Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького (1648 – 1657 рр.). Утворення козацько-гетьманської держави

Другий період (1649 – 1653 рр.)

Після здобутих у важкій боротьбі перемог і досягнутого перемир'я в 1649 р. на перше місце в діяльності Б.Хмельницького виходить розроблення і реалізація державницької програми, забезпечення її соціально-економічними і дипломатичними заходами. Гетьману вдалося досягнути значних успіхів у цьому, але згодом відновилися воєнні дії проти Польщі.

Польський уряд не міг змиритися із втратою важливих українських територій. На початку 1651 р. поляки розпочали наступ на Поділля. У червні 1651 р. відбулася найбільша в середньовічній історії Битва під Берестечком. Вона розпочалася вдало для української армії. Але у вирішальний момент татари втекли з поля бою, оголивши цим самим лівий фланг. Значно погіршило ситуацію і те, що Б.Хмельницького, який подався за татарами, щоб переконати хана повернутися на поле битви, “союзники” затримали в себе і відпустили лише через 2 тижні. Завдяки героїзму і мужності повстанців, їм вдалося побудувати табір, котрий тримав оборону протягом 10 днів. Після цього під проводом І.Богуна було здійснено унікальну операцію по виведенню війська з оточення, коли через три переправи по болотистій місцевості вдалося вивести не лише майже 90-тисячну армію, а й переважну частину артилерії. Невмирущою славою покрили себе кілька сотень повстанців, котрі загинули, але дали змогу вийти українській армії з оточення.

Наслідком поразки під Берестечком стала Білоцерківська угода(вересень 1651 р.), яка обмежила територію української держави лише одним Київським воєводством. Реєстр зменшувався до 20 тис. Пани одержали право повертатися до своїх маєтків, Б.Хмельницький підпорядковувався владі коронного гетьмана тощо.

Навесні наступного року українці здобули переконливий реванш у битві підБатогом (травень 1652 р.). За всю середньовічну історію Польща не зазнавала такого страшного розгрому. Загинула половина всіх гусарів Речі Посполитої. Перемога привела до скасування Білоцерківської угоди й відновлення на українських землях національних органів влади.

Третій період (1654 – 1657 рр.)

Найважливішою подією цього періоду було підписання українсько– московського договору.

Зерніть увагу:

Не всі дослідники погоджуються, що в 1654 р. між українською козацькою державою і Московським царством було підписано договір, так само, як не всі визнають реальне юридичне і фактичне існування держави Богдана Хмельницького.

Переговори з московським царем Олексієм Михайловичем проводилися майже від самого початку визвольної війни, але особливої актуальності для обох сторін вони набули в 1653 р.

На ту пору становище держави Б.Хмельницького було надзвичайно складним:

1) у 6-річній боротьбі проти Речі Посполитої ресурси українського народу значно виснажилися, натомість католицька Польща завжди могла розраховувати на підтримку Папи Римського і європейських держав;

2) союзники козаків - кримські татари в найвідповідальніші моменти українсько-польської війни, зокрема, у битвах під Зборовим-Збаражем (1649 р.), під Берестечком (1651 р.), під Жванцем (1653 р.) та ін., послідовно відходили від союзницьких зобов'язань перед Б.Хмельницьким, оскільки в їхніх інтересах було продовження українсько-польського протистояння;

3) з провалом молдавського (дунайського) напрямку зовнішньополітичної діяльності уряду Б.Хмельницького серйозно погіршилося міжнародне становище козацької України: виникла небезпека оформлення ворожої коаліції у складі Польщі, Валахії, Трансільванії й Молдавії.

Ці та інші обставини примусили гетьмана шукати іншого, надійнішого союзника, ніж татари. Такими союзниками могли стати Османська Порта і Московське царство.

До речі, за певними даними, Б.Хмельницький не лише мав наміри, але й насправді визнав турецьке підданство, що особливо стурбувало московського царя. Восени 1653 р. Москва визначилася у своїй політиці щодо Речі Посполитої та Війська Запорозького і відправила в Україну посольство на чолі з боярином В.Бутурліним.

 

Переяславська Рада (8 січня 1654 р.)

Місцем переговорів гетьман визначив Переяслав. Тут відбулося декілька козацьких нарад і козацько-московських зустрічей. Радянська історіографія дотримувалася фальшивої інтерпретації переговорів у Переяславі і пізнішої присяги українців перед Бутурліним; на основі повідомлень останнього, усе змальовувалося в найвигідніших для Москви кольорах “безконфліктності”, “добровільності” і “всенародності”.

Насправді, неприємні інциденти переслідували московське посольство від самого початку його подорожі в Україну. А безпосередньо в день Переяславської ради, яка, звичайно, не була і не могла бути “всенародною”, переговори майже зірвалися, бо московська сторона відмовилася присягати від імені царя в Успенській церкві в тому, що він не буде порушувати прав і вольностей України. Пізніше деякі козацькі полковники (наприклад, Іван Богун), певна частина міщан і духовенства (зокрема, київський митрополит Сильвестр Косів) відмовилися від присяги на вірність царю. У деяких поселеннях, наприклад, у Чорнобилі, доводилося застосовувати силу. Не встановлено, чи приймали присягу запорожці.

 

“Березневі статті” (1654 р.) та їх наслідки

Внаслідок переговорів і підготовки відповідних документів у березні 1654 р. у Москві було укладено українсько-московський договір, що отримав назву “Березневі статті”. Оригіналів цих документів не знайдено. Відомі тільки їх московські копії та чернетки.

Згідно з “березневими статтями” Україна зберігала:

-республіканську форму правління;

-полково-сотенний територіально-адміністративний поділ;

-нову систему соціально-економічних відносин;

-60-тисячний козацький реєстр та плату старшині і козакам;

-незалежність у проведенні внутрішньої політики;

-збереження прав київського митрополита та ін.

Обмеження: