Медико-педагогічні підходи до визначення оптимальних засобів фізичної реабілітації спортсменів

Теплі та холодні аплікації, короткохвильова та мікрохвильова діатермія, іонофорез, фонофорез, ультразвук, електростимуляція – всі ці фізіотерапевтичні методи можуть використовуватись для досягнення короткотривалих цілей. Інші засоби фізичної реабілітації які можна використовувати – масаж, пасивні та активні рухи.

Вправа – сама критична частина програми реабілітації. Першочергові цілі лікувальної вправи на цьому етапі реабілітації: 1) підтримка нормальної функціональності без поглиблення травматизації тканин навколо ушкодження та 2) зменшення набряку за допомогою ізометричних та активних м'язових скорочень, таким чином допомагаючи лімфатичному обігу.

Довготривалі цілі потребують більш ніж 4 тижні, доки оптимальний рівень функціонування не буде досягнутий. Лікувальна вправа грає важливу роль у досягненні довготривалих цілей. Лікувальна вправа використовується щоб збільшити м’язову силу, спритність, швидкість, амплітуду рухів, витривалість, координацію, гнучкість, та інших психологічних навиків.

Принцип певної адаптації до вимог повинен бути підкреслений при постановці довготривалих цілей та програми реабілітації. Реабілітація повинна бути адаптована до певних вимог, які пов'язані з будовою тіла спортсмена та взаємозв’язку між сегментом тіла який було травмовано та вимогами спорту й ігрової позиції.

Під час реалізації довготривалих цілей необхідно прийняти рішення відносно безпечного повернення спортсмена до участі у змаганнях. Це рішення необхідно приймати разом з спортивним лікарем, тренером та спортсменом. Результати переоцінки (функціонального обстеження), поряд з розумінням певних індивідуальних вимог до спортсмена та його положення, повинні бути розглянуті, щоб визначити чи адекватне загоєння та функціональний рівень спортсмена для безпечного повернення до участі у спортивних змаганнях. Всякий раз коли є сумніви відносно ступеня загоєння та безпечного повернення спортсмена, реабілітолог повинен бути консервативним.

Фактори які впливають на цілі реабілітації. Багато факторів від яких залежить спортсмен можуть на практиці змінити цілі реабілітації. Ці фактори включають вид спорту, скільки ще буде тривати сезон, участь у певних спортивних змаганнях, правила змагань, інші фактори, не пов'язані зі спортом, характер та психіка спортсмена, важкість травми, стадія загоєння та методи як лікування, так і реабілітації.

Інше місце займає різні вимоги до травми. Наприклад, травма плечового суглобу у футболіста не так відбивається на грі, як така ж сама травма у волейболіста. Аналогічна ситуація спостерігається також в середині одного виду спорту, в залежності від ігрового амплуа спортсмена та його стиля гри.

Час тривалості сезону та інші спортивні змагання також можуть модифікувати цілі реабілітації. Якщо травма відбувається наприкінці сезону, та не буде відбуватись надалі жодних ігор, то спортсмен може дозволити собі консервативність й не боротись за участь в останній грі. Особливо це впливає на цілі реабілітації на самому початку змагального сезону.

Правила гри також викликають модифікацію цілей реабілітації через використання додаткового захисного спорядження або обмеження замін. Позаспортивні фактори, наприклад, навчання у вузі, або вплив родини (батьків), не повинні викликати сумніви у реабілітолога щодо повернення до спортивної діяльності (якщо такий вплив існує його необхідно виважено розглянути).

Спортивна психологія досить цікавий аспект та доволі часто його ігнорують. Травма та хвороба викликають широкий діапазон емоціональних реакцій з боку спортсмена, тому реабілітолог повинен зрозуміти та знайти індивідуальний підхід до кожного окремого спортсмена. Спортсмени є різними щодо порогу больових відчуттів, співробітництва та згоди, конкурентноздатності, відкидання нездатності, депресії, мотивації, настороженості та здатності пристосуватись до травми.

Важкість травми, поряд з стратегією лікування та реабілітації, будуть впливати на коротко- та довготривалі цілі. Наявність больових відчуттів, набряку, дисфункції, необхідність хірургічного втручання (та його вид), та наявність ускладнень та протипоказів може призвести до модифікації цілей. Остання фаза загоєння – сильний фактор, який впливає на цілі реабілітації та стратегію лікування.

Оцінювання ефективності реабілітації. Для того щоб контролювати у повній мірі процес реабілітації необхідно вміти оцінити його ефективність. Така оцінка у спортивній реабілітації має багато власних особливостей.

Найбільш інформативним обстеженням є передсезонне, коли реабілітолог визначає вихідні дані для подальшого їх порівняння при умові, що спортсмен травмується. І при постановці цілей реабілітації він буде спиратись саме на такі данні, він буде знати який був рівень підготовки спортсмена до травми та після. Дане обстеження не зменшить кількість травм, але значно полегшить роботу реабілітолога у сезоні.

Після того як спортсмен травмувався, реабілітолог повинен провести термінове обстеження, основним при цьому є визначення механізму травми (бажано це робити в найкоротший час після травмування). Необхідно визначити які анатомічні утворення постраждали та ймовірну важкість травми до появи набряку. Все це є основними вимогами для побудови термінового плану подальших дій для спортсмена. Звичайно реабілітолог не може вже відразу скласти програму (без більш детального обстеження це є неможливим), але намітити орієнтовний напрям – йому по силам (це дуже заспокоює спортсмена).

Під час підготовки реабілітаційної програмами для окремого спортсмена необхідне детальне обстеження. Основою такої програми є розуміння процесів загоєння які відбуваються в організмі (їх стадійність та протікання по-різному у різних тканинах). Але під час