Національно-культурний колорит українського місяцеліку

В статье идет речь о культурно-национальной специфике номенов, обозначающих эмпирическое время в украинском языке (в сравнении с белорусским и русским). Семантика эмпирических номинативных единиц интерпретируется с позиций ценностных установок и стереотипов, свойственных ментальности той или иной нации. Внимание акцентируется на лексемах из семой «календарный месяц года», в которых закодированная информация о своеобразной языковой картине мира.

Ключевые слова: время, номинативная единица, название, сема, значение.

 

The article deals with cultural and national specific names on the empirical determination of time in the Ukrainian language (compared to the Byelarussian and Russian). The semantics of empirical time units is interpreted by the standpoint of attitudes and stereotypes, that inherent to mentality of any nation. Attention is paid to the lexemes with sema «calendar month of the year», in which information about peculiar linguistic picture of the world is encoded.

Keywords: time, nominative unit, name, sema, meaning.

 

Час є однією з основних об’єктивних форм існування матерії, що виявляється в тривалості буття. Це поняття належить до визначальних категорій людської свідомості, оскільки відображає порядок зміни об’єктів і явищ дійсності та є фундаментальним елементом у побудові картини світу, зокрема й мовної. Категорія часу віддавна викликала і викликає зацікавлення дослідників різних царин. Однак суспільна свідомість подолала величезний шлях розвитку, перш ніж отримала наукове філософське розуміння часу. Сучасна наука оперує розмаїтими часовими моделями, з-поміж яких вирізняються насамперед філософська, релігійна, художня, мовна і т. ін.

Попри відсутність єдності поглядів на тлумачення категорії часу диференціація абсолютного, космічного та емпіричного часів ніколи і ні в кого не викликала принципових заперечень. Останній тлумачать як відносну субстанцію, основним призначенням якої є практична орієнтація в повсякденному житті. Емпіричний час складається з періодів, для виміру яких людина звертається до найбільш стійких циклічних процесів. Тривалiсть iснування явищ i предметiв вимiрються століттями, роками, місяцями, днями, годинами, хвилинами і т. ін. Такі часові поняття репрезентовані в усіх світових культурах, хоч, безумовно, у кожній з них наявні національно-культурні специфічні риси щодо означення тих чи тих періодів емпіричного часу.

Номеми із семою «календарний місяць» досить переконливо засвідчують культурно-історичний досвід українського народу. Культурна інформація зберігається у внутрішній формі відповідних номем і, будучи кодом образних уявлень про світ, традиції, природу, ландшафт і т. ін., надає їм культурно-національного колориту.

Лексема місяць в українській мові є полісемічною. Крім основного значення, за цією одиницею закріпилася й темпоральна семантика – «проміжки часу (від 28 до 31 доби), на які поділяють рік у сучасному календарі, не узгоджені з фазами цього небесного тіла» [1, с. 532]. Місяць кваліфікують також як календарний період обертання Місяця навколо Землі [4, с. 305]. У наших предків були свої назви місяців, що пов’язувалися в основному зі змінами в господарстві протягом року або ж зі змінами погоди. Український місяцелік представлений специфічними як літературними, так і діалектними номемами, що здебільшого перебувають у пасивному вжитку, функціонують лише на обмежених територіях.

У літературній мові для означення проміжків часу, на які поділяється календарний рік, наявні дванадцять номем (відповідно до кількості місяців). Оскільки в давнину кожен місяць мав 28 днів, то щоб завершити Свароже Коло, у наших предків був тринадцятий місяць, що називався Змієносцем (← змій, носити). За народним повір’ям, небесна дорога є символом змія, «вужа світу» [4, с. 306]. При витлумаченні таких одиниць в українській мові, зокрема у спеціальній літературі, на передній план висувається квантитативна характеристика, як-от: перший, другий, третій, четвертий, п’ятий і т. ін. місяць календарного року. Щодо темпоральних ознак, то словникові дефініції переважно обмежені семою «місяць календарного року» і лише подекуди наявна сема «пора року» (липень – сьомий місяць календарного року, другий місяць літа [1, с. 486], листопад – одинадцятий місяць календарного року, третій місяць осені [1, с. 487]).

Номінація першого календарного місяця року (січень) походить від праслов’янського дієслова *sĕkti – «сікти, рубати» і зумовлена тим, що в січні рубали дерева, зокрема за системи підсічного землеробства [2, с. 258] (пор. : Січень не так січе, як у вуха пече; Січень січе, ще й морозить, ґазда з лісу дрова возить). Згідно з народними уявленнями, перший місяць календарного року нібито відсікає прожитий рік від наступного, звідси й отримав свою назву (січ+ень ← сікти), яка стабілізувалася узусом і закріпилася в мовній системі. Виразними ознаками цієї зимової пори року були сніг, мороз і льодяний холод (В січні настав ніс надвір та й назад на піч). А відтак у народі цей місяць номінують як сніжень (← сніг), сніговик (← сніговий), льодовик (← льодовий), щипун (← щипати), тріскун (← тріщати), просинець (← просинь). Такі найменування мають безпосередній стосунок до погодних умов, характерних віддавна для території України: випадало багато снігу, повсюди снігові замети, річки та озера покривалися льодовими простирадлами, мороз потріскував і щипав за щічки, а вгорі – синій простір чистого неба, названий просинню. Подібне пояснення назви першого календарного місяця року знаходимо й у білоруській мові: сильні морози спричиняли те, що вода замерзала навіть у криницях (білор. студня), а звідси й назва – студзень (пор. : Студзень хаты студзіць – рана