Міжнародні норми в галузі охорони праці

– відкрита проникаюча черепно-мозкова травма;

– перелом черепа;

– внутрішньочерепна травма важкого і середньоважкого ступеня тяжкості;

– поранення, проникаючі в просвіт глотки, гортані, трахеї, стравоходу, а також ушкодження щитоподібної залози;

– проникаючі поранення хребта;

– ушкодження хребців шийного відділу хребта, у тому числі і без порушення функції спинного мозку;

– нестабільні ушкодження грудних або поперекових хребців;

– закриті ушкодження спинного мозку;

– поранення грудної клітки, без ушкодження внутрішніх органів;

– поранення живота, що проникають в порожнину очеревини;

– поранення, що проникають в порожнину сечового міхура або кишечнику;

– відкриті поранення органів заочеревинного простору (нирок, наднирників, підшлункової залози) ;

– розрив внутрішнього органа грудної або черевної порожнини або порожнини таза, заочеревинного простору, розриви діафрагми, розриви передміхурової залози, розрив сечоводу, розрив перетинкової частини сечовипускального каналу;

– вивихи та переломовивихи великих суглобів кінцівок;

– закриті та відкриті переломи довгих кісток кінцівок;

– ушкодження крупної кровоносної судини: аорти, сонної (загальної, внутрішньої, зовнішньої), підключичної, плечової, стегнової, підколінної артерій або супроводжуючих їх вен;

– термічні (хімічні) опіки IV ступеня з площею ураження, що перевищує 1% поверхні тіла;

– опіки III ступеня з площею ураження, що перевищує 10% поверхні тіла;

– опіки III ступеня кисті, стопи, ділянок великих суглобів, шиї, статевих органів з площею ураження, що перевищує 1% поверхні тіла;

– опіки II ступеня з площею ураження, що перевищує 20% поверхні тіла;

– опіки дихальних шляхів з опіками обличчя і волосистої частини голови;

– електротермічні ураження (низько- та високовольтні) з ураженням шкіри та субфасціальних структур тіла;

– відмороження III-IV ступеня, загальне охолодження організму;

– радіаційні ураження середнього (12-20 Гр) і важкого (20 Гр і більше) ступеня тяжкості;

– переривання вагітності;

– ушкодження периферичної нервової системи з функціональними порушеннями;

– тривалі розлади здоров'я з тимчасовою втратою працездатності на 60 днів і більше;

– стійка втрата працездатності (інвалідність) ;

– травми органа зору, що супроводжуються порушенням зору.

Травми, які призвели до тяжких наслідків:

– втрата зору, слуху, мови;

– втрата якого-небудь органа або повна втрата його функції

(при цьому втрата найважливішої у функціональному відношенні частини кінцівки (кисті або стопи) прирівнюють до втрати руки або ноги) ;

– психічні розлади;

– втрата репродуктивної здатності;

– невиправне понівечення обличчя.

До легких травм відносяться:

– розлади здоров'я з тимчасовою втратою працездатності тривалістю до 60 днів.

Медичний висновок про ступінь тяжкості виробничої травми дають на запит роботодавця та/або голови комісії з розслідування нещасного випадку на виробництві лікарсько-експертні комісії (ЛЕК) лікувально-профілактичного закладу, де здійснюється лікування особи, що постраждала, в строк до 1 доби з моменту надходження запиту.

11. Методи дослідження виробничого травматизму

Найбільш поширеними методами дослідження виробничого травматизму є статистичний і монографічний. Але сьогодні все більше уваги приділяють економічному, ергономічному та психофізіологічному методам.

Статистичний метод базується на аналізі статистичного матеріалу по травматизму, який накопичений на підприємстві або в галузі за декілька років. Статистичний метод дозволяє всі нещасні випадки і причини травматизму групувати по статі, віку, професії, стажу роботи потерпілих, часу, місцю, типу нещасних випадків, характеру отриманих травм, виду обладнання. Цей метод дозволяє встановити найбільш поширені види травм по окремим підприємствам, визначити причини, які спричиняють найбільшу кількість нещасних випадків, виявити небезпечні місця, розробити і провести необхідні організаційно-технічні заходи.

Різновидами статистичного методу є груповий і топографічний методи. При груповому методі травми групуються за окремими однорідними ознаками: часу травмування, кваліфікації; спеціальності і віку потерпілого; видам робіт; причинам нещасних випадків та інші. Це дозволяє визначити найбільш несприятливі ділянки в організації робіт та фактичний стан умов праці в цеху, на підприємстві. Груповий метод аналізу травматизму полягає у вивченні причин нещасних випадків, об’єднаних за певною подібною ознакою.

При топографічному методі всі нещасні випадки систематично наносять умовними знаками на плані розташування обладнання у цеху або на ділянці. Накопичення таких знаків на позначці робочого місця або обладнання характеризує його підвищену небезпечність і потребує відповідних профілактичних заходів.

Топографічний метод. Полягає у вивченні причин нещасних випадків за місцем їх виникнення. Всі нещасні випадки фіксують на карті (схемі).

Монографічний метод являє собою аналіз небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які властиві технологічному процесу, обладнанню, ділянці виробництва. За цим методом поглиблено аналізуються всі обставини нещасних випадків і, за необхідності, виконуються відповідні дослідження та випробування. Цей метод дозволяє не тільки проаналізувати нещасні випадки, що сталися, а й виявити потенційні небезпечні фактори, які існують на ділянці технологічного процесу або обладнання, що вивчається, а також використати отримані результати при проектуванні виробництва та для розробки заходів з охорони праці.

Економічний метод полягає в визначенні економічної шкоди від заподіяного травматизму, визначенні економічної ефективності від затрат на розробку та впровадження заходів з охорони праці. Цей метод не дозволяє виявити причини травматизму і тому застосовується як доповнення до інших методів.

Ергономічний метод ґрунтується на комплексному вивченні системи «людина – машина – виробниче середовище». Відомо,