Навчання і життя студентів Києво-Могилянської академії

 

Навчальний рік в Академії, як і в інших європейських університетах, розпочинався 1-го вересня. Але шукачі знань часом приходили «не за правилами»: у жовтні чи грудні, «після Різдва Христового», а то й у квітні чи травні. Але в Академії їх приймали.

Не було й вікових обмежень. Так, у списках учнів граматичних класів можна побачити хлопців від 10-11 до 24 років. Деякі богослови закінчували навчання, маючи 30 і більше років. Тобто в Академії з розумінням ставилися до можливостей різних сімей відпустити дитину чи парубка з дому на навчання в той чи інший час.

З новоприбулими префект проводив співбесіду – «отведывал память и остроумие». Академічні інструкції попереджали: «Якщо попадеться зовсім тупий, не приймати, бо літа втратить, а нічому не навчиться, а тим часом гадатиме, що він мудрий. А якщо котрий прикидатиметься тупим, щоб його відпустили додому, досвідчений вчителі знайде як його спокусити й істину вивідати». Тобто Академія дотримувалася просвітницьких ідей – дати знання якнайбільшій кількості молоді. Після тестування префект направляв прибулого до того чи іншого класу. Там їхній учитель, він же наставник, записував до «реєстрів акуратних», зазначаючи «якого стану», «коли і звідки прибув” «скільки від роду літ» і «чий він син».

Уроки (лекції) тривали 1 годину. З 8-ї ранку до 6-ї вечора всього було 8 уроків з перервою на 2 години. Організацією навчання займався префект, він, як і ректор, мав право контролювати уроки й знання студентів. Зважаючи на те, що в граматичних класах завжди було багато учнів – до 100 і більше, учителю призначався помічник із старших студентів – аудитор. Обов'язком аудитора було перевіряти наявність учнів у класі та виконані ними домашні завдання – окупації. В окупаціях аудитор зазначав: S (scit) – знає, ns (non scit) – не знає, еr – помилився, nt (non totam) – не все завдання, рns (рrorsus non scit) – не знає нічого, пr (non scit) – не здавав урок. З поміткою «соrrecta», аудитор здавав зошити вчителю. Старшим над аудиторами був аудитор аудиторіс також зі студентів.

Були й інші виборні посади серед студентів: дзвінник – будив бурсаків і дзвонив до початку і закінчення уроку; калефактор (від лат. робити гаряче) – призначався, як правило, з ледачкуватих студентів, він носив із собою щось на зразок сагайдака з різками й лінійками і за наказом учителя виконував дрібні покарання. Окрім того, він мав топити в класі й бурсі грубки.

Кожної суботи учні граматичних класів тримали своєрідний іспит з матеріалу, пройденого за тиждень – суботівки. Підсумовувалися домашні (окупації) й урочні (екзерциції) завдання, учні читали й перекладали з іноземних мов, демонстрували знання граматичних правил, статей Катехізису тощо. Студенти класів поетики й риторики зачитували зроблені ними переклади з іноземних мов, написані вірші й промови, розв'язували логічні й математичні задачі. Філософи й богослови не підлягали суботньому контролю, їхні знання оцінювалися під час диспутів.

Диспути вважалися складовою навчального процесу. Поділялися вони на ординарні, де в присутності академічного керівництва й професорів захищалися так звані малі дисертації, й урочисті, публічні, де студенти захищали свої філософські чи богословські дисертації перед опонентами в присутності покровителя Академії – митрополії ректора, префекта, усіх професорів і студентів старших класів, а також – усіх охочих взяти в них участь як опоненти або просто послухати «вчене слово».

Учасники диспуту повинні були проявити високі знання предмета й суміжних наук, уміння користуватися різними засобами впливу на слухачів, тонкощами логіки й риторичного мистецтва й, безумовно, культурою ведення дискусії.

Здебільшого диспути присвячувалися тій чи іншій поважній особі, що зазначалося в тезах (конклюзіях) диспуту, які потім підносилися патрону та іншим знатним гостям. Проводилися диспути надзвичайно урочисто. Митрополит виїздив з Лаври каретою, запряженою восьмериком, у супроводі золотої коругви магістрату, що знаменувало урочистий момент; за ним тягнулися у більш скромних каретах різного сану й рангу духовні й цивільні особи, а за ними котили вже вози обивателів київських і батьків студентів. На подвір'ї Академії гостей зустрічав хор та інструментальний оркестр студентів. Коли митрополит ступав на подвір'я, дзвонили у дзвони Богоявленського монастиря, а за ними – всіх подільських церков. В конгреґаційній залі проголошувалися на його честь вітальні орації й декламації. Після цього розпочинався сам диспут. Німецький протестантський пастор Христофор-Вільгельм Хегельмайєр, який бував у Києві в 1730-х рр., часто відвідував Академію, знав її професорів, проводив з ними тривалі бесіди на філософські