Соціальне буття: філософський аналіз

 

 

 

Людина як істота незавершена, відкрита світові, здійснює своє буття як співбуття, через обмін і взаємообмін діяльністю і смислами, через взаємозбагачення, комунікацію з іншими людьми. Сумісне буття з іншими людьми передбачає як солідарність, довіру і порозуміння, так і відношення панування і покори, байдужості і відчуженості, тобто є багатомірним. Латинське слово “соціо”, від якого походить «соцієтас»- суспільство, перекладається як поєднувати, об'єднувати, організовувати спільну працю. В античності терміном, відповідним нашому «суспільство» характеризували родинний союз або спільноту, що виникає на основі торгівельної угоди, тобто суспільство розглядається як об'єднання людей на грунті безпосередніх зв'язків між ними–родинних, родинно-майнових або на основі добровільного узгодження інтересів. Таке поняття збігалося з поняттям «народ» (демос, популус)–вільна, самоорганізована спільнота, яка встановлює своє життя на основі обговорення і добровільного прийняття законів, здатна об'єднуватися на основі усвідомлення спільних інтересів, правда це було можливе на невеликих територіях міст-держав. Соціум є особливий спосіб життя людей, на відміну від чисто природного існування, де головними чинниками є свідомість, діяльність і спілкування, а найважливішими рисами людського соціального способу життя є соціально-спадкоємний та історичний характер. Соціум як історія постає у вигляді діяльності людей у всіх сферах суспільного життя–перетворення природи, створення матеріальних і духовних цінностей, формування нових якостей людини. Отже, суспільне життя–це реальний життєвий процес, що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою форм і видів діяльності. Філософський аналіз соціуму показує що суспільство, яке охоплює різноманітні сосунки людей є складним, багатолінійним і суперечливим предметом осмислення, в якому реалізується вся багатоманітність людських можливостей, здібностей, сутнісних проявів. Суспільство як реальний процес життєдіяльності людей має історичний характер, існує об'єктивно, тобто незалежно від свідомості і волі людей, хоча люди є головними діячами суспільно-історичного процесу. Історично суспільство виникає разом із виникненням людини. Перші об'єднання грунтувалися на кровно-родинних зв'язках, але з поступом історії, із зростанням населення, з ускладненням суспільного життя виникають перші соціальні структури (соціальна диференціація, право, мораль). Вони набувають власних законів розвитку, підтримують цілісність та єдність суспільства, забезпечуючи стабільність і можливість його саморозвитку. Попри всі розбіжності позицій щодо проблеми історичного виникнення суспільства, є три очевидності в людському бутті, які можна визнати як безумовні і безсумнівні риси людини і людського суспільства, які і є основними чинниками саморозвитку суспільства, що їх історичне становлення і було становленням і суспільства, і людини як суспільної істоти. Отже, основні чинники історичного саморозвитку суспільства:

а)активна діяльність, праця: людина активна і діяльна за своєю природою, праця і стала фактором єднання людей (за біблійною версією, праця–покликання людини, Бог вмістив людину в саду Едемському, «щоб обробляти його і доглядати його») ;

б)колективність: людина є соціальною істотою, вона має дар спілкування, прагне до нього, не здатна сформуватися як людина поза суспільством («сказав Господь Бог: не добре бути людині одній... «) ;

в)духовність: людина здатна до пізнання, усвідомлення і самосвідомлення, наділена творчим потенціалом, прагненням до свободи, добра, любові («сказав Бог: створимо людину за образом Нашим і за подобою Нашою»).

Жодний з цих чинників не є первинним щодо інших двох. Людська діяльність, соціальність і духовність розвивалися через взаємовплив і взаємозв'язок одне з одни, як не можна сказати, що було першим–людина чи суспільство.

В широкому значенні суспільство визначають як соціальність взагалі, як соціум, а в більш вузькому сенсі ці поняття не тотожні, і суспільство характеризує чітко визначені форми існування соціальних явищ. Поняття соціального характеризує специфіку життя людей як суспільних істот, визначає особливість законів, які зумовлюють їх співіснування, логіку суспільних процесів, природу суспільних інтитуцій тощо. Соціальне–це сукупність ознак і специфічних рис суспільних відносин, що виявляються у стосунках індивідів і спільнот, їх ставленні до свого місця в суспільстві, а також до явищ і процесів суспільного, тобто є лише властивістю або станом суспільства. Соціальність розглядається як діяльне спілкування, в якому люди формують одне одного як особистості, реалізуються як особистості.

Соціальна філософія, як загальнотеоретичне вчення про суспільство, тісно пов'язана з іншими соціогуманітарними дисциплінами–політологією, економікою, історією, соціологією, соціальною психологією, та має виражену специфіку. Провідне завдання соціальної філософії–визначити світоглядні, смислоутворювальні мотиви і чинники людської діяльності в багатоманітності явищ, подій та суспільних процесів, виявити, як суспільство формує людські інтереси, соціальні ідеали, створює різні системи соціальних цінностей і способи взаємодії. Як розділ філософського знання, соціальна філософія спрямована на виявлення сутності суспільства і вираження її в понятійно-концептуальній формі.

Суспільство як форма організації людської сумісної життєдіяльності якісно відрізняється від природи, протистоїть їй як «надприродний світ», світ олюдненої природи, де предмети набувають нових функцій і форм, служать людині, а їх сутність визначається їх відношенням до людини і людства, тобто набувають культурно-історичного виміру. Природні предмети набувають соціальних якостей, тобто реально існують лише в людському, певним чином впорядкованому та спрямованому способі життєдіяльності,