Міжнародні стратегії економічного розвитку

 

Вступ

1. Зміст поняття «стратегія економічного розвитку»

2. Середовище формування стратегій розвитку

3. Економічні стратегії держави в умовах глобалізації

4. Система міжнародного регулювання світової економіки

5. Формування стратегій розвитку країн транзитивної економіки

6. Специфіка економічних стратегій країн, що розвиваються

7. Стратегії макрорегіональних інтеграційних об’єднань

Висновок

Список літератури

 

 

Кожна країна має ідею перспективного розвитку національної економіки. Для її досягнення необхідно сформувати стратегію розвитку, тобто чітко визначити цілі й розробити ефективні методи їхньої реалізації.

Стратегія економічного розвитку є невід’ємною складовою системи політичного, економічного й соціального регулювання країни. Стратегія являє собою, якої прагне досягнути політикум і суспільство країни, а також методи, способи реалізації мети. Грамотно сформульовані стратегічні цілі й успішне їх досягнення надають суттєвий поштовх в подальшому розвитку держави, у вирішенні важливих економічних і соціальних проблем.

В той же час слід мати на увазі, що економіка кожної країни розвивається не в узамкненому просторі. В умовах глобалізації відбувається дедалі зростаюча інтеграція національних економік в єдине ціле, в систему світової економіки. Формуються наднаціональні рівні й механізми регулювання економіки, якими підпорядковується певна частина національних інтересів країни. В цьому процесі особливо значною є роль міжнародних організацій і транснаціональних корпорацій. З цим явищем слід рахуватися, розробляючи стратегії. Таким чином, національні стратегії стають частиною системи міжнародних стратегій. Насамперед, ця система функціонує за рахунок тих елементів національних стратегій, які безпосередньо пов'язані з міжнародними економічними відносинами: це політика в галузі зовнішньої торгівлі, валютно-кредитних відносин, міжнародного обміну технологіями тощо.

Економічні стратегії не розробляються «навмання»; вони ґрунтуються на наукових теоріях, які розроблені вченими протягом століть. Для формування національних стратегій залучаються фахівціекономісти, політики, громадські діячі; для цього часто створюються відповідні науково-дослідні заклади. В процесі розробки стратегій враховуються всі фактори, які уможливлюють досягнення стратегічних цілей: природно-ресурсний потенціал країни, виробнича база, галузева структура, трудові ресурси, науково-технічний рівень. Великий внесок у вивчення міжнародних стратегій економічного розвитку зробили такі відчизняні економісти, як Д. Г. Лук’яненко, Ю. Н. Пахомов, О. Г. Білоус, О. С. Філипенкр; та зарубіжні економісти – Г. Міцберг, Б. Альстренд, Дж. Лемпет та інші.

 

 

Сучасна світова економіка розвивається в умовах дедалі зростаючого поглиблення міжнародного поділу праці, зміцнення й поширення інтеграційних процесів як на галузевому, так і на регіональному рівнях, інтернаціоналізації національних економік, прискорення процесу глобалізації. Проте диверсифікація між країнами світу взагалі все ще досить виразна, і обумовлюється вона неоднаковим забезпеченням факторами виробництва, історико-економічними особливостями розвитку, геополітичним положенням. Ось чому, незважаючи на посилення інтернаціоналізації, сьогодні не існує єдиної для всіх країн моделі економічного розвитку. Намагання урядів окремих країн, що розвиваються, або країн з перехідною економікою повністю копіювати моделі найрозвиненіших країн чи виконувати всі пропозиції й вимоги таких міжнародних організацій, як МВФ, Світовий банк, Світова організація торгівлі, часто виявляються або неспроможними, або дають протилежний ефект. Тому кожна країна мусить узгоджувати вимоги об’єктивного процесу глобалізації в сфері економіки з особливостями своєї національної економіки.

Що стосуеться поняття «стратегія», то воно все частіше застосовується у сфері економічної теорії, економічної політики і бізнесу. Проте якоїсь однієї усталеної дефініції цього поняття немає. Найчастіше використовується таке визначення: «Стратегія – це плани вищого керівництва щодо досягнення довгострокових результатів відповідно цілям і завданням організації». Зарубіжні фахівці зі стратегічного менеджменту Г. Мінцберг, Б. Альстренд і Дж. Лемпел пропонують п’ять атрибутів економічної стратегії:  

стратегія – план, орієнтир, напрямок розвитку;

стратегія – це принцип поведінки, дотримання певної моделі поведінки;

стратегія – це позиція, тобто утворення найвигіднішого сполучення елементів економічної політики або бізнесу;

стратегія – це перспектива, тобто основний спосіб дії організації або теорія бізнесу;

стратегія – це засіб, маневр, за допомогою якого можна перехитрувати конкурента.

Таким чином, стратегія економічного розвитку (економічна стратегія) країни являє собою економічну політику уряду, розраховану на тривалий строк, спрямовану на досягнення основної мети соціальноекономічного розвитку. Економічна стратегія – це довгострокові, найпринциповіші, найважливіші установки, плани, наміри уряду стосовно виробництва, надходжень і витрат бюджету, податків, капіталовкладень, цін, соціального захисту.

Розробка економічної стратегії починається з визначення головної цілі розвитку. Це – найбільш складний і відповідальний елемент стратегії. Ціль (мета) повинна відповідати таким вимогам:

Стратегічна мета визначається як подолання несприятливого (або недостатньо сприятливого) сьогоднішнього стану економіки країни й досягнення більш високих параметрів її розвитку. Найчастіше стратегії розробляються тоді, коли економіка країни знаходиться у складному, а то й кризовому становищі. Вони мають за мету вихід із скрутного становища. В умовах, коли економіка країни перебуває у нормальному стані, метою стратегії є або стабілізація економіки, або досягнення ще вищого рівня її розвитку.

Звичайно розробка стратегій, визначення головної мети і підпорядкованих цілей здійснюється у декілька етапів:  

обґрунтовується необхідність зміни пріоритетів розвитку;

визначається напрямок стратегічних змін;

формується основна мета, яку необхідно досягнути в результаті трансформаційних змін;

визначаються цільові орієнтири, принципи та завдання розвитку;

визначається послідовність дій намічених планів розвитку.

Після визначення головної мети наступним етапом розробки стратегії є визначення методів