Методика навчання малюванню дітей середньої групи

у дітей позитивні емоції.

Наприкінці заняття вихователь оцінює роботи дітей, вчить їх аналізувати свої роботи і роботи товаришів. Запитаннями з’ясовує, що вони малювали правильно, виразно і що треба виправити. Запитання даються дітям короткі і чіткі, зрозумілі за змістом.

В аналізі й оцінюванні робіт повинні брати участь не тільки активні діти, а й малоактивні. Після обговорення вихователь висловлює свою думку.

В аналізі роботи треба виділяти уміння дитини передавати в сюжетному малюнку характерні особливості будови предметів та їх пропорції; уміння розміщувати предмети на аркуші паперу; уміння послідовно виконувати малюнок; виділяти головне в сюжетному малюнку не тільки розміром, а й кольором.

Даючи дітям запитання вихователь спонукає їх самостійно закріплювати здобуті знання, активізує їхню діяльність.

Репродуктивний метод у сюжетному малюванні застосовується для закріплення набутих умінь зображувати окремі предмети в єдиній композиції. Цей метод активізує дитячу зображувальну діяльність.

Щоб діти середньої групи самостійно зображували предмети, щоб краще розвивалася їхня увага, пам’ять, відчуття кольору, форми предметів, композиційні вміння, доцільно давати завдання, спрямовані на закріплення знань, вироблених навичок, умінь. Якщо діти малювали окремо птахів і тварин, то в сюжетних малюнках («Пташки клюють зерно», «Зайчиха з зайчатами на прогулянці») вони не тільки закріплюють вироблені навички, а й об’єднують предмети в сюжетну композицію, набувають елементарних знань про закони її будови.

Діти середньої групи вже мають деякий досвід зображення простих сюжетів. Вони вміють самостійно виконувати прості сюжетні малюнки не тільки за завданням вихователя, а й за власним задумом. Якщо з дітьми систематично проводилась робота з формування зорових образів, з навчання прийомів малювання предметів, то вони можуть складати прості сюжетні композиції. Вихователь повинен діяти згідно методики, для того, щоб знань у дітей стало більше і вони здобули навички сюжетного малювання. Навчити дітей сприймати, розуміти і передавати бачене в малюнку – важливе завдання. Воно розв’язується повсякденно і систематично.

У навчанні сюжетного малювання основну роль відіграє слово вихователя. Адже потрібно розвивати в дітей уяву, задум, допомагати їм відшукувати самостійні способи зображення сюжету. Захоплюватись показом композиційної побудови малюнка не слід, треба давати дітям можливість діяти самостійно. Вихователь повинен показувати ілюстрації, давати поради, як творчо вирішити тему.

в) У дітей середньої групи починає формуватися художній смак. Вони можуть назвати, які картини та ілюстрації їм більше подобаються, визначають явища природи, які передані зображувальними засобами. Вихователь знайомить дітей із скульптурою малих форм. В основному це народні іграшки: димківська, філімонівська та інші. Народна іграшка радує дітей своєю яскравістю, простотою і виразністю образу. Розглядання витворів народного мистецтва проводиться перед декоративним малюванням. Для розвитку уяви можна використати вирізані з паперу силуети філімонівського коника, корови, димківської ляльки. Перед дітьми виникає незвичайний яскравий образ іграшки народної.

Вихователь звертає увагу дітей на різноколірний узор з кругів, крапок, колечок. Після прикраси декоративним узором пташка дійсно стане красивою, казковою.

В окремих випадках з метою наочного пояснення способу зображення дається дидактичний зразок – це зображення, в якому ясно виступають ті риси, на які треба в даному випадку звернути увагу дітей, і прибрати все зайве. Зразок може бути виконаний нейтральним кольором без розфарбовування. Кольори діти застосовуватимуть самостійно. Зразок повинен бути грамотним і правдивим. В процесі пояснення діти називають частини, визначають їх відносну величину, розташування. Не допускаючи копіювання зразка, слід заохочувати доповнення зображення деякими деталями.

Вихователь повинен пам’ятати, що засвоєння елементів узору – мазків, крапок, смуг, кілець – є разом з тим і засвоєння якої-небудь технічної навички. Кожен елемент в узорі повторюється зазвичай кілька разів, тому у дітей є можливість вправлятися в його виконанні. Повторення мазків, крапок, смуг є в узорі рівномірним. При показі вихователь підкреслює ритмічність рухів, і коротким словом звертається до дітей, наприклад: «ще, ще», «так, так».

У таких випадках, коли узор створюється за зразком, важливе значення має сприйняття його дітьми. Перш за все вихователь дає дітям можливість побачити узор в цілому, потім виділяє елементи узору, називає їх, звертає увагу на їх повтор. Сухим пензликом вихователь показує на зразку повторні мазки, крапки, роблячи рухи, відповідні їх зображенню, потім уточнює послідовність виконання.

Показ способів створення узору після такого пояснення на зразку потрібні лише на перших порах і тоді, коли засвоюється новий технічний прийом, наприклад нанесення мазків притисненням пензлика. Якщо засвоюється тільки розташування узору, а елементи його знайомі дітям, показ не потрібний. Іноді можна викликати дітей, щоб вони намалювали на мольберті ті або інші частини узору.

Коли яка-небудь побудова узору дається вперше, зразок повторюється дітьми без змін. Але на наступному занятті вони можуть змінити кольори порівняно із зразком або доповнити узор новими елементами. У цих випадках у зразку намічається лише схема побудови узору. Подальші заняття проводяться без зразків.

Кожний зміст можна виразити по-різному. Тому слід застосовувати такі методи навчання, які не приведуть до одноманітності способів виразності. Наприклад, спосіб розташування зображення на вузькій смузі не може бути єдиним і обов’язковим у всіх випадках.

В своїх малюнках діти все частіше відображають те, що бачили в навколишньому світі чи при розгляданні ілюстрацій. Хоча їх роботи досить прості, вихователю необхідно викликати у дітей доброзичливе відношення