Мовностилістичні особливості „Слова про закон і благодать” Іларіона

Крім того, використовується такий засіб, який ґрунтується на подібності, але не ідентичності до прототексту, тобто за своєю суттю є натяками: Як закон привів узаконених до благодатного хрещення, так хрещення впускає синів своїх у вічне життя. Мойсей бо і пророки про Христове пришестя повідали, а Христос і апостоли його − про воскресіння і про майбутній вік; Не до невігласів бо пишемо, а до таких, що досхочу наситилися солодощами книжними; не до ворогів Божих чужовірних, а тільки до синів його; не до сторонніх, а до таких, що приймуть у спадок небесне царство. Яскраво ілюструють такий художньо-стилістичний прийом, як літературна алюзія, який відсилає читача до відповідного джерела і розрахований на його знання, ерудицію і проникливість. Наприклад: Царство Небесне − це місце, де, за біблійними уявленнями, блаженствуватимуть, тобто будуть щасливими, праведники після смерті. Це місце, де знаходиться законний Цар Христос, який „усе в усьому”. Бог „не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся” [Іоана 3: 17]. Царство Небесне − це праведність, мир, радість у Дусі Святому; воно знак у серці людському. Коли фарисеї спитали Ісуса, коли прийде Царство Небесне, Він відповів: „Царство Боже не прийде помітно, і не скажуть: „Ось тут” або „там”. Бо Боже Царство всередині вас” [Луки 17: 20−21].

Подекуди трапляються індивідуально-авторські трансформації, змінені відповідно до функційних потреб: Добре було благодаті й істині між новими людьми возсіяти. Не вливають бо, за словами Господніми, вина нового вчення благодатного в міхи старі, зістарілі в іудействі. А то міхи прорвуться і вино проллється. Якщо не могли іудеї закону тіні вдержати, раз у раз ідолам поклоняючись, то як же їм істинної благодаті вдержати вчення? Як нове вчення, то й нові міхи − нові народи. Тоді й те, й те ціле буде (пор. : вилити молоде вино в старі міхи (бурдюки) − використовується для позначення ситуації „порушення діалектичної єдності між змістом і формою”; пов’язується з біблійною ситуацією: коли Ісуса запитали, чому його учні не дотримуються посту, адже постять навіть фарисеї, Він відповів, що всьому свій час і своє місце, бо ж „не виливають вина молодого в старі міхи (бурдюки), а то міхи (бурдюки) розірвуться, і вино розіллється, і міхи (бурдюки) пропадуть; а виливають вино молоде до нових міхів (бурдюків), − і одне, й друге збережене буде” [Матвія 9: 17].

Езотеричний феномен Біблії полягає в нескінченній перспективі розкриття символічного значення її ідей, образів, сюжетів і мотивів: Воістину, чий Бог величчю зрівняється з Богом нашим? Той Богом є, хто, творячи чудеса, вчинив спасіння посеред землі, хрестом і мукою, на місці лобнім, засмакувавши оцту й жовчі, аби злочин і гріх солодкого смакування Адамового од дерева заказаного смакуванням гіркоти прогнати. Сотворивши се, спіткнувся він об камінь і розбився, як Господь сказав: „Хто впаде на камінь сей, розіб’ється, а на кого той сам упаде, розіб’є того” [Матвія 21: 44] (пор. : засуджений до страти, Ісус ішов на Голготу (лобне місце Череповище) і ніс на Собі „дерево прокляття” − хрест (первинне значення слова хрест – „ганебний, стовп до якого прив’язували злочинців, виставляючи їх на всенародне приниження й голодну смерть”; кожен засуджений мав нести свій хрест до місця страти; звідси, відповідно, нести свій хрест − „терпляче переборювати труднощі, незгоди, усе те, що сталося неминучим у чиємусь житті”; гріх солодкого смакування Адамового од дерева заказаного пов’язується з ситуацією, де йдеться про те, що Господь насадив сад в Едемі і поселив людину, яку створив, щоб доглядала едемський рай. Посеред раю зростало дерево пізнання добра та зла, плодами якого Бог суворо заборонив користуватися Адамові. Але змій спокусив Єву, яка скуштувала плід дерева цього й спонукала до того Адама. Тоді розсердився Господь і вигнав людей із раю, виносячп їм свій Божий присуд. Сказав Він до Адама: „У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох і до пороху вернешся” [Буття 3: 19]). Такі біблеїзми слугують будівельним матеріалом, оформлюють поряд зі словами та словосполученнями зміст тексту, звільняють адресанта від необхідності „вигадувати” інші словесні формули, водночас підвищуючи експресивно-емоційну виразність висловлювання, допомагаючи досягти певного прагматичного ефекту.

На основі тих чи тих конкретних ситуацій з’являються й перифрастичні описові звороти: 1) Він не дав до кінця творінню своєму ідольським мороком одержимому бути і в бісівському слугуванні гинути, а направив спершу плем’я Авраамове скрижалями і законом, а потім Сином своїм усі народи спас, Євангелієм і хрещенням увівши їх в оновлене буття, у життя вічне; 2) І прогнані були іудеї і розсіяні по всіх усюдах. І діти благодаті, християни, наслідниками стали Богу і Отцю тощо.

Важливою стилістичною рисою „Слова про закон і благодать” є функція осмислення морального ідеалу, що відіграє певну роль в ідейному розумінні твору й апелює до совісті людини, її світогляду, дозволяє відійти від окремого історичного, національного та звернутися до загального, що уособлюється в духовності кожної людини і виходить за рамки сюжету твору: 1) Він єдиний, творячи чудеса, готуючи істину і благодать, установив закон, аби в ньому обвиклося людське єство, од багатобожжя ідольського одхиляючись до віри в єдиного Бога; аби, як брудна посудина, людство обмилось водою, законом і обрізанням, прийняло в себе молоко благодаті й хрещення; 2) Блякне бо світло місяця перед сяйвом сонячним. Так і закон перед благодаттю. І холод нічний минає, як сонячна теплота землю зігріває. І вже не горбиться в законі людство, а в благодаті випростано ходить. Іудеї бо при свічці законній шукали своє виправдання, християни ж при благодатнім сонці своє спасіння плекають; 3) Сей каган наш Володимир славним од славних народився, благородним од благородних. І, дійшовши літ і снаги, змужнівши, в моці й силі вдосконалившись, мужністю й умислом дозрівши, єдинодержцем став землі своєї, підкоряючи під себе навколишні сторони − ті миром, а непокірні мечем. Отак, коли він у дні свої жив і землю свою пас правдою, мужністю і розмислом, навідав його Всевишній, глянуло на нього всемилостиве око благого Бога, і возсіяв розум у серці його. І осяг він суєту ідольської облуди і потребу знайти єдиного Бога, який сотворив усю тварь, видиму і невидиму. Репрезентовані ситуації відзначається багатоплановістю, а за своєю стилістичною природою – поліфункціональністю. Тому, крім алюзивної, виконують й оцінну та експресивну функції.

Експресивність детермінована насамперед „інтенсифікованою напругою” змістового плану. Його невмотивованість, а подекуди й незрозумілість – теж джерело експресивності. Оцінність передбачає схвальну (позитивну) чи несхвальну (негативну) характеристику предмета, явища, дії і т. ін. Перша здебільшого стосується „благодаті” та всього і всіх, пов’язаних із нею; інша − „закону” („тіні” і „рабства”). Наприклад, позитивною оцінністю вирізняється контекст, що сприймається як хвалебний гімн утвердженню християнства: Пастухи словесних овець Христових, єпископи, стали перед святим вівтарем, жертву безскверну возносячи. Попи і диякони і всі клірошани прикрасили і пишнотою наповнили святі церкви. Апостольська труба і євангельський грім над всіма городами пролунали. Теміан Богу воскурявся, повітря освячуючи. Монастирі на горах постали. Чорноризці з’явилися. Мужі й жони, і малі і великі, всі люди наповнили святі церкви, славословлячи: „Єдиний святий, єдиний Господь Ісус Христос! На славу Богу-Отцю амінь! ” (пор. : єпископ – духовний вищого сану, що управляє єпархією < гр. Episkopos – „наглядач” < epi − „на”; skopeo − „дивлюся”; звуковий комплекс вступає в синонімічні відношення з перифрастичним описовим зворотом – пастух словесних овець Христових).

Проілюстровані контексти переконливо засвідчують і те, що у „Слові про закон і благодать” порушено низку питань, які мають філософський зміст. Адже саме прийняття християнства розглядається Іларіоном як політичний акт, утвердження „благовір’я” асоціюється з утвердженням влади, а долучення русинів до християнської, істинної віри означає долучення їх до світової культури. Осмислення відповідних філософських проблем здійснюється з використанням специфічних мовних засобів, більшість із яких ще чекає на своє ґрунтовне дослідження.

У запропонованій статті ми детально зупинилися, з одного боку, на антитезі, яка є одним із основних засобів побудови аналізованого тексту, диференціюючи її як розгорнену та просту, маніфестовану на лексичному, лексико-синтаксичному та синтаксичному рівнях; з іншого, − розглянули лінгвістичні ознаки засобів інтертекстуальності, біблійний інтертекст як „чуже слово” у „своєму тексті”, проілюстрований передусім цитатами та алюзіями.

 

 

1. Біблія: Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. – К. : Видання Київської Патріархії УПЦ КП, 2007. – 1415 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укладач і головн. ред. В. Т. Бусел. – К. -Ірпінь: Перун, 2001. – 1440с.
3. Огієнко І. Етимологічно-семантичний словник української мови: у 4-х т. / Іван Огієнко (Митрополит Іларіон). – Вінніпег, 1994. – Т. 4. – 557 с.
4. Слово про закон і благодать / Іларіон Київський // Давня українська література: [хрестоматія] / Упоряд. М. М. Сулима; пер. сучасною українською В. Крекотень. – К., 1992. – С. 195-214.
5. Філософські ідеї у творчості давньоруських книжників та в пам’ятках літератури // Історія української філософії: [навчальний посібник] / Ю. О. Федів, Н. Г. Мозкова. – К. : Вид-во Україна, 2000. – С. 21-24.

 

Колоїз Ж. В. Мовностилістичні особливості „Слова про закон і благодать” Іларіона.

У статті репрезентовано лінгвістичний аналіз „Слова про закон і благодать” Іларіона; ідеться передусім про інтертекстуальність як засіб передачі інформації у вигляді „чужого слова”, про особливості використання біблійних інтертекстів; на окрему увагу заслуговує такий стилістичний прийом, як антитеза, що маніфестується різними лінгвістичними засобами.

Ключові слова: інтертекстуальність, інтертекст, цитата, біблеїзм, алюзія, антитеза, антонім.

Колоиз Ж. В. Лингвостилистические особенности „Слова о законе и благодати” Илариона.

В статье репрезентируется лингвистический анализ „Слова о законе и благодати” Илариона; прежде всего речь идет об интертекстуальности как средстве передачи информации в выде „чужого слова”, об особенностях использования библейских интертекстов; на отдельное внимание заслуживает такой стилистический прием, как антитезис, манифестируемый различными лингвистическими средствами.

Ключевые слова: интертекстуальность, интертекст, цытата, библеизм, аллюзия, антитезис, антоним.

Koloiz Z. V. Linguistic and stylistic features of “Sermon on Law and Grace” of Ilarion.

In the article the linguistic analysis of “Sermon on Law and Grace” of Ilarion is presented. Intertextualness as means of information transfer through “strange word” and features of using bible intertext are examined. Special attention is paid to stylistic device as antithesis that is demonstrated by different linguistic methods.

Key words: intertextualness, intertext, quotation, biblicism, allusion, antithesis, antonym.