Грунти Карпат

Індивідуальна робота з дисципліни «Агрохімія» на тему:

 

 

Зміст

 

Вступ

Загальна характеристика

Грунтово-географічне районування

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Формування ґрунтового покриву Карпат проходило в умовах складного гірського рельєфу, різноманітності гірських порід, своєрідного впливу кліматичних умов та типів рослинності. Специфіка грунтотворення в Карпатах, як і в інших гірських районах, підпорядкована закономірностям вертикальної поясності грунтів, яка нерозривно зв'язана з вертикальною поясністю клімату. М. С. Андріанов і Г. А. Андрущенко (1958) виділяють в Карпатах шість вертикальних кліматично-грунтових поясів.

 

 

Найбільш поширені в лісовій зоні Карпат буроземні грунти, які відзначаються високою родючістю, тобто здатністю забезпечувати розвиток та інтенсивний ріст деревної рослинності. Ці грунти обумовлюють поширення високопродуктивних дубових, буково-дубових, дубово-букових (з дуба скельного), букових, буково-ялицево-ялинових та ялинових лісів. Сформувалися вони па продуктах вивітрювання гірських порід – на елювіально-делювіальних відкладах різної глибини.

На ступінь нагромадження елювіально-делювіальних відкладів істотно впливає рельєф. На крутих схилах поширені переважно неглибокі щебенисті грунти, в яких вміст скелетного матеріалу значний. На пологих частинах схилів та біля підніжжя гір глибина утвореного грунту значно більша. Чим меншої крутизни схили, тим глибший шар дрібнозему залягає поверх гірських порід.

Материнською породою, на якій сформувалися грунти Карпат, є продукти вивітрювання стійких осадочних безкарбонатних порід флішу, утвореного різноманітними пісковиками, глинистими сланцями та аргелітами. Там, де в покладах флішу переважають глинисті сланці, ґрунтовий покрив утворюється швидше, тому що сланці швидше піддаються процесам вивітрювання. Спочатку з них утворюється дрібнощебенистий, потім суглинистий ґрунтовий покрив. При сумісному вивітрюванні пісковиків і сланців утворюються легкі піщанисті суглинки, супіски і середні суглинки. У таких випадках глибина ґрунтового покриву разом з елювіально-делювіальними відкладами досягає значної потужності. Схили гір тут пологі, а вершини характерні згладженими куполоподібними формами.

Значна частина схилів Карпат вкрита малорозвиненими гірсько-лісовими грунтами. Потужність елювію на таких схилах невелика. Пухкі відклади гірських порід постійно зміщуються в результаті безперервних денудаційних процесів, і на поверхні з'являються виходи корінних порід. Так, на крутих схилах Скибових, Вододільних, Полонинських і Вулканічних Карпат, Рахівського і Чорногорського масивів потужність елювіально-делювіального покриву незначна. Домінують тут слаборозвинені малопотужні, сильно щебенисті грунти. У ґрунтотворні процеси постійно вступають нові відслонення гірських порід, оскільки верхні шари постійно змиваються. Суцільний ґрунтовий покрив тут часто розривається кам'яними осипами.

Істотний вплив на формування грунтового покриву проявляє не тільки висотна поясність клімату, а й ступінь розчленування поверхні, що посилює процеси стоку і площинного змиву. Це значною мірою впливає на характер зволоження схилів. Деякою специфічністю ґрунтотворних процесів відзначаються міжгірні долини й улоговини. Тут у більших кількостях нагромаджуються елювіально-делювіальні відклади, а тому ґрунтовий покрив добре розвинений і характеризується переважно суглинистим складом.

В умовах холодного і надмірно вологого клімату та при участі чагарниково-лучної рослинності сформувалися грунти карпатського високогір'я – субальпійського та альпійського поясів. Вони відзначаються незначною потужністю і дуже великим вмістом скелету. На крутих елементах рельєфу, як правило, з'являються виходи корінних гірських порід. До деякої міри індивідуальне місце з точки зору формування грунтового покриву у високогір'ї Карпат належить кам'янистим розсипам, які найбільш поширені на гірських хребтах Горган. В цих умовах зароджуються первинні стадії грунтотворення з участю невибагливої до кліматично-грунтових умов лишайникової, мохової та сланкої чагарникової рослинності. Ґрунтовий покрив на кам'янистих розсипах представлений окремими фрагментарними нагромадженнями торфу низького ступеня розкладу. Це найбільш примітивний і найслабше розвинений ґрунтовий покрив в межах Українських Карпат.

На положистих гірських схилах і вершинах гір субальпійського поясу, де інтенсивніше, порівняно з гірським хребтом Горган, проходять процеси вивітрювання гірських порід і в більшій кількості нагромаджуються відклади елювію пісковиків і сланців, утворилися гірсько-лучні, торфо-лучні і торфо-підзолисті грунти. Вони мають чітко диференційований профіль. Верхній горизонт представлений міцною, до 10 см, слабо розкладеною дерниною і темно-сірим або коричнюватим гумусовим горизонтом глибиною 20-25 см. Нижній горизонт сірувато-жовтуватого кольору являє собою перехідну до корінних гірських порід смугу.

В лісовій зоні Карпат домінуючим є буроземний тип грунтотворення, характерний для зони широколистяних лісів середньої Європи, а також Криму й Кавказу. Н. Б. Вернандер (1947) вказує на те, що буроземи Карпат утворилися в умовах відносно теплого й вологого клімату, в результаті чого мінералізація органічного опаду проходить досить швидко і нагромаджуються найбільш стійкі її продукти. При цьому проміжних органічних кислот утворюється мало, завдяки чому ослаблюється розвиток підзолистого процесу. Г. А. Андрущенко (1952) головним фактором буроземного типу грунтотворення в Карпатах вважає біологічні процеси. Лісова підстилка обумовлює нейтралізацію кренової кислоти, внаслідок чого у грунті нагромаджуються апокренати та ульмінові кислоти, які забарвлюють його в бурий колір.

Неоднорідність гірського рельєфу, зональні та поясні зміни кліматичних умов, а в зв'язку з цим мозаїчне поширення типів лісової рослинності обумовили неоднорідність буроземного типу грунтотворення. В одних місцях буроземи мають ознаки опідзолення, в інших – оглеєння, при відповідних умовах з них формуються лучно-болотні грунти. Окрему категорію являють собою малопотужні грунти, що утворилися на кам'янистому підґрунті. Здебільшого грунти ці представлені одним гумусовим горизонтом. Незважаючи на примітивність і невелику потужність грунтового профілю, вони характеризуються досить високою родючістю. Поширені на цих грунтах ялинові деревостани досягають І