Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ)

Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) - перша українська національна академія наук. Товариство створене в 1873 р. у Львові за ідеєю подвижників відродження Сходу і Заходу України, розшматованої на той час двома імперіями - Росією та Австро-Угорщиною. Об'єктивні передумови для виникнення Товариства в столиці Галичини створював стимульований Шевченковою духовною спадщиною поступ українського національного відродження за обставин заборон українського розвитку на теренах царської Росії (зокрема після Валуєвського циркуляру 1863 р.) та більш ліберального ставлення до українства в Австро-Угорській імперії.

Це була перша в українській історії суспільна установа, яка, сповідуючи Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі його ім'я (початкова назва інституції - Товариство ім. Шевченка).

Після першого етапу розвитку, пов'язаного з розбудовою видавничої літературної діяльності Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892 р., перетворюється в справжню багатопрофільну академію наук (з незмінним пріоритетом до проблем українознавства).

Упродовж більшої частини історії НТШ його структуру визначали три секції: Історично-філософська, Філологічна та Математично-природописно-лікарська. У 1892 р. з появою першого тому "Записок НТШ" а далі й інших серійних наукових збірників, розпочалася наукова розбудова Товариства. Особливий науковий та організаційний поступ здійснено під головуванням Михайла Грушевського (1897-1913), великого розмаху набрав випуск численних серійних і монографічних видань, придбано декілька великих будинків, розпочато створення музеїв, бібліотеки та архівів.

Академічний статус Товариства закріплено запровадженням елітарного корпусу провідних вчених - дійсних членів НТШ, до якого крім видатних подвижників української науки приєднано велику когорту славетних вчених Європи. У цей період появилось ряд фундаментальних збірників та монографій, пов'язаних зі студіями української історії, словесності та етнографії (зокрема багатотомна "Історія України-Руси" Михайла Грушевського).

Інтелектуально-організаційне осердя НТШ в період тогочасного дуже плідного етапу діяльності Товариства, створювала "золота трійця" в особі Михайла Грушевського (голова Товариства, історик), Іван Франко (голова Філологічної секції) та Володимир Гнатюк (науковий секретар, наукові зацікавлення - фольклор і етнографія).

Перша світова війна радикально змінила долю НТШ. В час нетривалої російської окупації Львова (1914-15) Товариство було закрите, знищені його колекції та друкарня. Також наступне післявоєнне відродження НТШ проходило в умовах польських репресій та економічної дискримінації. Проте Товариство продовжувало свою діяльність, виходили "Записки НТШ" та інші збірники. Набули значної ваги наукові напрямки пов'язані зі стислими науками, формувалися нові музеї та природні заповідники. Вийшла друком перша Українська Загальна Енциклопедія. Набула особливого світового значення бібліотека україніки НТШ.

У 1940 р. після приходу у Львів більшовиків Товариство було розгромлене, його музеї та колекції розчленовані між різними установами, окремі діячі репресовані та навіть фізично знищені (Р. Зубик, К. Студинський, П. Франко, В. Старосольський, І. Фещенко-Чопівський). Проте вже після війни численні діячі НТШ, що подалися в еміґрацію, на своєму з'їзді в Баварії у 1947 р. відновили діяльність НТШ.

У зв'язку з міграцією переміщених осіб у різні країни вільного світу в діаспорі утворилося чотири краєві центри НТШ: в США (з 1947 р.), Канаді (1949) та Австралії (1950); західноєвропейський осередок НТШ переселився в Сарсель під Парижем, де під проводом проф. В. Кубійовича сформувався Інститут Енциклопедії Українознавства. Упродовж останніх п’ятдесяти років діаспорні крайові Центри НТШ достойно представляли у світі вільну українську науку, в першу чергу українознавство. В період так званої перебудови і з наближенням розвалу СРСР вчені Львова - 21 жовтня 1989 р. відновили діяльність НТШ в Україні, як суспільного сектора української науки.

Упродовж років нової Української незалежності НТШ перетворилося в загальноукраїнську суспільну академію з центром у Львові. Діяльність Товариства охоплює 6 наукових секцій та 35 комісій, а також 15 територіальних осередків, переважно в обласних центрах України. Сьогодні у Львові розташована адміністрація Товариства, бібліотека, сесійні приміщення, Дослідно-видавничий центр НТШ, що включає комп'ютерний осередок, друкарню та "Українську книгарню наукового Товариства ім. Шевченка". Найвагомішим здобутком відродженого Товариства є активна видавнича діяльність, вона включає випуск численних серійних видань, зокрема "Записок НТШ". 

Поза всяким сумнівом, Наукове товариство ім. Шевченка виникло і розвивалось як соборне явище Сходу і Заходу України. Ініціативу його створення на підавстрійських теренах в Галичині пов'язують насамперед з іменами історика Володимира Антоновича і письменника Олександра Кониського, хоча статутно членами засновниками могли стати лише галичани. Серед останніх чільне місце належить Корнилу Сушкевичу (перший голова Товариства), о. Степанові Качалі, Омеляну Огоновському, Юліянові Романчукові. Меценатами Товариства (в першу чергу його друкарні) стали придніпрянці Дмитро Пильчиков, Єлизавета Милорадович-Скоропадська, Михайло Жученко.

Найвизначнішими фундаторами будівель Товариства були Василь Симиренко, Павло Пелехін, Євген Чикаленко, Теофіл Дембіцький. Чільні діячі Товариства на першому етапі його діяльности: Корнило Сушкевич, Омелян Огоновський, Сидор Громницький, Олександр Барвінський. Останній, разом з Юліяном Целевичем, ініціював трансформацію Товариства в наукову академію. На цьому наступному етапі діяльности НТШ виплекало і згуртувало цілу плеяду вчених, що створили фундамент сучасного українознавства. В рамках історично-філософської секції під проводом Михайла Грушевського виросла значна історична школа. Це насамперед Степан Томашівський, Іван Джиджора, Іван Крип'якевич, Мирон Кордуба. 

До когорти вчених-правників та суспільників належали Кость Левицький, Володимир Охримович, Володимир Старосольський, Станіслав Дністрянський, Михайло Лозинський, Василь Панейко. Філологічна секція крім Івана Франка мала особливо багато видатних вчених. Серед них Омелян Огоновський, Степан Смаль-Стоцький, Микола Сумцов, Кирило Студинський, Сергій Єфремов, Василь Щурат, Євген Тимченко, Михайло Возняк, Іван Зілинський, етнологи Володимир Гнатюк,