Нестаціонарне обслуговування літніх та старих громадян. Територіальні центри соціального обслуговування громадян

Розглядаючи загальний психологічний фон старості, необхідно відзначити, що даний період життя – це час втрат. Вихід на пенсію, самотність, близькість смерті – етапи заключного періоду життя. Для людей похилого віку стає зрозумілим, що життя не безмежне, а обмежене, і часу залишається все менше.

Переживання близькості смерті є дуже важливим у старості. Прийняття життя і смерті в цілому не тільки знімає страх смерті, але й освітлює пізні роки життя особливим світлом. Життя завжди розуміється у відповідності зі смертю, але людина здатна це усвідомити лише в старості.

Люди похилого віку змушені скоритися з тим, що в їх роки постійно доводиться мати справу зі смертю близьких для них людей. Першою втратою може стати смерть чоловіка чи дружинп, близьких членів родини або друзів. Так трапляється, що людина може залишитися без підтримки в той момент, коли вона так потрібна, оскільки у зв'язку зі старістю підступають похмурі побоювання і, насамперед, страх смерті, пов'язаний з погіршенням здоров'я і смутком самотності.

Самотність серед старих людей буває досить частою. Це певний тип самотності – «самотність у юрбі», коли виникають думки, що людина нікому не потрібна, нецікава, що її переживання незрозумілі іншим і т. д.

Існує думка, що самотність більш виражена в старості. Однак багато досліджень відкидають цю загальну думку й виявляють, що замолоду переживання самотності є гострішіми. Не можна говорити про самотність тільки як про негативне переживання, у ньому є й позитивні сторони. Самотність – це вісь, яка пронизує все життя. Навколо неї обертається дитинство, молодість, зрілість і старість. Самотність у старості дає можливість людині пережити світ як гармонію.

У старості збільшується не тільки фізична, але й емоційна залежність від інших людей. Людське спілкування важливе і цінне в будь-якому віці, але в старості ця цінність знаходить особливий зміст. Літня людина має потребу у відчутті «потреби» родині, дітям, онукам, і можливістю служіння іншим людям своїм професійним і життєвим досвідом.

Подружні відносини складні і суперечливі в старості. За даними американських психологів у пізньому віці шлюб починає більшою мірою служити джерелом розради, підтримки і щиросердечної близькості. Чоловік і жінка частіше надають допомогу один одному. Таким чином, у похилому віці люди рідко розходяться, розуміючи, наскільки вони потребують один одного.

У старості може зрости роль дружби. Почуття залишеності може бути заповнене дружньою участю і увагою. Відповідно дружба в старості стає повноцінними емоційними відносинами.

Психолог Ф. Гізі розробив типологію старіння і запропонував 3 типи старих і старості.

старість негативна, заперечення у себе ознак старості;

старість екстравертована, яка визнає настання старості, але до цього визнання приходять через зовнішній вплив і шляхом спостереження навколишньої дійсності, особливо у зв'язку з виходом на пенсію (спостереження за дорослою молоддю, розбіжність із нею в поглядах та інтересах, смерть близьких людей, зміни положення в родині) ;

інтравертований тип, який гостро переживає процес старіння. Він проявляє інертність стосовно нових інтересів, і пожвавлюється лише згадуючи про минуле. У нього відзначається ослаблення емоцій, і всезростаюче прагнення до спокою.

Інший дослідник періоду старості – Є. С. Авербух – так само виділяє негативні моменти. У своїй роботі «Розлади психічної діяльності в пізньому віці» він пише, що в людей у пізньому віці, як правило, падає активність, сповільнюються психічні процеси, погіршується самопочуття. У процесі старіння змінюється відношення до явищ і подій і спрямованість інтересів. У багатьох випадках відбувається звуження кола інтересів, невдоволення навколишніми. Поряд із цим має місце ідеалізація минулого, тенденція до спогадів. У старої людини часто знижується самооцінка, зростає невдоволення і невпевненість у собі.

Існує теорія, згідно якої всі соматичні і психічні зміни, а також саму старість вважають захворюванням. Пояснюють це тим, що старість майже завжди супроводжується різними недугами і закінчується смертю. Однак старіння і старість не є хворобами чи патологією, хоча в цей період і відбуваються складні зміни в будові і функціонуванні всіх систем організму.

Розповсюджені в суспільстві стереотипи впливають на формування відносини до себе в людей похилого віку. Під впливом негативних думок з них багато хто зневірюються в собі, своїх здібностях і можливостях. Вони знецінюють себе, втрачають самоповагу, переживають почуття провини, у них падає мотивація а, отже, знижується і соціальна активність.

Низька самооцінка в людей похилого віку пов'язана, в першу чергу, зі змушеним відходом на пенсію, і як наслідком цього – втратою значимих соціальних ролей. У результаті людина втрачає звичний спосіб життя, і виявляється виключеною з системи міжособистісних зв'язків, до якої входять представники різних поколінь. Цей період життя багато геронтопсихологів називають критичним. Літня людина раптово зіштовхується з необхідністю вирішення зовсім нових для неї проблем, пов'язаних зі зміною її соціального стану, з рольовою невизначеністю та власними віковими змінами.

До негативних проявів старості І. Кон відносить – розчарування в собі і власному житті, коли людина починає вважати себе самотнім невдахою, і винити за упущені можливості.

Однак літній вік характеризується не тільки мінусами. Старість несе в собі багато цінних і позитивних моментів. Цей період варто розглядати не просто як підсумок життя, а як самоцінний й унікальний її прояв. Цікавою є думка К. Маркса про здатність людини до безмежного розвитку безвідносно до заданих масштабів. Людина як особистість розвивається все життя, і старість не є статичним станом. Це динамічний процес, хоча, можливо, він і не так яскраво виражений як у дитинстві і юності. Це підтверджують багато закордонних психологів, у тому числі Е. Фромм, який спростовує існуюче дотепер у психологічній науці уявлення про те, що розвиток людини як особистості спрямований на досягнення нею певного кінцевого стану – зрілості, мудрості і т. д., після якого особистість починає деградувати.

Втрачаючи фізичні сили, людина все-таки може зберігати здатність до саморозвитку. Загальновідомо, що багато з людей до глибокої старості зберігають свої характерні особливості і творчі можливості.

На психічне самопочуття і задоволеність положенням літньої людини своїм життям істотний вплив чинять такі фактори як:

спілкування з навколишніми, яке включає участь у житті суспільства, дружні контакти, сприятлива сімейна обстановка;

особиста активність, яка припускає дозвільні заняття і суспільну діяльність.

Позитивні сторони зміни життєвої ситуації в літньому віці проявляються в наявності великої кількості вільного часу і можливості приділяти цей час спілкуванню з людьми і заняттям улюбленою справою. Дослідники відзначають, що однією з головних умов, які спричиняють продовження розвитку особистості в пізні роки, виступає змістовний творчий характер життя людини. В. Франкл у роботі «Людина у пошуках змісту» пише, що людина, яка веде плідне життя не стає старою, а навпаки – розумові і емоційні якості, розвинені нею у процесі життя, зберігаються.

 

 

Бех В. П. Сутність та зміст соціальної роботи // Нова парадигма. – Запоріжжя, 2002. – Вип. 24. – С. 143-149.

Особливості соціальної роботи в різних сферах життєдіяльності // Проблеми педагогічних технологій. – Луцьк, 2004. – Вип. 3-4 (28-29). – С. 122-157.

Социальная работа с пожилыми. – Институт социальной работы. – М., 1995. – 334 с.

Тюптя Л. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота (теорія і практика) : навч. посіб. для студентів вищих навчальних закладів. – К. : ВМУРОЛ «Україна», 2004. – 408 с.

Фокин В. А. Социальная работа с пожилыми в США. – М. : МГПИ, 2002. – 196 с.

Холостова Е. И. Социальная работа с пожилыми людьми: Учебное пособие. – М. : Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2002. – 296 с.