Міжнародне торговельне право

Отже, міжнародне торговельне право — це система норм і принципів, яка регулює відносини, що виникають у галузі міжнародної торгівлі, і є складовою міжнародного економічного права. Якщо міжнародне економічне право — галузь міжнародного права, то міжнародне торговельне право — його підгалузь.

Як і будь-яке право, міжнародне торговельне право має свої джерела. До них належать:

міжнародні договори і, зокрема, міжнародні торгівельні договори; міжнародні торговельні звичаї, в яких відтворена практика міжнародних торговельних відносин;

судові прецеденти міжнародних арбітражів і судів;

національне законодавство країни, якщо воно за згодою держав використовується для регулювання міжнародних торговельних відносин;

міжнародно-правові акти міжнародних організацій.

Найпоширенішим і основним джерелом права в цій галузі правового регулювання є міжнародний торговельний договір.

Система міжнародного торговельного права складається з окремих інститутів. У них визначені поняття і система міжнародного торговельного права; правові принципи здійснення міжнародної торгівлі; система органів, які виконують функції управління міжнародною торгівлею; міжнародні організації у галузі міжнародної торгівлі, міжнародні торговельні договори та угоди; міжнародно-правове регулювання угод у галузі зовнішньої торгівлі; міжнародно-правовий режим торговельних портів; міжнародно-правовий режим морських, залізничних, річкових і повітряних торговельних шляхів; міжнародно-правові засоби розгляду торговельних спорів.

 

 

Міжнародна торгівля здійснюється на основі принципів, які дістали своє закріплення у багатьох міжнародно-правових документах, і насамперед у документах Конференції ООН з торгівлі і розвитку (Заключний акт від 15 червня 1964 р.).

Система загальних основних принципів міжнародної торгівлі включає 14 таких принципів:

1) торговельні відносини будуються на основі поваги до принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав;

2) недопущення дискримінації, яка може бути пов’язана з належністю держав до різних соціально-економічних систем;

3) кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами;

4) економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною справою усього міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин між країнами;

5) національна і міжнародна економічна політика має бути спрямована на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому;

6) міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють економічному і соціальному прогресу;

7) розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежить від можливості доступу на ринки і вигідності цін на сировинні товари, що експортуються;

8) міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і вестися в режимі найбільшого сприяння, в її межах не мають застосовуватися дії, які завдають шкоди торговельним інтересам інших країн;

9) розвинуті країни, які беруть участь у регіональних економічних угрупованнях, повинні робити все від них залежне, щоб не завдавати шкоди і негативно не впливати на розширення їх імпорту з третіх країн, особливо країн, що розвиваються;

10) міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються;

11) міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної та економічної допомоги для підтримки через поповнення експортної виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення свого економічного зростання;

12) значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються;

13) державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутрішньоконтинентального положення на їхню торгівлю;

14) повна деколонізація відповідно до Декларації ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою економічного розвитку і здійснення суверенних прав країн на природні багатства.

Конференція виробила і рекомендувала ряд спеціальних принципів, які визначають міжнародні торговельні відносини і торговельну політику і сприяють розвиткові зовнішньої торгівлі. Переважно вони спрямовані на підтримку країн, що розвиваються. Деякі правові принципи міжнародної торгівлі були вироблені і другою сесією Конференції з торгівлі і розвитку (Делі, 1968 р.).

 

 

Під міжнародним торговельним договором слід розуміти угоду між двома або кількома державами, в якій визначаються їхні взаємні права та обов’язки в галузі торгівлі. На підставі цих договорів установлюються, змінюються або припиняються відповідні міжнародні економічні відносини між державами в галузі торгівлі. У міжнародних торговельних договорах (угодах) визначаються не лише принципи, а й створюється певна правова база для торговельних відносин. Зокрема, в них вирішуються правові питання, пов’язані зі стягненням мита, регулюванням ввезення і вивезення товарів, торговельним мореплавством, транспортом, транзитом, з діяльністю юридичних і фізичних осіб однієї країни на території іншої, дією юридичних актів, застосуванням принципу найбільшого сприяння, режиму преференцій тощо.

Торговельні договори укладаються як на двосторонній, так і на багатосторонній основі. Прикладом багатостороннього міжнародного торговельного договору є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) від 30 вересня 1947 р., яка була підписана спочатку 23 державами. Нині у ній беруть участь 139 країн. ГАТТ відіграє велику роль в організації міжнародних торговельних відносин, адже в ній закріплені найважливіші принципи й умови міжнародної торгівлі.

Важливе значення для організації торговельно-економічного співробітництва між державами СНД мають багатосторонні угоди, які укладаються між ними. Так, 14 лютого 1992 р. цими державами була підписана Угода про регулювання взаємовідносин держав Співдружності