Національно-культурний колорит українського місяцеліку

Номінація сьомого календарного місяця року (липень) є відсубстантивним утворенням, спродукованим на основі дериваційної бази – липа (білор. ліпень: Ліпень пякучы, але даручы; Ліпень косіць і жне, доўга спаць не дае; Хто ў ліпені на полі пацее, таго ўзімку печка грэе; У ліпені з касой мужык, а баба з сярпом, але ў хаце ладком; Ліпень што спаліць агнямі, тое салье дажджамі). Для означення аналізованого часового періоду донедавна паралельно використовувалася і лексема липець, що вступала в омонімічні парадигматичні відношення (пор. : липець – «липовий мед»). У липні розпочиналася найважливіша пора для господаря – хлібозбір, а відтак невипадково в народі його називають косень (← косити). Уважається також, що цей місяць є найспекотнішим, найдощовитішим та найгромовитішим, чим, відповідно, і пояснюється поява таких одиниць, як страдник (← страдний), дощовик (← дощовий), громовик (← громовий).

Номінація восьмого календарного місяця року (серпень (білор. жнівень) пов’язується з періодом жнив – «порою збирання хлібних рослин серпами»: У серпні серпи гріють, а вода студить (пор. : білор. Жнівень сее, жне і косіць – на сталах багацця досыць; Кожная хата ў жніўні багата; Што поле ўродзіць, жнівень знаходзіць; Хто ў жніўні гуляе, той узімку галадае; У жніўні і верабей піва варыць). За аналогією до одиниць на зразок червець, липець спродуковано номему жнивець. Лексема хлібосол утворилася неморфологічним способом словотворення, зокрема семантичним: хлібосол2 («восьмий календарний місяць року») ← хлібосол1 («людина, яка любить приймати і щедро частувати гостей»), тобто йдеться про найщедріший та найбагатший на дари часовий період.

Номінація дев’ятого календарного місяця року (вересень) маніфестує пору цвітіння найулюбленішого осіннього зела – вересу – «вічнозеленого низенького кущика з дуже дрібним і численним листям та рожево-бузковими квітками» (білор. верасень: Халодны верасень, але сыты; Верасень – з досвіткам дзень; У верасні і ліст на дрэве не трымаецца; У верасні адна ягада, дый то горкая рабіна; Як настане верасень – гаспадарам поўна гумно і кішэнь). Від вересня по-осінньому повіває прохолодою, ранкові тумани й мінлива погода (Настав вересневий час – прийшло сім погод до нас; Як вересніє, то дощик сіє) задають відповідний настрій. Цими ознаками можна витлумачити появу таких номем, як хмурень (← хмурий), сівень (← сіяти (про дощ). На цю пору року припадає осіннє рівнодення і бабине літо, коли стає так тепло, як навесні, що дало підстави номінувати цей місяць маїком (← май).

Номінація десятого календарного місяця року (жовтень) репрезентує відприкметникове утворення (жовт+ень ← жовтий) : Жовтень ходить по краю та виганяє птиць із гаю. У цей період природа змінює свій зовнішній вигляд із зеленого на щось середнє між оранжевим і зеленим, на колір золота, завдяки чому осінь і називають золотою. На деяких територіях України звуковий комплекс жовтень використовувався для означення не десятого, а дев’ятого календарного місяця [3, т. 1, с. 488]. На відміну від української мови, у білоруській назва цього місяця походить від іменника (кастрычнік ← кастрыца (укр. костриця – «внутрішня тверда не волокниста частина стебел прядивних рослин (конопель, льону), що залишається у вигляді дрібних колючих трісочок під час попередньої обробки цих рослин» [1, с. 458]) : Кастрычнік ходзіць па краю і гоніць птушак з гаю; Кастрычнік зямлю беліць, а лес дык залоціць; У кастрычніку і хата з дрывамі, і мужык з лапцямі; Кастрычнік ні калёс, ні палоз не любіць.

Номінація одинадцятого календарного місяця року (листопад (білор. лістапад) є результатом семантичного способу словотворення, постала внаслідок розчеплення значення, що спричинило появу полісемічного слова: листопад – «1. Опадання листя восени, а також час цього опадання. 2. Одинадцятий місяць календарного року; третій місяць осені»[1, с. 487]. Звідси, відповідно, ще одна його назва – падолист: У падолисті багато води – для лук великі шкоди. Пор. : укр. Листопад вересню онук, жовтню син, зимі рідний брат; У листопаді зима з осінню бореться; білор. Лістапад – вераснёўскі ўнук, кастрычнікаў сын, зіме бацюхна родны; У лістападзе гола ў садзе; Лістапад зіме сцежку пракладае; Лістапад-паўзімнік: мужык з калёсамі развітваецца, у сані перабіраецца; Лістапад снегу навее – хлеба прыбудзе, а вада разальецца – сена набярэцца. Номема листопад використовувалася також у значенні «десятий календарний місяць» (Мць октябрь рекомий листопад) [3, т. 2, с. 362]. Опале осіннє листя закономірно починає пріти, іншими словами, гнити, а звідси ще одне народне найменування – листогній (← лист, гнити). Сема «розташування щодо іншого часового проміжку» лежить в основі таких народних назв, як полузимник і передзимник.

Номінація дванадцятого календарного місяця року (грудень) походить від іменника груда – «нерівність на поверхні землі у вигляді затверділого горбка» [1, с. 199]: Грудень землю грудить, а хатинки студить; Грудень рік кінчає, а зиму починає. За аналізованою матеріальною формою вираження колись було закріплене ще одне значення – «одинадцятий календарний місяць». Із таким значенням ця номема засвідчена у «Повісті минулих літ» (Поидоша на колђхъ, а по грудну пути, бђ бо тогда мць грудень, рекше ноябрь) [3, т. 1, с. 332]. Інші назви – студень (← студити), мостовик (← мостити), вітрозим (← вітер, зима), зимник (← зимний (діал. холодний) – засвідчують характерні для цього проміжку часу погодні умови: початок зимових холодів, зимовий вітер студить землю, вимощує кригою річки та озера. В основі ж білоруської номеми – снежань – лежить сема «назва опадів»: Снежань зіму пачынае, а год канчае; Снежань сцюжны з зімою дружны; Снежань вока снегам цешыць, ды марозам вуха рве (укр. Грудень холодний та сніжний – хліб буде буйний та пишний).

На відміну від українського та білоруського, російський місяцелік успадкований від римської традиції, згідно з якою рік спочатку нараховував 10 місяців, і першим місяцем був березень (Martius). Свідченням цього є назви місяців, які походять від числівників: вересень – September (septem – сім), жовтень – Octōber (octo – вісім), листопад – November (novem – дев’ять), грудень – December (decem – десять). У римському календарі назви перших шести місяців пов’язувалися з іменами богів або сакральних обрядів. Перший місяць Ianuaris названий на честь Януса (лат. Ianus < ianua, що означає «двері»), бога світла і сонця, який уранці відчиняв небесну браму і випускав на землю день, а ввечері ту браму зачиняв, згодом став богом входів і виходів, а пізніше богом початку і кінця часу та всякої діяльності (рос. январь: Январь – году начало, зиме середина). Другий – Februaris – є місяцем очищення (рос. февраль: Мороз и метели под февраль налетели). Третій – Martius – названий на честь Марса – бога рослинності, родючості й дикої природи (рос. март: Февраль силен метелью, а март – капелью). Четвертий – Aprīlis – пов’язаний з Венерою – богинею садів (рос. апрель). П’ятий – Maius – названий на честь Майї – богині природи (рос. май). Шостий – Iunius – увіковічнив імення богині Юнони (рос. июнь: В июне на дворе пусто, а на поле густо). Решта місяців позначалися цифрами (Quintīlis, Sextīlis, September (рос. сентябрь), Octōber (рос. октябрь), November (рос. ноябрь), December (рос. декабрь). Пор. : Сентябрь холоден, да сыт; Октябрь на пегой лошади ездит; Октябрь ни колеса, ни полоза не любит; Ноябрь с гвоздем, декабрь с мостом; Декабрь год кончает, зиму начинает. Назви Quintīlis, Sextīlis свого часу було замінено номемами на честь видатних римських діячів, відповідно, Гая Юлія Цезаря (Iulius) та Октавіана Августа (Augustus) : Июль – макушка лета; В августе серпы греют, вода холодит).

Отже, семантику емпіричних часових номінативних одиниць можна інтерпретувати з позицій ціннісних установок і стереотипів, властивих ментальності тієї чи тієї нації. Усвідомлення національно-культурної специфіки відповідних номем тісно пов’язується з проблемами мовних реалій. Номінативні одиниці із семою «календарний місяць року» віддзеркалюють особливості культури народу, у них закодована інформація про своєрідну мовну картину світу.

 

 

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови/ упорядн. та гол. ред. : В. Т. Бусел. – К. -Ірпінь: Перун, 2001. – 1440 с.
2. Етимологічний словник української мови: у 7-и томах. – К. : Наукова думка, 2006. – Т. 5. – С. 258.
3. Словарь української мови: у 4-х томах / Упорядн. Б. Грінченко. – К. : Наукова думка, 1996. – Т. 1-4.
4. Українська міфологія / Упорядн. В. Войтович. – К. : Либідь. 2002. – 664 с.