Мета і цінності спілкування

Відсутність спілкування людей сприймається як тяжка, непоправна втрата, що може призвести до розладу психічних функцій. Тоді як спілкування може виступати і вищою цінністю, коли цінність спілкування допомагає людині самовизначитись, самовиразитись, самореалізуватись, самоутвердитись, взаємозбагатитись. Гуманістична етика орієнтує на процес спілкування, у якому здійснюється ставлення до людини як вищої цінності, повага її честі та гідності. Ця ціннісна настанова є трансформацією відомого кантівського категоричного імперативу: завжди ставитись до людини, як до мети, а не як засобу. За своєю природою спілкування є соціально-психологічним явищем.

Процес спілкування забезпечується певними засобами мова (слово), погляд, жест, поза, мода, послання тощо, тобто вербальними та невербальними засобами. Залежно від глибини взаємодії виділяють етикетний (формальний рівень рольової взаємодії), безособистісний або функціональний, а також діловий (пов'язаний з виконанням соціальних ролей або соціальних функцій, наприклад члени трудового, навчального колективу тощо), товариський (колеги), дружній, інтимний типи спілкування, або особисті форми (міжособисті), а також спілкування із самим собою. Незалежно від типу спілкування може бути моральним або аморальним залежно від суб'єктивних настанов, інтересів, цінностей (мотивів), суб'єктів спілкування. Оскільки учасниками спілкування є індивіди, які мають індивідуальні особливості сприйняття навколишнього світу та живуть у своєму просторі і часі, у своєму колі предметів, людей, явищ, то можуть виникати суперечності у спілкуваннях і навіть гострі, особливо за різницею у рівні культури, освіти, виховання тощо.

На зміну одним суперечностям приходять інші і вимагають їх своєчасного розв'язання. Основним у реалізації суперечностей спілкування є моральна культура особи, її моральна активність, дотримання моральних принципів спілкування: рівність, доброзичливість, довіра, повага, толерантність, любов і співчуття, альтруїзм, тактовність, делікатність, уміння вислухати. Аморальне спілкування базується на егоїзмі, користі, помсті, неповазі тощо. Моральна культура спілкування є різновидом людської діяльності, за якої соціоморальна активність спрямована на реалізацію комунікативних суперечностей, щоб перемога залишалась за принципами гуманізму і соціальної справедливості. Моральна культура спілкування передбачає знання культурних моделей поведінки (загальних зразків, етикетних приписів, стратегій) та вміння їх адекватно застосовувати у кожній конкретній ситуації спілкування, а за необхідності знаходити нові.

Спілкування завжди розглядається як творчий акт. Тут важливі вміння координувати свою поведінку з поведінкою партнера на рівні психофізіологічної взаємодії (врахування гучності (тембру) голосу, швидкості реакцій тощо), інтелектуальних операцій (тезаурус, кмітливість тощо), надавати зворотний зв'язок не викликаючи захисних реакцій, забезпечувати психологічну підтримку, здійснювати самопрезентацію. Отже, моральна культура спілкування вимагає знання і володіння культурними інструментами спілкування, моральними нормами поведінки, що прийняті у соціокультурному середовищі, розвинуті комунікативні здібності, високу моральну культуру особи.

 

 

Спілкування є таким видом взаємодії людей, в якій особи, що беруть участь в ньому, своїм зовнішнім виглядом і поведінкою справляють більш-менш сильний вплив на домагання і наміри, на стани і відчуття один одного. Причому тоді, як одні з них, вступаючи в контакти з оточуючими, завдяки манері спілкування, що сформувалася, без усяких зусиль зі свого боку або підтримують, або просто створюють у інших людей хороший настрій, інші – через манеру поведінки і спілкування, що виробилася у них, – вносять до своїх взаємин з людьми напруженість і провокують розвиток у останніх негативних емоцій і переживань.

Розглядаючи функції, види, етапи, бар’єри спілкування, необхідно в кожному його елементі виділити ціннісні аспекти і дати їх характеристику.

Інформаційна цінність спілкування, забезпечуючи процес обміну матеріальними і духовними цінностями, створює умови для розвитку позитивної мотивації навчально-виховного процесу, обстановки сумісного пошуку і роздумів.

Організовуючи діяльність особистості, спілкування через виконувані нею ролі, програмує у неї соціальну поведінку (педагог і учень). Зміна соціальних ролей сприяє як багатобічним проявам особистості – “скиданню масок”, так і можливості увійти до ролі іншого, сприяючи процесу сприйняття і розуміння людини людиною.

Іншою цінністю спілкування є самоствердження особистості. Завдання соціального педагога – сприяти усвідомленню кожним учнем свого “Я”, відчуттю своєї особистісної значущості, формуванню адекватної самооцінки і перспектив особистості, рівня її домагань.

Реалізація такої важливої цінності, як співпереживання забезпечує умови для розуміння відчуттів іншої людини, формування здатності стати на точку зору іншого, що нормалізує відносини в учбовому колективі; соціальному педагогові важливо зрозуміти учня, його потреби і проблеми, щоб здійснювати взаємодію, виходячи з уявлень про характер відносин “соціальний педагог – вихованець”.

Етична цінність спілкування пов’язана, у першу чергу, з його ціннісними орієнтирами – морально значущими чинниками, які визначають його основні змістовні характеристики. У комунікативній етиці спілкування невіддільне від таких етичних цінностей, як свобода, справедливість, рівність, пошана, любов. При цьому рівність у спілкуванні – це найпростіша рівність людської гідності суб’єктів спілкування, орієнтація на підтримку честі і гідності будь-якої людини, у тому числі й дитини. Спілкування, направлене на ці цінності, можна назвати гуманістичним. Гуманістична