповного ы перекрученого розуміння особистості азіатів, африканців, латиноамериканців, а її масовий імпорт «являє собою форму культурного імперіалізму, якиц увічнює колоніалізм у думках».

Так, у 60-70 рр. ХХ ст. з’явилися роботи африканських авторів, які доводили існування особливої особистості африканців, і частково стали реакцією на їх негативні, багаті упередженнями описи в колоніальні часи. Найбільш відома заснована на даних етнології і психології концепція африканської особистості (і одночасно психопатології і терапії) сенегальського психіатра І. Сау.

Cay побудував концентричну модель особистості, яка складається з чотирьох шарів:

зовнішнього шару – тіла, тілесної оболонки людини;

джерела фізіологічної енергії, яке є і у людини, і у тварин;

джерела психічної енергії, властивих тільки людям;

ядра, яке представляє собою духовне джерело, що веде самостійне існування, не може загинути, але залишає тіло людини під час сну, трансу і – остаточно – зі смертю.

Концентричні шари особистості перебувають у постійному зв'язку з оточенням людини. Сау описує три осі, які зв'язують людину із зовнішнім світом. Перша вісь, проходячи через три шари, зв'язує духовне джерело зі світом предків. Друга вісь зв'язує джерело психічної енергії з великою родиною або родом, до яких належить людина. Третя вісь зв'язує фізіологічне джерело енергії з більш широкою громадою.

Ці осі являють собою відносини, які звичайно перебувають у рівновазі. Але якщо людина занедужує, рівновага порушується. Як підкреслює Сау, загальне правило лікування соматичних і психічних захворювань в африканських культурах полягає у вирішенні конфлікту – з громадою, родиною, предками – і наступним відновлення рівноваги.

Крім концепції африканської особистості існують моделі особистості японської, індійської, філіппінської. І всі подібні теорії, які не піддавалися емпіричній перевірці і залишаються на рівні гіпотез, кардинально відрізняються від теорій особистості, розроблювальних у Європі й Північній Америці. «Місцеві» концепції особистості мають свої достоїнства й недоліки. Їх сила в тому, що вони забезпечують доступ до розуміння представниками культури самих себе, тобто розкривають імпліцитні для культури теорії особистості, які можуть бути недосяжні іншими способами.

Беррі і його колеги досліджували три індигенні концепції особистості, кожна з яких принципово відрізняється від використовуваних на Заході. Так, зокрема, їх африканська модель особистості розглядає особистість як тришарову структуру, кожний із шарів якої представляє окремий особистісний аспект. Перший, центральний шар особистості й кожної окремої людини втілює духовний принцип, другий шар відповідає вітальному психологічному принципу, а третій – фізіологічному вітальному принципу. Тіло являє собою зовнішній каркас, у якому укладені всі три шари. Крім того, на різні аспекти особистості впливають кровне споріднення і внутріплеменні відносини.

Слід відзначити, що на думку Сау, африканці, розвиваючись у рамках окремих культур і етнічних общин, на відміну від основного – универсалістського – напрямку сучасної психології, не прагнуть за індивідуальними й культурними розходженнями виявити універсальність психіки людини. Негативним слід назвати те, що «місцеві» теорії особистості, опираючись змінам, які приходять ззовні, можуть втратити зовнішні стимули до розвитку і виродитися у відмову від європейсько-американської традиції вивчення психології особистості.

 

 

Агеев В. С. Психология межгрупповых отношений. – М. : Изд-во МГУ, 1983.

Бодалев А. А. Формирование понятия о другом человеке как личности. – Л. : Изд-во АПН РСФСР, 1970.

Келли Г. Процесс каузальной атрибуции // Современная зарубежная социальная психология. – М. : Изд-во МГУ, 1984.

Пірен М. Основи етнопсихології. – К. : Знання, 1998.

Стефаненко Т. Г. Этнопсихология. – М. : Институт психологии РАН, «Академический проект», 1999.