Міжнародні норми в галузі охорони праці

Однією з найважливіших умов боротьби з виробничим травматизмом є систематичний аналіз причин його виникнення, які поділяються на: технічні та організаційні.

Технічні причини в більшості випадків проявляються як результат конструктивних недоліків обладнання, недостатності освітлення, несправності захисних засобів, захисних пристроїв тощо

Організаційні причини – недотримання правил техніки безпеки через непідготовленість працівників, низька трудова та виробнича дисципліна, неправильна організація роботи, відсутність належного контролю за виробництвом та ін.

Наявність можливості виникнення небезпечних ситуацій визначають напрям і нові методи збору інформації службою охорони праці підприємства: обстеження робочих місць, опитування працюючих про наявні недоліках у роботі, розслідування нещасних випадків з виробництва і порушень правил безпеки при виробництві робіт. службою охорони праці виділено пріоритетні напрями діяльності з профілактиці виробничого травматизму:

1. Виявлення можливостей виникнення небезпечних ситуацій на виробництві, їх профілактика, ознайомлення які працюють із методами їх запобігання і усуненню.

2. Проведення агітаційної і роз'яснювальної роботи з усвідомлення які працюють сутності, умов і причин виникнення небезпечних ситуацій на виробництві, застосування заходів адміністративного і матеріального впливу до порушників правил безпечного виробництва робіт.

3. Постійне навчання робітників і керівників всіх рівнів правилам безпечного проведення робіт, вмінню чітко й вчасно розпізнати можливість виникнення небезпечної ситуації.

4. Розслідування нещасних випадків, профзахворювань і на виробництві, розробка і впровадження заходів задля унеможливлення їх повторення.

5. Впровадження у виробництві передових методів профілактики травматизму.

За умови розвитку сучасної промисловості існує три варіанта профілактики виробничого травматизму:

1. Зберегти все «є», не робити нічого нового.

2. Сприяти проведенню наукових досліджень про, впровадження нових технологій, зводять до мінімуму можливість виникнення небезпечної ситуації у процесі виробництва.

3. Розвивати адаптацію працівників до нових умов праці, розуміння й усвідомлення ними виробничої небезпеки, самопрофілактику виробничого травматизму.

Санітарно-гігієнічні заходи:

- контроль за впливом виробничих факторів на здоров'я працівників;

- забезпечення санітарно-побутових умов згідно з діючими нормами;

- атестація робочих місць відповідно до їх нормативним актам з охорони праці;

- планування заходів щодо поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці;

- паспортизація санітарно-технічного стану умов праці.

Соціально-економічні заходи:

- надання пільг і компенсацій працівникам, які працюють зі шкідливими і небезпечними умовами праці;

- створення умов для економічної зацікавленості роботодавця і працівника у поліпшенні умов і підвищенні безпеки праці;

- соціальне страхування працівників роботодавцем;

- фінансування заходів з охорони праці;

- відшкодування роботодавцем працівнику збитків у разі каліцтва.

Лікувально-профілактичні заходи:

- надання медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків на виробництві;

- контроль за здоров'ям працюючих протягом їхньої трудової діяльності;

- лікувально-профілактичне харчування працівників, які працюють на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці;

- проведення медичних оглядів працівників (попередніх та періодичних) ;

- дотримання охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів;

- відшкодування потерпілому працівнику витрат на лікування, протезування, придбання транспортних засобів та інші види медичної допомоги.

Наукові заходи:

- прогнозування соціально-економічних наслідків нещасних випадків і аварій;

- моделювання аварійних ситуацій і розробка заходів щодо їх відвернення;

- плани локалізації і ліквідації аварії;

- оцінка ефективності управління охороною праці;

- підготовка науково обгрунтованих технічних рішень, спрямованих на підвищення безпеки і поліпшення умов праці.

Інформаційне забезпечення – інформаційна підтримка припроведенні нормативно-методичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних, соціально-економічних, наукових досліджень, спрямованих на збереження безпеки праці, здоров'я працюючих.

10. Основні причини виробничих травм та професійних захворювань. Розподіл травм за ступенем тяжкості

Успішна профілактика виробничого травматизму та професійної захворюваності можлива лише за умови ретельного вивчення причин їх виникнення. Для полегшення цього завдання прийнято поділяти причини виробничого травматизму і професійної захворюваності на такі основні групи: організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, економічні, психофізіологічні.

Організаційні причини:

відсутність або неякісне проведення навчання з питань охорони праці; відсутність контролю; порушення вимог інструкцій, правил, норм, стандартів; невиконання заходів щодо охорони праці; порушення технологічних регламентів, правил експлуатації устаткування, транспортних засобів, інструменту; порушення норм і правил планово-попереджувального ремонту устаткування; недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами; використання устаткування, механізмів та інструменту не за призначенням.

Технічні причини:

несправність виробничого устаткування, механізмів, інструменту; недосконалість технологічних процесів; конструктивні недоліки устаткування, недосконалість або відсутність захисного огородження, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування.

Санітарно-гігієнічні причини:

підвищений вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин; недостатнє чи нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму, вібрації; незадовільні мікрокліматичні умови; наявність різноманітних випромінювань вище допустимих значень; порушення правил особистої гігієни.

Економічні причини:

нерегулярна виплата зарплати; низький заробіток; неритмічність роботи; прагнення до виконання понаднормової роботи; праця за сумісництвом чи на двох різних підприємствах.

Психофізіологічні причини:

помилкові дії внаслідок втоми працівника через надмірну важкість і напруженість роботи; монотонність праці; хворобливий стан працівника; необережність; невідповідність психофізіологічних чи антропометричних даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі; незадоволення роботою; несприятливий психологічний мікроклімат у колективі.

За ступенем тяжкості травми розподіляються на 2 категорії:

тяжкі і легкі.

До тяжких травм відносяться:

За характером