Міжнародний ринок послуг

Транспортні послуги – послуги, пов'язані з перевезенням готової продукції, сировини та напівфабрикатів із місць виробництва до пунктів споживання або подальшого перероблення. Надають їх як безпосередні виробники продукції, так і спеціалізовані фірми.

Послуги пасажирського транспорту – це послуги з переміщення в просторі пасажирів (багажу) у виробничих або особистих цілях. Використовуються споживачами лише в момент їх надання.

Транспорт, будучи однією з найважливіших галузей народного господарства, забезпечує виробничі і невиробничі потреби економіки і населення в усіх видах перевезень, внаслідок чого він взаємодіє з усіма її галузями. Класифікують його за сферами використання (загального користування, відомчий, особистий), видами перевезень (пасажирський, вантажний), видами засобів перевезення (автомобільний, авіаційний, залізничний, морський, річковий, міський електротранспорт, у т. ч. метрополітен).

Підприємства транспорту надають основні і додаткові послуги.

Основні послуги транспортних підприємств охоплюють внутрішні і міжнародні перевезення пасажирів, багажу і вантажів; збереження вантажів і багажу з часу їх прийняття для перевезення і до моменту видання одержувачам, якщо інше не передбачено договором; забезпечення надійності перевезень.

Додаткові послуги транспортних підприємств стосуються обслуговування пасажирів під час довготривалих перевезень питною водою, харчуванням, задоволення інших біологічних потреб; надання умов для відпочинку і сну; бронювання квитків; сезонних знижок цін на послуги перевезення; організації індивідуальних рейсових маршрутів, чартерних рейсів; пільгового перевезення окремих категорій громадян; спеціальної охорони вантажів і багажу під час перевезень; охорони громадського порядку, особистої безпеки громадян, захисту їх прав, свобод і законних інтересів, запобігання і припинення правопорушень, виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили, захисту власності від злочинних посягань під час перевезень; забезпечення культури обслуговування пасажирів; реалізація книг, періодичних видань тощо.

Транспорт завдяки функціонуванню єдиної транспортної системи забезпечує зв'язок між населеними пунктами. Для перевезення пасажирів використовують усі види транспорту, кожний з яких має свою специфічну сферу застосування [2, с. 48].

Освітня послуга – 1. система знань, інформації, вмінь, навичок, які використовуються з метою задоволення потреб людини і суспільства, 2. це продукт спільної праці викладачів та тих, хто навчається.

Освітні послуги можна класифікувати наступним чином:

1. В залежності від освітніх програм, що використовуються: загальноосвітні; професійні.

2. В залежності від способу надання: очні; очно-заочні;

заочні; дистанційні.

3. В залежності від тривалості надання: довгострокові (школа, ВУЗ) ; середньострокові (курси підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів) ; короткострокові (тренінги).

5. В залежності від методів навчання: традиційні; програми проблемного навчання; програми, основані на аналізі ділових ситуацій.

Серед особливостей послуг освіти слід виділити наступні: сезонність; платність; висока вартість; відносна тривалість надання; залежність результатів від умов майбутньої роботи та життя людини, яка навчається; неможливість перепродажу; віддаленість проявлення результату; необхідність ліцензування; конкурсний характер; відносно молодий вік споживачів.

Для цього виду ринку обов’язкові три компоненти: покупець, продавець і товар. Кожен з них пов’язаний з категоріями попиту, пропозиції і ціни. За своєрідністю реалізованого товару цей ринок безпосередньо відноситься до ринку послуг, але тісно пов’язаний і взаємодіє з іншими видами ринку: робочої сили, інформації, товарів і т. д.

Освітні послуги розглядаються як важливі і самобутні економічні блага, споживчі вартості, які створюються педагогічними працівниками. На їх виробництво витрачається жива праця працівників освіти і матеріальних ресурсів, що поставляються з промисловості й інших галузей. Тому послуги мають також вартість. І в цій якості вони стають товаром і можуть виступати об’єктом ринкових відносин.

Деякі економісти вважають, що розподіл освітніх послуг на «платні» і «безкоштовні», з погляду економічної теорії, є некоректним. Дійсно безкоштовними освітні послуги є лише для безпосередніх споживачів: учнів, студентів. А суспільству, підприємствам і навчальним закладам ті ж самі «безкоштовні» послуги коштують всіх необхідних витрат праці, що створює вартість, яка повинна оплачуватися на визначеному рівні в грошовій формі.

Справа представляється у вигляді одностороннього акта обміну діяльністю: викладачі передають знання і формують уміння, а учні або студенти споживають їх без всякого еквівалента, оскільки нічого не платять за послуги. Їхні взаємини немовби втрачають товарний характер. Ілюзія про нетоварний, невартісний характер послуг працівників освіти посилюється видимістю збігу в просторі і в часі актів виробництва і споживання цих послуг. Насправді, ці процеси не збігаються. Адже споживання освітньої послуги не обмежується часом її одержання.

Безкоштовність надання послуг освіти громадянам виступає лише особливою формою економічних відносин між виробником і безпосереднім споживачем цих дуже важливих послуг. Її головна перевага полягає в створенні умов доступності освіти для всіх, незважаючи на рівень індивідуальних і сімейних доходів. Забезпечити ці умови повинна держава. Вона виступає як посередник між виробниками і споживачами освітніх послуг. Вона дає навчальним закладам замовлення на навчання визначеної частини населення; акумулює відповідну частку фінансових засобів шляхом стягування податків з підприємств і населення; направляє ці засоби в сферу освіти, щоб відшкодувати її витрати на послуги, що безкоштовно поставляються. Тим самим досягається більш рівномірний розподіл цих послуг серед членів родин різних соціальних груп.

Міжнародний досвід підтверджує, що для галузі освіти з її обмеженими можливостями комерціалізації і прибуткового здійснення діяльності характерний специфічний і неоднорідний ринок освітніх послуг. Насамперед він містить у собі два взаємодіючих сектори: державний і недержавний, або приватний сектор. Причому, головним з них був і залишається державний ринок, оскільки приватні підприємці зазвичай не зацікавлені займатися створенням освітніх послуг. У США, наприклад, на приватні школи припадає лише 11% учнів, а на приватні (некомерційні) вузи – 23% студентів. Таким чином, переважна частина освітніх послуг надається населенню державними навчальними закладами. Саме вони задовольняють масовий попит споживачів у цьому безцінному інтелектуальному продукті. У зв’язку з тим, що цей продукт переважно надається споживачам-учням без грошової компенсації, тобто «безкоштовно» або за пільговими цінами, то виникає ілюзія відсутності в такому варіанті ринку послуг. Ця ілюзія підсилюється видимістю, начебто держава одночасно виступає «виробником» і «покупцем», фінансуючи заклади освіти. Але бюджетні кошти формуються за рахунок податків населення, які і слугують платіжним засобом за ці послуги. Саме тому, такі послуги освіти, на відміну від тих, які поступають безпосередньо від бажаючих навчатися за певну плату, можна назвати «неявними товарами»[3, с. 119-121].

 

 

У роботі був проведений аналіз праць та поглядів вітчизняних і зарубіжних науковців, який показав, що наразі не має єдиного підходу до визначення поняття «послуга». Однак, на основі виконаних досліджень літературних джерел, можна сформулювати таке узагальнене визначення послуги, під якою розуміють «невидимий товар», те, що можна купити, але не можна фізично відчути», що продасться не як результат виробництва, а як діяльність. Розглянувши підходи до класифікації можна виділити такі основні групи послуг: транспортні, торговельно-посередницькі, фінансові, ліцензійні, побутові, соціально-культурні, житлово-комунальні послуги та послуги зв'язку.

Туристичний ринок України є одним з найбільш сталих складових світової економіки. На основі світового досвіду, можна розробити стратегічні напрямки формування і функціонування природно-ресурсного потенціалу територій України в інтересах розвитку туризму і туристичної індустрії як соціально, економічно й екологічно значимого сектора національної економіки. Існує також проблема тлумачення поняття «туризм» через те що певні групові і економічні інтереси країн впливають на тлумачення понять, що приймаються за основу в національних нормативних актах.

Сучасний розвиток світового ринку послуг пов’язаний із посиленням процесів глобалізації та інтеграції у світовій економіці. Так, розвиток новітніх технологій та інтенсифікація міжнародних зв’язків розширили зміст категорії «послуги»: поряд із такими загальними якісними ознаками, як їх невідчутність, невіддільність, непостійність та в більшості випадків нездатність до збереження, деякі види послуг можуть набувати уречевлених форм В умовах глобалізації економіки світовий ринок послуг розвивається більш динамічно, ніж інші сегменти світового ринку, що пов’язано з прискореним ростом сфери послуг у більшості країн світу, а також процесами лібералізації, розширенням відкритості національних економік, зростанням інтенсивності потоків інвестицій. Міжнародна торгівля послугами подвоюється кожні 7-8 років, в порівнянні з 15 роками, необхідними для аналогічного збільшення обсягу експорту товарів.

 

 

1. Бестужева С. В. Міжнародна економічна діяльність України.
2. Моргулець О. Б. Менеджмент у сфері послуг. Навч. Посіб. -Київ: «Центр учбової літератури», 2012 – 384с.
3. Румянцев А. П. Світовий ринок послуг. Навч. посіб., 2006.
4. Рєзнікова В. В. «Сутність категорії «послуга»: аналіз існуючих концепцій» //наукова стаття (електронний ресурс) – режим доступу: http: //radnuk. info/statti/230-tsuv-pravo/14859---lr---. html.
5. Павленко І. І. Міжнародна торгівля та інвестиції. Навч. посіб. – Київ: «Центр учбової літератури», 2012 – 256с.
6. Соколова Ю. В. «Світовий ринок послуг»: стаття «Економічні науки».
7. Коваль Г. І. Механізм регулювання ринку послуг: міжнародний та український аспекти. Стаття наукового віснику Волинського національного університету імені Лесі Українки.