Методи соціально-педагогічної роботи з вирішення проблем підлітків з девіантою поведінкою

 

1. Особливості соціальної ситуації девіантних підлітків

2. Методи соціально-педагогічної роботи з вирішення проблем підлітків з девіантою поведінкою

Список використаної літератури

 

 

Девіантність – це прояв негативного в поведінці людини, конфліктний стан, вроджене несприйняття запропонованих настанов. В результаті можна назвати три істотні ознаки складових змісту поняття «підлітки з девіантною поведінкою»: такі діти досить часто характеризуються відхиленням від норми поведінки; порушення поведінки таких дітей важко піддаються виправленню; ці діти особливо потребують індивідуального підходу зі сторони вихователя та уваги однолітків.

Питання щодо причин появи девіантної поведінки багатоаспектне і дуже проблематичне. В одній із останніх робіт з питання виховання “ важких дітей”, виданих на Україні, Е. П. Погребняк визначив такі причини, як безнаглядність і неправильне виховання в сім’ї. А. І. Кочетов обгрунтовує три групи факторів: бездоглядність, педагогічні помилки, допущені у сімейному і шкільному вихованні, і другорічництво.

Говорячи про соціальні проблеми становлення девіантного підлітка, слід б спробувати виділити найбільш істотні характеристики саме 10-14-річних, тих, хто відповідно до Закону про освіту повинен навчатися в 5-9 класі загальноосвітньої школи.

Спробуємо перелічити властиві саме підліткам з девіантною поведінкою соціальні проблеми і протиріччя.

1. Підліток вважає себе дорослим, залишаючись за своїми реальними силами дитиною. «Я дорослий, а тому дорослим не довіряю», – таке одне з найбільш символічних тверджень, які відбивають, як у дзеркалі, ключове протиріччя підлітків з проявами девіацій.

З цього протиріччя природно випливає ряд інших.

2. Девіантний підліток найбільше хоче входити в ту або іншу групу, вважатися її повноправним членом, жити за її законами, але саме підліткові групи найбільш замкнуті й важко приймають у себе новачків, що часто створює особливий простір самотності навколо підлітка з труднощами в спілкуванні.

3. Для девіантного підлітка характерне прагнення відстоювати своє право на індивідуальність, унікальність, при цьому, як не дивно, він хоче одночасно бути «ні на кого не схожим» й «бути як всі».

4. Підліток ще не відійшов від дитинства, від гри, він відчуває потребу в ігрових видах діяльності, але, соромлячись своєї «дитячості» – соромиться і власне гри. Своєрідним механізмом захисту гри від самого себе виступає потреба в романтиці, у пригодах, у яскравих й емоційних подіях, які за умов несприятливого соціального середовища часто проявляються у девіантних вчинках. Це варто підкреслити особливо – нормальний розвиток підлітка без подій позитивного емоційного ряду життєдіяльності практично неможливий.

Є кілька типових тверджень, що визначають сукупний портрет підлітка, який схильний до проявів девіантної поведінки.

Я дуже швидко росту і я соромлюся свого швидкого росту.

Я дуже швидко змінююся у всіх відносинах, я сам відчуваю дискомфорт від вічних змін у мені й навколо мене, я маю потребу в міцному фундаменті любові і розуміння.

Я дуже невпевнений у собі й намагаюся приховати цю непевність будь-яким доступним для мене способом, незважаючи на його соціальну адекватність.

Я маю потребу в дії й русі і не розумію, чому мене дістають бесідами й наставляннями.

Я не готовий приймати слова і поради на віру, я хочу виробити свою думку з будь-якого питання.

Я люблю все яскраве, несподіване, цікаве, барвисте. Я хочу наслідувати справжніх героїв, навіть негативних, мені нецікаві сірий будень і негероїчні особистості.

У мене дуже малий досвід життя в суспільстві, але саме ця сторона людського буття мене найбільше цікавить.

Це перерахування можна продовжувати ще дуже довго, намагаючись створити хоча б приблизно достовірний образ сукупності соціальних проблем підлітків. Все це аксіоми, але – парадокс, очевидне знання про підлітків найчастіше залишається тільки знанням і ніяк не зачіпає світ їх реальних відносин. Тому соціально-педагогічна діяльність у світі підлітків завжди має ряд помилок, які важко зрозуміти і пояснити чимось, крім непрофесіоналізму.

Соціальний простір, у якому створюються всі необхідні умови для нормальної життєдіяльності підлітка, що може знівелювати прояви девіантної поведінки, повинен включати наступні фактори.

1. Девіантний підліток потребує соціально-педагогічних технологій, які якісно відрізняються від технологій молодшої й старшої школи. Домінанта віку – спілкування й дія, зміст виховання – становлення відношення до світу, до себе, до пізнання, при цьому це відношення стає результатом дії і дискусій навколо зробленого. Це дуже зручний час для формування безлічі потрібних людині соціальних навичок і вмінь, збагачених повагою до права підлітка на самостійну думку.

2. Девіантний підліток дуже потребує дорослої людини, але не будь-якої. Вище вже говорилося про неприйнятність сподівання на повчальні бесіди й моральні нотації відносно дитини, точно так само, як неприпустимий «сюсюкаючий» тон відносно підлітка. Дорослий потрібен як партнер, опора, орієнтир у швидко змінному світі. Існує єдиний спосіб допомогти девіантному підлітку в набутті соціального досвіду і освоєнні моральних істин – включити його в практику спільної перебудови світу на краще (відповідно до дорослих ідеалів і цінностей). Одна з найбільш типових помилок у відношенні з підлітками – звертатися до них «Діти», ще гірше постійно повторювати – «Діти, ви повинні... «.

3. Підліток має потребу в героях. Як би це не бентежило нас, як би ми не намагалися