«Наш Разумовский с вашей государыней живет...» : фаворитизм у суспільній свідомості мешканців гетьманщини XVIIIст.

 

 

Козак Баришівської сотні Київського полку Олексій Лазаревський учинив бійку в одному з шинків. При спробі його утихомирення він кричав: «Я что хочу, то и делаю в Малороссии! Государыня ныне такой указ дала! Потому как наш Разумовский с Государыней живет!»   . Подальша доля цього козака, якого було покарано батогами та засланням в Оренбург, багато в чому спільна з його сучасниками та співвітчизниками, засудженими за подібні правопорушення.

Попри закритість для широкого загалу внутрішнього життя імператорського двору та відносну слабкість інформаційних комунікацій у XVIII ст., мешканці імперії, в тому числі й Гетьманщини, були достатньо добре обізнані з окремими аспектами приватного життя монархів, яке ставало предметом пліткування та різноманітних чуток. Утім, згідно з тогочасними правовими практиками, для підданих це було не зовсім безпечне заняття, адже воно кваліфікувалося як образа честі монарха, один з найтяжчих державних злочинів.

Зі входженням України до складу Московської держави, її населення зіткнулося із практично невідомим доти явищем переслідування за нанесення образи правлячій особі, монарху. Щоправда, в Литовському Статуті існувала норма про «образу господарського маєстату» . Однак під цим злочином розумілася не вербальна дія, а радше замах на життя великого князя, зрада, перехід під суверенітет іншого володаря тощо. Відмінною була ситуація у Московському царстві. В «Уложенії» царя Олексія Михайловича 1649 р., джерелами формування якого стали Судебник Івана ІІІ (1497), Судебник 1550 р. та постанови церковно-державного собору, відомого як Стоглав 1553 р., чітко прописане положення про категорію злочинів проти особи монарха. Так, із двадцяти одного розділу «Уложенія» дев’ять присвячено саме цьому питанню . Як зазначив

М. Владимирський-Буданов, поняття образи честі монарха набуло поширення за правління Івана Грозного, Бориса Годунова та наступні часи Смути . Саме тоді остаточно закріпилася юридична категорія «слово і діло Государеве», під яку підпадали особливо тяжкі державні злочини, зокрема, й направлені проти особи володаря, що перебували передовсім у юрисдикції монарха. Подальше правове оформлення цього поняття було пов’язане з посиленням абсолютної влади царя та необхідністю сакра- лізації його особи, при цьому влада доволі жорстко реагувала на будь-які прояви неґації щодо нього . В «Уложенії» 1649 р. існувала наступна градація вищих державних злочинів: проти церкви, проти царя та проти державного правління. Злочини проти особи царя, своєю чергою, розподілялися на три категорії: 1) бунт, зрада; 2) «поносные слова противу Государя»; 3) «земская измена» (здача ворогу міста під час облоги, передача території та ін.)  . Така градація була збережена і на початку XVIII ст. Петро І лише удосконалив юридичне підґрунтя поняття державного злочину, запровадивши нові правові акти для їх розслідування. Найважливішим із них був «Військовий устав» 1716 р., що включав «Артикули військові» та «Коротке зображення процесів» . Тож військові устави поширювалися і на цивільне населення. Як зазначає Є. Анисимов, ішлося про збіг суворих переслідувань за образу честі монарха як сакрального володаря та ідеї субординації, що захищала правителя як вищого воєначальника .

Поняття «образа честі монарха» було доволі багатогранним і багато- аспектним. В. Анісімов, який дослідив діяльність установ політичного розшуку XVIII ст. на російських матеріалах, виявив близько десяти видів злочинів, які за тогочасними правовими уявленнями і практиками трактувалися як найтяжчі та найнебезпечніші, бо були спрямовані проти особи імператора . Серед них – такі екзотичні види правопорушень, як «непитие за здравие», адже ухилятися від частування за здоров’я монарха означало явну неповагу до нього та вважалося особливим видом магічної образи , «неснимание шапки при чтении императорского указа» та ін. За такі провини, як правило, винуватцю загрожувало сибірське заслання.

Найбільш розповсюдженим видом політичних злочинів у судовій практиці XVIII ст. було уживання непристойних слів на адресу монарха. У судових матеріалах їх часто позначали як «брань», «матерные», «непристойные», «зловредные», «поносные» слова, «слова по-соромски» і т. п. Трактування вербальної дії як серйозної загрози монаршій особі в тогочасних юридичних практиках обґрунтовувалося не лише необхідністю захисту авторитета монарха. У сприйнятті людей XVIII ст. слово наділялося магічною силою, здатною заподіяти реальну шкоду здоров’ю того, проти кого воно було висловлене. Цим пояснюється особлива жорстокість покарань за такий вид правопорушень.

Сфера державного злочину, що трактувалася у XVIII ст. як образа честі монарха, була надзвичайно широкою, включала також і монарших родичів та наближених. Ще в «Уложенії» Олексія Михайловича, окрім положення про образу «Государевой чести», окремо існувала стаття «О государевом дворе, что на государевом дворе отнюдь никакого без- честия и брани не было» . Згідно з указом Петра І від 1723 р. «О форме суда», до групи державних злочинів належали також «Слова противные на Императорское Величество и Его Величество фамилею» . Образа честі родичів та наближених до монарха прописана в указах Катерини І (1727 р.) та Анни Іоанівни (1730, 1733 рр.)    . Пізніше ця норма була розповсюджена не лише на імператорську родину, але й на фаворитів і навіть слуг при дворі, що стало приводом до прислів’я: «Такой фаворит, что нельзя и говорить».

Замкнуте життя царського двору допетрівського періоду не сприяло розповсюдженню інформації про побут царедворців. Однак