Нейрохірургічне лікування хворих з синдромом деформуючої м'язової дистонії

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ НЕЙРОХІРУРГІЇ

імені академіка А. П. Ромоданова

 

МЕДВЕДЄВ ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ

 

УДК 616. 74-009-089

 

 

14. 01. 05 – нейрохірургія

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

 

Київ – 2002

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова АМН України

Науковий керівник – доктор медичних наук, професор Лапоногов Олег Олександрович, Інститут нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова АМН України, завідувач відділу функціональної.

Офіційні опоненти – доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АМН України Поліщук Микола Єфремович, Київська медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика МОЗ України, завідувач кафедри нейрохірургії - доктор медичних наук Сташкевич Анатолій Трохимович, Інститут Травматології і ортопедії АМН України, провідний науковий співробітник.

Провідна установа – Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, кафедра неврології і нейрохірургії факультету післядипломної освіти, м. Дніпропетровськ.

Захист відбудеться 30. 04. 2002 р. о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26. 577. 01 в Інституті нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова АМН України (04050, м. Київ, вул. Мануїльского, 32).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова АМН України (04050, м. Київ, вул. Мануїльського, 32).

Автореферат розісланий 29. 03. 2002 р.

 

Актуальність проблеми. Серед захворювань з дистонічними проявами, що зустрічаються в чотирьох випадках на 10 тис. населення, десята частина припадає на синдром деформуючої м'язової дистонії (Bressman S. B., 1998). Для деформуючої м'язової дистонії – захворювання, що проявляється розладами тонусу та стійкими позавольовими спазматичними скороченнями м'язів тіла, шиї, кінцівок, властивий прогресуючий перебіг. Cиндром деформуючої м'язової дистонії, що є складовою частиною симптомокомплексу ураження екстрапірамідної системи, займає одну з провідних позицій за складністю патофізіологічних механізмів, частотою виникнення та, особливо, за низькою ефективністю медикаментозного лікування. Не дивлячись на те, що активне виявлення причин виникнення згаданої патології, вивчення різноманітності клінічних проявів та методів лікувального впливу проводиться протягом тривалого часу, лікування хворих із синдромом торсійної м'язової дистонії і на даний час все ще залишається важким завданням та в значній мірі все ще невирішеною проблемою (Кандель Э. И., 1981; Сунгуров Е. Б., 1998; Graff-Radford N. R., 1985; Saygi S. 1991; Cardoso F., 1995; Karsidag S., 1998, Fabiani G., 1999).

Являючись одним із щонайважчих проявів органічного ураження центральної нервової системи, синдром деформуючої м'язової дистонії веде до вираженого обмеження рухових можливостей хворих та значної інвалідизації.

Впровадження у нейрохірургічну практику стереотаксичних операцій відкрило нові можливості та перспективи у лікуванні хворих з синдромом деформуючої м'язової дистонії. На даний момент стереотаксичні операції на базальних ядрах при синдромі деформуючої м'язової дистонії дають найбільший лікувальний ефект. Проте, результати лікування все ще далекі від ідеального. До цього часу залишається відкритим питання про вибір цілі деструкції при синдромі деформуючої м'язової дистонії, ведеться пошук нових методів хірургічного лікування та структур мозку, вплив на котрі поліпшив би результати стереотаксичних операцій, змінив би функціональний стан хворих (Аничков А. Д., 1998; Сунгуров Е. Б., 1998; Иллариошкин С. Н., 1999; Cardoso F., 1995; Fogel W., 1998).

Необхідність розробки та впровадження ефективних методів лікування хворих з синдромом деформуючої м'язової дистонії, направлених на медичну реабілітацію цих хворих, їх соціальну адаптацію визначають актуальність детального вивчення цієї складної проблеми функціональної нейрохірургії.

Таким чином, поширеність синдрому деформуючої м'язової дистонії, виражена інвалідизація хворих, низька ефективність консервативних методів лікування та відсутність чіткої тактики хірургічного лікування спонукали до вибору мети даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась як фрагмент науково-дослідних тем Інституту нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова АМН України протягом 1998-2001 рр., зокрема В/І. К. 26. 02. 08. 98, № держреєстрації 0198У001338, В/І. К. 26. 02. 06. 99 № держреєстрації 0199У004593.

Мета та задачі дослідження. Метою роботи є підвищення ефективності лікування хворих із різними формами синдрому деформуючої м'язової дистонії шляхом вдосконалення та застосування ряду диференційованих та комбінованих нейрохірургічних операцій.

Виходячи з поставленої мети, було сформульовано наступні конкретні завдання, котрі потребували свого вирішення:

1. Вивчити особливості клінічної картини та перебігу різноманітних форм синдрому деформуючої м'язової дистонії, оцінити ефективність сучасних додаткових методів діагностики.

2. Розробити диференційовані покази до нейрохірургічного лікування хворих з синдромом деформуючої м'язової дистонії з врахуванням особливостей клінічної картини.

3. Досягти поліпшення результатів лікування хворих з синдромом деформуючої м'язової дистонії шляхом вдосконалення методик нейрохірургічного втручання на різних рівнях нервової системи:

вдосконалити методику та техніку стереотаксичних операцій на підкіркових структурах за рахунок вибору цілі деструкції в залежності від форми гіперкінезу;

вдосконалити методику радикотомій шляхом вибіркового виключення волокон нерва, що забезпечують іннервацію задіяних у патологічний процес м'язів;

вдосконалити методику стимуляції глибинних структур мозку імпульсним струмом;

вдосконалити методики одночасного та поетапного стереотаксичного та комбінованого хірургічного втручання із застосуванням різноманітних методів впливу на різних рівнях нервової системи.

4. Вивчити найближчі та віддалені