Мета і цінності спілкування

Формування культури спілкування нерозривно пов'язане з усвідомленням цінностей спілкування, які включають:

1. Спілкування є умова формування й існування людини. Людська істота, позбавлена з якихось причин можливості спілкування, не стає особистістю або перестає бути такою.

2. Спілкування є спосіб самовираження людського “Я”. Вперше обґрунтування цього феномена було дане Л. Фейєрбахом, який показав, що людська суть виявляється лише в спілкуванні, яке дає особистості виявити всі якості, здібності, зробити їх значущими для інших, самостверджуватися у власній цінності.

3. Спілкування – основний засіб комунікації. Це виявляється в інформативному характері спілкування, завдяки якому в процесі спілкування передаються накопичені людиною знання, генеруються нові ідеї і здійснюється обмін ідеями. Таким чином у спілкуванні реалізується соціальне спадкоємство досвіду людства, його розвиток, що обумовлює практичну цінність спілкування.

4. Спілкування – основний засіб управління людьми. У даний час ця функція використовується цілеспрямовано як засіб маніпуляції свідомістю і діями людей як у негативному, так і в позитивному плані, що простежується в сферах економіки, політики, а також в міжособистісному спілкуванні. Саме завдяки спілкуванню ми добиваємося від іншого бажаного результату – переконуючи, умовляючи, примушуючи його підкорятися нашим інтересам.

5. Спілкування є життєва потреба й умова людського щастя. Ця функція найбільш значуща для самовідчуття особистості, бо вона розкриває інтимний характер спілкування, що виступає внутрішньою, часто неусвідомлюваною потребою кожної людини, прихованим мотивом його дій і вчинків. Ця потреба найповніше реалізується в таких формах людського спілкування, як дружба і любов, що представляють особливу цінність для людини.

Таким чином, виявлені особливості спілкування дозволяють розглядати його цінність щонайменше в двох аспектах:

як утилітарно-прагматичну, орієнтовану на досягнення соціально значущих об'єктивних результатів;

як самоцінність – спілкування заради спілкування, сенсом якого є самовираження і духовна взаємодія людей, що залучаються до духовних цінностей партнера і тим самим примножують власні.

Це дає підставу виділити і показати рівні значущості спілкування:

для себе – Я – значущість;

для іншого – Ти – значущість;

для групи і суспільства в цілому – Ми – значущість.

Великі педагоги А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський відзначали, що кожна мить спілкування повинна бути пронизана етичними аспектами.

Самоцінність людського спілкування не залежить ні від цілей, які ставлять перед собою його учасники, ні від результатів. Цінність спілкування залежить лише від його статусу як форми буття людини: без спілкування людина повноцінно існувати не може. Самотність змушує людину, хоч би тимчасово, звертатися до будь-якого спілкування. Все це свідчить про те, що потреба в спілкуванні властива структурі людської душі. Тут виникає дуже непросте питання: чи це потреба в спілкуванні, в духовному контакті, або це потреба в реалізації родового почуття соціальності? Спілкування, як відомо, характеризується взаємним залученням до цінностей і досвіду свого партнера. Тому спілкування з випадковим і небажаним партнером далеко не завжди може бути назване спілкуванням у власному сенсі; спілкування не можна редукувати тільки до передачі інформації, спілкування – це передача, обмін цінностями і досвідом не лише на свідомому, раціональному, але і на емоційному і інтуїтивному рівнях.

У спілкуванні загальнокультурні цінності (такі як добро, краса, правда, свобода, любов, справедливість, рівність) виявляються у специфічних цінностях, таких, що проявляються тільки в процесі спілкування це: тактовність чуйність, запобігливість, чемність, коректність, ввічливість, поблажливість, делікатність, толерантність. На перший погляд, усі цінності спілкування дуже тісно переплітаються, серед них складно виділити якусь однозначну ієрархію, і тому можна говорити лише про феноменологію цих цінностей.

Лише при детальнішому аналізі можна виявити, що існує певна ієрархія, що усі цінності спілкування найбезпосереднішим чином пов’язані з самоцінністю людської моральної гідності. Цінність людини як найважливіша цінність культури взагалі і культури спілкування зокрема, визначає стержень ціннісного каркаса спілкування і основу ціннісної „системи координат” спілкування. Вибір людини і орієнтація у світі моральних цінностей характеризує рівень моральної культури як самої людини, так і культури та етики її спілкування. Орієнтація партнерів по спілкуванню на наслідування гуманістичних цінностей і, передусім, на визнання гідності і честі свого партнера характеризує моральний зміст етики спілкування. Таким чином, попри те, що дуже складно визначити строгу ієрархію цінностей спілкування, можна стверджувати, що орієнтація на самоцінність людської особистості, на визнання поваги її честі й гідності, є домінуючим, інтегруючим чинником ціннісної структури гуманістичної етики спілкування. Орієнтація на цю цінність в спілкуванні виражається в певних конкретних ціннісних перевагах, набір яких істотним чином не відрізняється в різних, соціокультурних типах спілкування, але ієрархічна значущість їх різна. Так, наприклад, цінність гостинності признається у будь-якій культурі спілкування, але в ряді з них вона набуває особливого статусу.

На початку третього тисячоліття вже можна стверджувати, що спілкування як цінність і перша життєва необхідність знаходиться в центрі уваги філософії, етики, психології, педагогіки, культурології, які намагаються з різних точок зору визначити суть цього феномену.

Орієнтація на самоцінність в спілкуванні є своєрідною трансформацією категоричного імперативу І. Каша – „завжди ставиться до людини також як до мети, а не тільки як до засобу”. Якщо ж людина бачить вищу цінність спілкування тільки в собі самому, в задоволенні тільки своїх особистих потреб, якщо людина ставить перед собою неблагородні і суто корисливі цілі, якщо інша людина виступає тільки як засіб для задоволення своїх особистих потреб і цілей, то таке спілкування можна назвати аморальним і безкультурним, бо в такому спілкуванні порушена міра гуманістичності по відношенню до партнера.

Ідея автономності та самоцінності спілкування добре узгоджується, приміром, з концепцією А. Маслоу щодо структури фундаментальних потреб людини. Необхідність у спілкуванні в ній відноситься до числа основних, фундаментальних потреб людини. Спілкування необхідне людині, щоб поділитися з іншими своїми почуттями і переживаннями, для того, в кінці кінців, щоб відчути себе людиною. Фрустрація цієї базової потреби призводить до важких стресів. Зрозуміло, що в усіх цих випадках мова йде про самостійну цінність спілкування для людини, яке не можна звести до спільної діяльності.

 

 

Загнітко А. П., Домрачева І. Р. Основи мовленнєвої діяльності: навч. пос. – Донецьк: Український культурологічний центр, 2001. – 56 с.

Корнєв М. Н., Коваленко А. Б. Соціальна психологія: Підручник. – К., 1995. – 455 с.

Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: підручник. – К. : Либідь, 2004. – 576 с.

Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Соціальна психологія особистості і спілкування. – К. : Либідь, 2004. – 576 с.

Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Підручник у 2 кн.. Кн. 2: Соціальна психологія груп. Прикладна соціальна психологія. – К. : Либідь, 2006. – 568 с.

Томан І. Мистецтво говорити. – К. : Веселка, 1989. – 108 с.

Цимбалюк І. М. Психологія спілкування: навч. посібник / І. М. Цимбалюк. -К. : Професіонал, 2004. – 303 с.