Міжнародні економічні відносини

Однак отримання позики у МВФ дає можливість країнам розраховувати на вагомі кредити в приватних банках.

МВФ відіграє важливу роль у міждержавному регулюванні валютно-кредитних відносин. Відповідно до Бреттон-Вудської угоди, перед Фондом було поставлено завдання щодо упорядкування валютних курсів, тобто регулювання і підтримання стійкості паритетів країн-членів (у золоті або доларах). Без санкції Фонду країни не мали права змінювати паритети валют більш як на 10%, а також допускати при проведенні операцій відхилення від паритету більше ± 1% (з грудня 1971 р. - більше ± 2,25%).

Відповідно до статуту МВФ, держави - члени Фонду повинні були на базі фіксованих валютних курсів вводити в обіг валюти за поточними операціями і проводити політику, спрямовану на повне усунення валютних обмежень. Але на практиці ці положення не могли бути виконані багатьма країнами. Наприклад, валютні обмеження було відмінено лише 60 країнами - членами МВФ.

Країни - члени МВФ зобов'язані надавати йому інформацію про офіційні золоті запаси і валютні резерви, стан економіки, платіжного балансу, грошового обігу, закордонні інвестиції тощо. Ці дані використовуються приватними банками для вивчення платоспроможності країн-позичальників.

Важливо відзначити, що членство країни у МВФ є обов'язковою умовою при її вступі в Міжнародний банк реконструкції та розвитку, і також для отримання пільгових кредитів у його дочірній організації - Міжнародній асоціації розвитку.

 

 

 

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) - спеціалізована установа ООН, міждержавний інвестиційний інститут, заснований одночасно з МВФ відповідно до рішення Міжнародної валютно-фінансової конференції у Бреттон-Вудсі 1944 року. Угода про МБРР, що є одночасно і його статутом, офіційно вступила в дію в 1945 році, але банк почав функціонувати з 1946 року. Місцезнаходження МБРР - Вашингтон.

Офіційна мета діяльності МБРР - сприяння країнам-членам у розвитку їх економіки, шляхом надання довготермінових позик і кредитів, гарантування приватних інвестицій.

Спочатку діяльність МБРР була направлена на акумулювання бюджетних коштів капіталістичних держав і залучених капіталів інвесторів. Мета - стимулювання приватних інвестицій у країнах Західної Європи, економіка яких значно постраждала під час Другої світової війни.

З середини 50-х років, коли господарство країн Західної Європи стабілізувалось, МБРР почав орієнтуватись на країни Азії, Африки і Латинської Америки з метою протидії національно-визвольній боротьбі та стимулювання їх економіки. 

Вищим органом МБРР є Рада керуючих і Директорат як виконавчий орган. Очолює банк президент, як правило, представник вищих ділових кіл США. Сесії Ради, в яких беруть участь міністри фінансів або керівники центральних банків, проводяться раз на рік спільно з МВФ. Членами банку можуть бути лише члени МВФ. Голоси визначаються квотою країни в капіталі МБРР (85,2 млрд. дол.). Хоча членами МБРР є 155 країн, стан лідера належить “сімці”: США, Японії, Великобританії, ФРН, Франції, Канаді та Італії.

Джерелами ресурсів банку, крім акціонерного капіталу, є розширення облігаційних позик, головним чином на американському ринку, і кошти, отримані від продажу облігацій.

МБРР надає кредити переважно терміном до 20 років для розширення виробничих потужностей країн - членів банку. Вони видаються під гарантію країн - членів банку. МБРР надає також гарантії за довготерміновими кредитами інших банікв. Як і МВФ, він вимагає обов'язкового надання інформації про фінансовий стан країни-позичальника, об'єкти, які кредитуються, і зміст місії банку, яка обстежує ці об'єкти.

Банк покриває своїми кредитами лише 30% вартості об'єкта, причому найбільша частина кредитів спрямовується в галузі інфраструктури: енергетику, транспорт, зв’язок. З середини 80-х років МБРР збільшив частку кредитів у сільське господарство (до 20%), на охорону здоров’я та освіту. Промисловість отримує менше 15% кредитів банку.

В останні роки МБРР займається проблемою врегулювання зовнішнього боргу країн, що розвиваються: до 1/3 кредитів він видає у формі так званого спільного фінансування. Банк надає структурні кредити для регулювання структури економіки, оздоровлення платіжного балансу.

Окрім МБРР, були створені також такі фінансові інститути:

• Міжнародна асоціація розвитку;
• Міжнародна фінансова корпорація;
• Агентство з гарантій багатосторонніх інвестицій.

На початку 1991 року у склад членів цих організацій входило 155 країн. За період свого існування банк і його організації надали понад 5 тис. позик на загальну суму 245 млрд. дол. Майже 3/4 усіх позик припадає на МБРР, тобто приблизно 15 млрд. дол. на рік. За них стягуються відсотки на рівні ставок фінансового ринку.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була заснована у 1960 році для надання пільгових кредитів країнам, що розвиваються, терміном до 50 років з виплатою 0,75% річних. За рік МАР надає кредитів на суму до 5 млрд. дол.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) створена за ініціативою США у 1956 році для заохочення розміщення приватного капіталу в промисловість країн, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам, але, па відміну від МБРР, — без гарантій уряду. Кредити надаються терміном до 15 років у розмірі 20% вартості проекту, що сприяє додатковому фінансуванню проектів, які створюються приватним сектором.

Агентство з гарантій багатосторонніх інвестицій здійснює страхування капіталовкладень від політичного ризику на випадок експропріації, війни, громадських заворушень і зриву контрактів.

Таким чином, створена група МБРР з єдиними органами управління і президентом є провідною в сфері міжнародного кредиту.

Крім того, у 60-х роках виникли регіональні банки розвитку, а саме:

• у 1949-му - Міжамериканський банк розвитку (МаБР), в якому представлено 27 країн регіону, що розвиваються, і 16 представників розвинутих країн;
• у 1964-му - Африканський банк розвитку (АфБР) з участю країн регіону, що розвиваються, і розвинутих країн (відповідно, 50 і 25);
• у 1966-му - Азіатський банк розвитку (АзБР) (з відповідною участю 31 і 14).

Загальними рисами регіональних банків є цілі і методи фінансування, а об'єктами кредитування - галузі інфраструктури: будівництво або модернізація автострад, гаваней, причалів, аеропортів тощо, а також видобувна і переробна промисловість.

Основна мета діяльності регіональних банків розвитку - це розвиток економічного співробітництва й інтеграції країн, що розвиваються, подолання зовнішньої залежності.

 

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) створено у 1958 році з метою надання кредитів терміном від 20 до 25 років для здійснення міждержавних проектів та модернізацію галузей структури виробництва.

Європейський фонд валютного співтовариства (ЄФВС) створений у 1973 році в рамках Європейської валютної системи (ЄВС). Він надає кредити на покриття дефіциту платіжного балансу країн - членів ЄВС за умови виконання ними програм стабілізації економіки. ЄФВС виконує у рамках ЄВС функції кредитно-розрахункового обслуговування країн-членів.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) утворено відповідно до підписаної 29 травня 1990 року в Парижі угоди для сприяння реформ у країнах Центральної та Східної Європи у зв'язку з переходом країн цього регіону до орієнтованої на ринок економіки.

Засновниками банку є 40 країн — усі країни Європи, крім Албанії, а також США, Канада, Мексика, Венесуела, Марокко, Єгипет, Ізраїль, Японія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія і дві міжнародні організації - Європейська економічна спілка та Європейський інвестиційний банк. У створенні банку брав участь і колишній СРСР. Членом банку тепер є Україна.

ЄБРР розпочав діяльність з квітня 1991 року, його капітал у розмірі 70 млрд. франків розподіляється так : 

• 50% належить Комісії європейських спілок ;
• 12% - країнам ЄС ;
• 11,3% - іншим європейським країнам ;
• 24% - неєвропейським державам, у тому числі:
• США - 10% капіталу,
• Японії - 8,52%,
• країнам Східної і Центральної Європи - 13,7%,
• колишньому СРСР (а тепер РФ) - 6%.

Мета діяльності ЄБРР - відігравати роль стимулятора і прискорювача залучення капіталів у галузі інфраструктури країн Центральної та Східної Європи. Надаючи кредити, банк допомагає західним виробникам йти на необхідний ризик у завоюванні ринків на сході, а це сприятиме швидкому переходу східно-європейських країн до економічної стабільності і запровадженню конвертованості своїх валют.

 

1. З якою метою створено міжнародні і регіональні валютно-кредитні та фінансові організації ?
2. Для чого і коли було створено Банк міжнародних розрахунків (БМР)?
3. В чому полягає основне завдання діяльності Міжнародного валютного фонду (МВФ)?
4. В чому полягає специфіка діяльності Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР)?

1. Адокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. Учебное пособие. – М.: ИВЦ „Маркетинг“, - 1997.- 196 с.
2. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі. К. Основи. – 1996. –240 с.
3. Гальчинський А.С. Сучасна валютна система. К.: „LIBRA“. – 1993. –95 с.
4. Голуб А., Семенюк Л., Смовженко Т. Гроші. Кредит. Банки. Навчальний посібник. Львів, в-во „ Центр Европи“. – 1997. – 206 с.
5. Звіт про світовий розвиток. Важке завдання розвитку. Київ, Абрис. – 1994.
6. Киреев А. Международная экономика. Часть 1. М. „Международные отношения“. – 1997. – 415 с.
7. Международные экономические отношения: Учебник для вузов; Под ред. Проф. В.Е. Рыбалкина.- 3-е издание, перераб и доп.- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999.-503 с.
8. Миклашевская Н.А.,  Холопов А.В. Международная экономика: Учебник. – М.:МГУ им. М.В. Ломоносова, “Дело и Сервис”, 1998.-272 с. 
9. МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА:МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ Конспект лекцій  І.І. Дідович, УкрДЛТУ Львів 2001
10. Світова економіка: Підручник /А.С. Філіпенко, О.І Рогач, О.І. Шнирков та ін. – К.: Либідь, 2000. – 528 с.
11. Толкачев С.А. Международная экономика: теория и практика. – М.: Компания Спутник , 2000. – 178 с.
12. Пахомов Ю.М. та інші. Національна економіка в глобальному конкурентному середовищі. К.: „Україна“. – 1997.
13. Румянцев А.П., Румянцева Н.С. Міжнародна економіка: Короткий конспект лекцій.- К.: МАУП, 1999.-104 с. 101. Рос.
14. Угода про партнерство . Повний текст угоди, підписаної між Європейським  Союзом та Україною в Люксембурзі 16 червня 1994 року.
15. Френклін Р.Рут, Антон Філіпенко Міжнародна торгівля та інвестиції /Пер. з англ. – К.: Основи, 1998.- 743 с.
16. Філіпенко А.С., Боринець В.А. та ін. Міжнародні економічні відносини. Сучасні економічні відносини. Підручник. – К.: Либідь, 1992.
17. Філіпенко А.С.,.Вергун В.А, Бураковський І.В. та ін. Економіка зарубіжних країн: Підручник. – К.: Либідь, 1996. – 416 с.
18. Філіпенко А.С., Мазуренко В.Д. та ін. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник К.: “Либідь”. 1997.- 208.
19. Хасбулатов Р.И. Мировая экономика. – М.: ИНСАН, 1994.
20. Хойер В. “Как делать бизнес в Европе”.- М.:Прогресс, 1992.- 253 с.
21. Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник. – Чернівці: Рута, 1996.
22. Шніцер Мартін. Порівняння економічних систем. / Пер. з англ. – К. Основи. – 1997. – 519 с.