Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького (1648 – 1657 рр.). Утворення козацько-гетьманської держави

 

5.1 Війна чи революція? Причини, передумови, рушійні сили, періодизація

5.2 Основні події, битви, договори

5.3 Оцінки державотворчої діяльності Богдана Хмельницького

 

 

Колоніальна політика, яку проводив уряд Речі Посполитої стосовно України викликала загрозу етноциду і спричинила загальнонародний виступ, який переріс у визвольнувійну і національну революцію.

Революція - це корінний переворот у житті суспільства, який призводить до ліквідації старого ладу і порядків та сприяє становленню нових суспільних відносин. Саме такі зміни революційного характеру відбувалися в Україні в розглядуваний період. Вони ґрунтовно підривали економічні й соціально-політичні підвалини традиційного феодального устрою і відкривали шлях переходу до буржуазного суспільства.

Тому, на думку багатьох дослідників, маємо всі підстави називати події середини ХVІІ ст. не повстанням, не війною, а національною революцією з виразними ознаками революції буржуазної. Козацьке повстання переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши корінні, глибокі якісні зміни в суспільстві, поступово переросла в національну революцію.

Причини та передумови: національно-релігійні; соціально-економічні; політичні; ідеологічні та ін.

Основні завдання революції: звільнення від іноземного поневолення; створення і визнання козацько-гетьманської держави; утвердження нових соціально-економічних відносин.

На жаль, революція зазнала поразки, а мета та завдання її не були повністю реалізовані.

Фактори, що сприяли піднесенню національно-визвольної боротьби:

-наявність озброєного козацтва;

-нагромадження значного військового досвіду в попередній період (повстання: Косинського, Наливайка, Федоровича, Павлюка, Гуні та інших);

-зростання самосвідомості українського народу;

-посилення єдності між козаками, селянами, міщанством і духовенством;

-слабкість королівської влади;

-наростання відцентрових тенденцій в Речі Посполитій внаслідок феодалізації.

Рушійні сили

Майже все населення України, за винятком великих сполонізованих магнатів та шляхтичів, частини вищого православного духівництва, піднялося проти чужоземного гноблення. Це була визвольна, справедлива і загальнонародна війна, яка відповідала інтересам різних станів тогочасного українського суспільства. Основними рушійними силами були козацтво, селянство, міщани, дрібна і середня шляхта, нижче духовенство.

Періодизація

Визвольна боротьба українського народу під проводом Богдана-Зиновія Хмельницького (“Хмельниччина”) у своєму розвитку пройшла три головні періоди:

І-й період: 1648 – 1649 рр. Початок національно-визвольної війни. Розгром польських військ під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями; похід в західноукраїнські землі; наростання визвольної боротьби. Повалення влади шляхетської Речі Посполитої і створення нової козацько-гетьманської держави. Розгром королівських військ під Зборовим-Збаражем і підписання Зборівського договору (5 - 6 серпня 1849 р.);

ІІ-й період: 1649 – 1653 рр. Боротьба за збереження завоювань революції. Походи в Молдову; поразка під Берестечком; Білоцерківський договір; битви під Батогом і Жванцем; смерть Тимоша Хмельницького; дипломатична діяльність.

ІІІ-й період: 1654 – 1657 рр.Переяславська рада і “Березневі статті” 1654 р.; Продовження бойових дій проти Польщі в союзі з Москвою; Віленське перемир'я між Росією і Польщею (1656 р.). Укладання нових союзницьких угод із Швецією, Семигородом, Бранденбургом та ін. Смерть Б.Хмельницького (1657 р.).

Зверніть увагу:

Можливі інші варіанти періодизації національно-визвольної боротьби українського народу під проводом Б.Хмельницького. Крім того, сучасні концепції не обмежують хронологію цієї боротьби лише періодом 1648 – 1657 рр., або, як це було раніше, 1648 – 1654 рр. У новітній українській історіографії хронологічні рамки національно-визвольної війни (революції) ХVІІ ст. визначаються роками: 1648 – 1658; 1648 – 1667; 1648 – 1676 та ін.

 

 

У 1648 р. в Україні вибухнуло велике повстання проти польсько-шляхетського панування, яке переросло в національно-визвольну війну (революцію). Очолив цю війну Богдан Хмельницький.

Це був досвідчений і авторитетний воїн та політик. Народився він наприкінці 1595 р., отримав непогану, як на ті часи, освіту, брав участь у боях проти турків і татар, був учасником козацько-селянських повстань, володів кількома іноземними мовами, зокрема, й латиною. Добре був ознайомлений з устроєм, дипломатією, військовою тактикою європейських держав, Туреччини і Криму.

Засвоєння уроків іноземного і козацького воєнного мистецтва дало змогу підняти стратегію й тактику українського війська на значно вищий щабель. Від пасивної оборонної тактики Б.Хмельницький перейшов до активних, наступальних дій, нав'язуючи противнику місце й час битви. Завдяки блискуче налагодженій розвідці завдавав ударів зненацька, досить часто використовував обхід ворога із флангів. Саме гетьману належить видатна роль у створенні артилерії й кінноти як окремих родів війська. Запровадив завчасну підготовку набоїв (ладування), що дало змогу підвищити скорострільність у кілька разів і перейти до 3-х шеренгового бойового порядку.

Завдяки цьому, а також використанню татарської кінноти повстанці в 1648 р. здобули блискучі перемоги під Жовтими Водами та Корсунем (травень) і під Пилявцями (вересень). Під час Зборівського походу (улітку 1649 р.) лише зрада кримських татар врятувала польську армію на чолі з королем Яном Казимиром від повного знищення.

Дії татар, які були зацікавлені в обопільному знесиленні України й Польщі, примусили Б.Хмельницького погодитися на укладання Зборівської угоди(серпень 1649 р.). За нею козацький реєстр зростав до 40 тис. чоловік. Територію козацької України складали три воєводства: Брацлавське, Київське і Чернігівське. Шляхта