Методи соціально-педагогічної роботи з вирішення проблем підлітків з девіантою поведінкою

Існує думка, що проблема героїв виходить за рамки соціально-педагогічної компетенції, що цим повинні займатися діячі мистецтва й фахівці з суспільних відносин. Є ще одне судження – «у нас зараз занадто негероїчний час». З таким твердженням можна погодитися, але не можна погодитися з тим, що підліток залишається один на один зі своєї потребою героя.

4. Девіантний підліток має потребу в дитячому колективі як природному середовищі нормального розвитку. Без дитячого співтовариства підліток так само не може обійтися, як дитина без гри. З цього випливає лише одне – слід відновити для кожного фахівця, який працює з підлітками, зміст таких словосполучень як колективна творча справа, розвиток колективу, колективне й індивідуальне доручення, мала група, лідер дитячого співтовариства, чергування традиційних доручень. І необхідно розуміти, що колектив не самоціль, а необхідний простір становлення індивідуальності, яка живе в суспільстві інших індивідуальностей.

5. Підлітковий вік – унікальний час для освоєння досвіду співробітництва з іншими людьми, для розуміння головного в сучасному гуманізмі – інша людина, відмінна від тебе людина – не повинна ставати предметом оцінки «гірший він чи кращий», просто – інший, але рівний у загальнолюдській цінності.

6. Одна з найважливіших соціально-педагогічних заповідей – захист права навіть девіантного підлітка на яскраві й сильні емоції, на пригоди, на романтику, на захоплення й інтереси. Якщо слід піклуватися про навчання підлітка – у першу чергу фахівця повинен хвилювати його пізнавальний інтерес. Простіше кажучи, підліток тим краще вчиться, чим йому цікавіше. Якщо є бажання хочемо піклуватися про виховання девіантного підлітка – слід думати про емоційне і моральне забарвлення подієвого ряду його життя. Дослідження показують, що найбільш значимі події, які запам'ятовуються, відбуваються найчастіше за рамками шкільного або сімейного життя сучасного підлітка.

7. З родиною в девіатного підлітка дуже складні відносини. На жаль, сучасні батьківські стереотипи часто заважають дорослим настроїтися на побудову тих сімейних відносин, яких найбільше потребує підліток – відносин рівних прав і рівної відповідальності за створення в сім’ї атмосфери комфорту, взаємного розуміння; атмосфери, яка сприяє розвитку кожного члена родини.

Саме тому в соціально-педагогічній роботі з підлітками утворюються три специфічних завдання:

соціально-педагогічної освіти батьків відносно особливостей світу девіантних підлітків;

певного заміщення батьків у тих випадках, коли вони не хочуть і не можуть зайняти необхідну для розвитку підлітка позицію;

захисту (діяльність класного керівника, шкільного психолога й соціального педагога) підлітка від свавілля, жорстокості й байдужості світу дорослих.

Останнє, очевидно, особливо актуально, оскільки в нас немає й не буде можливості хоча б раз почати виховний процес «з чистого аркуша». Виховні помилки, батьківське нерозуміння, соціальне нерозташування – все це те фон, на якому підліток дійсно стає девіантним – не тільки для себе, але й для інших. Соціальні працівники повинні навчитися допомагати підліткові вирішувати його власні проблеми так, щоб вони служили його позитивному розвитку й не ускладнювали, а поліпшували світ навколишніх його людей.

 

 

Робота з підлітками з проявами девіантної поведінки базується на блокування негативного і посилення, розвиток позитивного.

Сутність перевиховання можна уявити шляхом вирішення головних суперечностей у внутрішньому світі дитини:

суперечність між провідними позитивними якостями і основними особистісними недоліками;

зіткнення між негативними якостями, вирішення яких відбувається з великими труднощами і потребує тривалого педагогічного впливу;

суперечність між потребами позитивних вражень, сприятливим станом у колективі і негативними якостями, які заважають зайняти певне місце, завоювати авторитет;

суперечність між поставленими цілями і результатами діяльності щодо їх досягнення, тобто між свідомістю і поведінкою, між бажаним, очікуваним і досягнутим.

Звідси можна зробити загальний висновок щодо розуміння природи девіантної поведінки: там, де природні суперечності між ставленням до світу і до себе стають конфліктними, поглиблюються, загострюються, а не вирішуються, з'являються внутрішні передумови для відхилення у поведінці, а потім і для утворення недоліків негативних якостей. Оскільки досить часто наявне неадекватне ставлення до себе, ми спостерігаємо у важковиховуваних прояв саме таких негативних якостей, як завищена самооцінка, відсутність самодисципліни, самокритичності, вимогливості до себе, суб'єктивізму при оцінці інших, пошуки задоволень сумнівного характеру. В результаті змінюється і ставлення до інших людей, в першу чергу до батьків та педагогів.

Практика засвідчує, що при виборі прийомів корекції особистості склалися дві протилежні концепції.

Перша, найбільш поширена, характеризується тим, що підлітка з проявами девіантної поведінки вважають поганим, невиправним. До нього ставляться недоброзичливо, постійно фіксуються його порушення у поведінці, його засуджують і карають. На позитивних рисах особистості увага не зосереджується. Внаслідок цього у підлітка з'являється озлобленість, жорстокість, бажання помститися педагогам, що його скривдили, і ровесникам за байдужість до його проблем. Такий підхід Е. Ш. Натанзон називає тактикою байдужого фіксування проступків і засудження вихованців.

Друга концепція передбачає, що у кожного вихованця є прагнення до хорошого, а погане його самого пригнічує і викликає в нього страждання. Але підліток неспроможний самостійно зосередити свої зусилля на виправленні помилок. Він потребує допомоги доброго і вдумливого педагога. Крім того, у свідомості підлітка весь час відбувається боротьба позитивних і негативних тенденцій. Включення підлітка у здійснення морально-цінних вчинків сприяє посиленню позитивних тенденцій і безболісному витисненню негативних. Така концепція, як відомо, реалізована в педагогічній системі А. С. Макаренка і характерна для кращих педагогів. Тактику, яка базується на такій концепції, можна назвати тактикою проектування позитивних якостей особистості і організації досвіду її правильної поведінки. Ця тактика заснована на особливо важливих у роботі з важковиховуваними підлітками принципах педагогічного оптимізму, поваги до підлітка, розуміння його душевного стану, зацікавленості у його долі.

Аналіз педагогічної літератури дозволяє визначити такі етапи процесу соціально-педагогічної роботи з підлітками з проявами девіантної поведінки:

перший етап – налагодження контакту з вихованцем, пробудження у нього бажання змінитися;

другий етап – спостерігається процес зміни на краще і закріплення позитивних якостей. Під впливом різноманітних прийомів педагогічного впливу, які застосовуються у взаємодії з усією навчально-виховною роботою, підліток поступово включається в життя і діяльність колективу. Цей стан є мовби своєрідним тренінгом на спроможність налагодити здорові взаємостосунки з педагогами, учнями, батьками;

третій етап – поступове набуття позитивними якостями міцності і стабільності завдяки вольовим зусиллям вихованця, оволодіння досвідом правильної поведінки.

Методичною основою структурно-функціональної моделі є теорія особистості В. А. Ядова, К. А. Абдульханової-Славської. Суть теорії полягає в тому, що соціальна поведінка особистості визначається диспозиціями, тобто узагальненими установками чинити певним способом відповідно до обставин.

Найбільш важливими завдання соціально-педагогічної діяльності є:

1. Відновлення чи компенсаторний розвиток способів задоволення потреб підлітків з фізичними і психічними відхиленнями у розвитку.

2. Правовий захист «соціальних сиріт» та підлітків залишилися без батьківської опіки.

3. Відновлення сенсорного досвіду у підлітків, котрі м затримку у психічному розвитку за допомогою індивід1 них програм розвитку.

4. Відновлення структури ігрової та навчальної діяльності.

5. Відновлення соціального статусу в сім'ї, колективі ровесників, суспільстві, що залежить від найближчого мікро середовища, але у взаємодії самого підлітка і його оточення.

6. Відновлення навичок спілкування. Воно залежить від рівня психологічної культури дитини і будується на основі індивідуальної реабілітаційної програми та програм організації дозвіллєвої діяльності.

7. Відновлення необхідного рівня освіти, тобто оволодіння базовим компонентом змісту освіти.

8. Створення умов для професійного навчання підлітків з різним рівнем освіти. Виконання цього завдання забезпечується створенням цілісної інфраструктури реабілітаційного професійного прискореного навчання.

9. Створення умов для самореалізації у професійній діяльності. Це завдання вирішується за умови створення цільових місць для підлітків і створення умов для професійного зростання і самореалізації в межах цієї професійної діяльності, що сьогодні вкрай складно.

Звичайно, зрозуміло, що затрачені кошти на реабілітацію 15-17-річних не завжди дозволяють одержати позитивні результати, оскільки певні їх установки в цей період є уже досить усталеними. Це свідчить про те, що можливість рецедиву у цьому віці досить висока. Тому пріоритетними можна вважати сьогодні перші шість завдань.

Функції соціально-педагогічної діяльності можна віднести до цілісного процесу реабілітації неповнолітніх, а також використати їх у ході вирішення конкретного реабілітаційного завдання.

Об'єктивним показником ефективності реабілітаційної діяльності є соціальні досягнення особистості.

Реабілітаційна робота з девіантними підлітками передбачає її здійснення у кілька етапів:

діагностичний (що дозволяє виявити інтереси, потреби, моральні цінності, позитивні якості дитини, самосвідомість і самоповедінку);

профілактичний (передбачає усунення причин і чинників, які викликають відхилення у поведінці і розвитку особистості);

корекційний (передбачає роботу з конкретними відхиленнями і спрямований, в першу чергу, на самого підлітка).

Враховуючи міру девіантності дітей, а також їхню ізоляцію від таких основних інститутів соціалізації, як сім'я, школа, поселення в школу-інтернат можна вважати відправною точкою соціальної реабілітації. Це відбувається тому, що підлітки попадають у спеціально організоване середовище. Нове позитивне середовище завжди «працює» на розвиток особистості, на формування в неї розумних потреб, духовних запитів, самостійності й активності.

 

 

Запобігання відхиленням у поведінці школярів / За ред. Б. С. Кобзаря, Е. І. Петухова. – К. : Вища школа, 1992. – 143 с.

Міщик Л. І. Соціально-психологічні та педагогічні проблеми дезадаптації дітей і підлітків / Л. Міщик, З. Білоусова / За-поріз. пед. ун-т. – Запоріжжя, 2003. – 106 с.

Педагогічна профілактика девіантної поведінки неповнолітніх / Інститут змісту і методів навчання / В. М. Оржеховська. – К., 1996. – 41 с.

Пихтіна Н. П. Профілактика та соціально-педагогічна робота з дітьми девіантної поведінки/ – Ніжин: Видавництво НДПУ ім. М. Гоголя, 2004. – 42 с.

Тарновська О. С. Девіантна поведінка підлітків і превентивна робота: Навч. -метод. посіб. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. – Чернівці: Рута, 2003. – 82 с.

Шарапова О. В. Педагогічні умови комплексної корекції девіантної поведінки школярів / Інститут проблем виховання АПН України. – К., 2003. – 205 с.