Міжнародні економічні відносини. Європейський союз

 

Європейський Союз (ЄС) – це об'єднання європейських держав, які приймають участь у процесі європейської інтеграції. Попередниками ЄС були: 1951-1957 – Європейське співтовариство вугілля і сталі; 1957-1967 – Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) ; 1967-1992 – Європейські співтовариства (ЄЕС, Євроатом) ; з листопада 1993 р. – Європейський Союз. Назва «Європейські Співтовариства» часто вживається стосовно всіх етапів розвитку ЄС.

ЄС включає 25 країн: Бельгію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Німеччину, Францію, Данію, Ірландію, Великобританію, Грецію, Іспанію, Португалію, Австрію, Фінляндію, Швецію, Польщу, Чехію, Угорщину, Словаччину, Литву, Латвію, Естонію, Словенію, Кіпр (крім південної частини острова) і Мальту.

Основні проголошені цілі Союзу:

введення європейського громадянства;

забезпечення волі, безпеки і законності;

сприяння економічному і соціальному прогресу;

зміцнення ролі Європи у світі.

Чисельність населення країн, які входять до ЄС на 1 січня 2005 р. склала 378, 5 млн. чоловік, загальна площа – 3236, 2 тис. км2.

Офіційними мовами ЄС є державні мови країн-членів: англійська, грецька, іспанська (каталонська), італійська, німецька, нідерландська, португальська, фінська, фламандська, французька і шведська.

ЄС має власну офіційну символіку – прапор і гімн. Прапор затверджений в 1986 р. і являє собою синє полотнище у формі прямокутника зі співвідношенням довжини й висоти 1, 5: 1, у центрі якого розташовані по колу 12 золотих зірок. Уперше цей прапор був піднятий перед будинком Європейської комісії в Брюсселі 29 травня 1986. Гімн ЄС – Ода радості Людвіга ван Бетховена, фрагмент його Дев'ятої симфонії (яка також є гімном іншої загальноєвропейської організації – Ради Європи).

Хоча ЄС не має офіційної столиці (країни-члени є по черзі головами Співтовариства протягом півроку відповідно до латинського алфавіту), більшість основних інститутів ЄС розташовані в Брюсселі (Бельгія). Крім цього, деякі органи ЄС перебувають у Люксембурзі, Страсбурзі, Франкфурті-на-Майні та інших великих містах.

12 держав-членів ЄС (крім Великобританії, Данії та Швеції), які входять в Економічний і валютний союз, крім спільних органів і законодавства Співтовариства мають єдину валюту – євро.

 

 

Ідея створення єдиної Європи має багатовікову історію. Однак саме Друга світова війна і її руйнівні наслідки створили реальну основу для європейської інтеграції. Уроки війни привели до відродження ідей пацифізму і розуміння необхідності не допустити ріст націоналізму в післявоєнному світі. Іншою реалією, яка заклала основу процесу європейської інтеграції, стало прагнення країн Західної Європи відновити свої економічні позиції, які похитнулися в результаті війни. Для країн, що потерпіли поразку у війні (насамперед Німеччини, розділеної на кілька окупаційних зон), насущною потребою було відновлення власних політичних позицій і міжнародного авторитету.

До закінчення Другої світової війни сформувалися два принципових підходи до європейської інтеграції: федералістський і конфедеративний. Прихильники першого шляху прагнули до побудови Європейської федерації або Сполучених Штатів Європи, тобто до інтеграції всього комплексу громадського життя, аж до введення єдиного громадянства. Другий підхід передбачав обмежену інтеграцію, засновану на принципах міждержавної згоди, зі збереженням суверенітету країн-учасниць. Для прихильників цього підходу процес об'єднання зводився до тісного економічного й політичного союзу при збереженні своїх урядів, органів влади й збройних сил. Весь хід європейської інтеграції являє собою постійну боротьбу цих двох концепцій.

Відправною точкою процесу європейської інтеграції прийнято вважати декларацію міністра закордонних справ Франції Робера Шумана від 9 травня 1950 р. У ній містилася офіційна пропозиція про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі. Договір про створення цього співтовариства був підписаний Францією, ФРН, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом та Італією 18 квітня 1951 р. Товариство ставило своєю метою створення загального ринку для модернізації і підвищення ефективності виробництва у вугільній і металургійній галузях, а також поліпшення умов праці і вирішення проблем зайнятості в них галузях. Інтеграція цього найважливішого в той час сектори господарства відкрила шлях для інтеграції й інших галузей економіки, наслідком чого стало підписання 25 березня 1957 Римських договорів про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом).

Зближення держав континенту в соціально-економічній сфері стало стрижнем процесу європейського об'єднання. Становлення Європейського економічного співтовариства пройшло кілька етапів:

створення зони вільної торгівлі зі скасуванням мита, квот та інших обмежень у торгівлі між державами-учасниками при збереженні їх автономії в митній і торговельній політиці стосовно третіх країн (1957-1968 рр.) ;

створення митного союзу із введенням замість автономних засобів торговельної і митної політики загального митного тарифу і переходу до єдиної торговельної політики відносно третіх країн (1968-1987 рр.) ;

створення єдиного внутрішнього ринку, який передбачав, крім мір митного союзу, здійснення заходів, які забезпечують вільний рух послуг, капіталів і робочої сили (1987-1992 рр.) ;

створення Економічного і валютного союзу, який передбачав введення єдиної валютної й грошової політики ЄС (1992-2002 рр.) із заміною національних валют єдиною валютою – євро.

Проект Європейського економічного співтовариства містив у собі як елементи федералістського (митний, економічний і валютний союз), так і конфедералістського (зона вільної торгівлі, єдиний внутрішній ринок) підходів, які підсилювалися або послаблювалися залежно від політичної і економічної кон'юнктури.

Знаменною віхою на шляху розвитку інтеграції стала спроба федералістів створити Європейське оборонне співтовариство (ЄОС) і Європейське політичне співтовариство (ЄПС). У 1952 р.