Національна безпека

Незважаючи на те, що нація і держава тісно пов’язані між собою, регулятивний характер державних зв’язків відрізняється від регулятивних зв’язків нації.

Націю утворюють територіальні, економічні та культурні зв’язки, особливості психічного складу, мови, національні почуття, традиції, дух, воля, самосвідомість, – тобто духовні зв’язки між людьми відіграють не менш важливу роль, ніж матеріальні. Інші складові соціальної системи – соціальні групи (етнічні, релігійні, професійні), політичні угруповання, особистості пов’язані між собою зв’язками, порушення яких викликає конфлікт і суттєво може вплинути на стабільність соціальної системи.

Безпека в широкому розумінні цього слова – це ступінь стабільності конкретної соціальної системи, а її забезпечення передбачає захист усіх її елементів, а також збереження та розвиток нормальних зв’язків між ними.

Сучасні підходи також враховують те, що зв’язки між окремими елементами соціальної системи мають свою специфіку залежно від тієї сфери життєдіяльності суспільства, де вони утворюються. Економічна, політична, соціальна, воєнна, демографічна, інформаційна, екологічна науково-технічна сфери специфічним чином впливають на стан суспільства. Саме тому останнім часом виділяються такі складові безпеки, як: економічна, політична, ідеологічна, соціальна, екологічна, військова, демографічна, інформаційна. Такий підхід використала молода Українська держава, він був закріплений у Концепції (Основах державної політики) національної безпеки України у розділі 1, та знову підтверджений в Законі України про основи національної безпеки України (прим. О. А.).

Таким чином, стан економічної, екологічної, соціальної, інформаційної, демографічної, воєнної безпеки залежить як від внутрішніх, так і від зовнішніх чинників, а система її забезпечення не виключає застосування, у певних випадках, військової сили.

Слід підкреслити, що за нормальних умов соціальна система на основі дії механізмів саморегуляції здатна забезпечити свою стабільність – тобто для конкретного суспільства завжди існують параметри, в межах яких забезпечується належний рівень безпеки, достатній для збереження стабільності.

Нормальними можна вважати економічні, соціальні, політичні, духовні, екологічні, інформаційні, технологічні та інші умови, що забезпечують прогресивний розвиток особистості, соціальної групи, держави, нації.

Екстремальні умови, як правило, виходять за межі можливостей природних регулятивних механізмів, ведуть до утворення та загострення конфліктів і завжди потребують втручання спеціально створених певних форм організації, у рамках яких реалізується діяльність суб’єктів безпеки.

Отже, дослідження характеру зв’язків між різними елементами соціальної системи дають змогу дійти висновків щодо стабільності або нестабільності системи в цілому і, таким чином, визначати ступінь національної безпеки.

Завданням суб’єктів безпеки є мінімізація рівня загроз. Виконання цього завдання забезпечує функціонування економічних, політичних, соціокультурних та інших механізмів, що створюють систему забезпечення безпеки, тобто дієву систему захисту суспільства.

Система забезпечення безпеки є інституційним регулятивним механізмом, за допомогою якого підтримується стабільність суспільства, створюється необхідна сукупність умов реалізації життєво важливих інтересів та мінімізуються існуючі загрози.

Відповідальність за функціонування цього механізму на національному рівні, як правило, бере на себе держава (або колегіальний орган) – суб’єкт безпеки суспільства і громадянина.

Сучасна система забезпечення національної безпеки у широкому розумінні має базуватися на сукупності вже існуючих і спеціально створюваних органів, формальних та неформальних державних та громадських структур, соціальних груп, суспільних об’єднань і громадських організацій, окремих осіб, а також специфічних правових, політичних, економічних, інформаційних та інших зв’язків між ними по забезпеченню життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави, запобіганню кризовим ситуаціям, а також, у разі необхідності, діяльності в екстремальних умовах.

Тільки в такому випадку це буде дійсно система, здатна нейтралізувати кризові ситуації як на державному, так і недержавному рівнях. Система забезпечення національної безпеки може бути розглянута на рівні взаємопов’язаних підсистем, а саме:

• системі забезпечення життєдіяльності людини, суспільства і держави, що грунтується на сукупності наявних ресурсів і цінностей;
• системі захисту людини, суспільства і держави як сукупності усіх законних сил і засобів захисту матеріальних та духовних цінностей від внутрішніх та зовнішніх загроз, а також реалізації інтересів у сфері безпеки;
• системі управління національною безпекою як сукупності державних і недержавних органів та структур під керівництвом Ради національної безпеки або іншого управлінського органу.

Інституційний вимір системи національної безпеки є результатом взаємодії державних та недержавних органів, що у межах своєї компетенції забезпечують безпеку людини, суспільства і держави на різних рівнях, а саме:

• органи законодавчої влади визначають напрями та механізми забезпечення безпеки на рівні законів;
• органи виконавчої влади визначають стратегію національної безпеки і забезпечують її виконання;
• державні інститути забезпечують безпеку на рівні заходів та адміністративно-правових режимів (попередження збройного нападу; охорона кордонів; митний контроль; податкові органи; охорона державної таєм­ниці і т. ін.) ;
• система органів внутрішніх справ та спецслужб, що мають право на оперативно – розшукову діяльність;
• система державних (недержавних) наукових центрів та вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку фахівців для відповідних структур;
• державна система попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
• недержавні аналітичні, наукові центри, громадські організації, що займаються різними аспектами національної безпеки.

На національному рівні саме державі належить провідна роль у системі забезпечення безпеки. Вона створює розгалужену законодавчу базу і виконавчі органи, підтримує силові структури на рівні, необхідному для виконання покладених на них завдань, створення системи попередження негативних наслідків