Мета та принципи стратегічного планування

 

Підприємство виправдовує своє існування, якщо його продукція визнається споживачем. Однак ступінь впливу споживача залежить також і від того, наскільки керівники та власники організації вважають за потрібне та спроможні враховувати його потреби. Є також три основні підходи щодо орієнтації підприємства: на виробництво, на збут та на вдоволення потреб споживачів.

Обґрунтований «стратегічний набір» підприємства можна сформувати за допомогою концепції «послідовних стратегій» як інструменту забезпечення успіху в перебудові підприємства з метою досягнення ним потрібного рівня конкурентоспроможності. У ринковій та перехідній економіці головну роль відіграють продуктово-товарні стратегії або стратегії, що розробляються та здійснюються щодо окремих напрямків діяльності (бізнес-напрямків). Лише за умов їх розробки та виконання підприємство може здійснювати свій відтворювальний процес, замикаючи цикл обігу грошей у разі успішної реалізації продукції на ринках.

Треба мати на увазі, що для споживача не існує незамінних товару, послуги, підприємства, продавця тощо, – найважливішим для нього є власні потреби, цінності, бажання, реальність того, в який спосіб товар чи послуга зможуть зробити для нього щось таке, на що він сподівається. Для виробника ж цільовим орієнтиром є можливість продовження власного бізнесу у довгостроковій перспективі. Такий стан речей свідчить про наявність розбіжностей інтересів виробника та споживача, бізнесмена та покупця. У вітчизняній літературі ще чітко й однозначно не встановлено категорію «бізнес». Як синоніми вживаються поняття «бізнес», «бізнес-напрямок», асортиментна група тощо. Ураховуючи це, ми вирішили також не відокремлювати ці поняття (хоча в них є певні розбіжності, що мають теоретико-методологічний характер і потребують окремих досліджень).

Отже, можна зробити висновок, що продуктово-товарна стратегія – це комплекс альтернативних напрямів реалізації портфельного набору стратегій, що визначають номенклатуру, асортимент та можливий обсяг продукції, яка реалізується на певних ринках. При цьому обсяг продукції визначається через гіпотетичні можливості підприємства, які залежать від майбутніх умов ринку та активності споживачів.

Тому при розробці продуктово-товарних стратегій необхідно розглядати не лише перспективні напрями діяльності (види бізнесу), а й можливі альтернативні стратегічні рішення ефективного використання обраних портфельних стратегій.

 

 

Планування в сучасних умовах господарювання – це процес, де збігаються інтелектуальні, інтуїтивні та раціоналістичні прийоми, які дозволяють поєднати формальний та неформальний аспекти управління, щоб забезпечити впорядкованість заходів щодо реалізації стратегій для досягнення поставлених цілей. Згідно з функціональним підходом до управління, планування, що є основною його функцією, треба визначити змістовно та організаційно, залежно від умов функціонування підприємства та поглядів керівників на місце, роль та значення цієї функції для розвитку підприємства.

Процес стратегічного планування посідає центральне місце в системі стратегічного управління. Більшість західних i східних фірм використовують стратегічне планування для того, щоб зміцнити себе, вийти з безнадійних ситуацій, які сформувались зовні та в середині підприємства.

Стратегічне планування – це систематизовані та більш-менш формалізовані зусилля всього підприємства, спрямовані на розробку та організацію виконання стратегічних планів, проектів iпрограм. У свою чергу, розробка планів як специфічний вид діяльності – це послідовний ітераційний процес, що складається з кількох взаємопов'заних етапів:

- встановлення цілей;

- визначення стратегій (“стратегічного набору”) та заходів щодо їхньої реалізації;

- передбачення послідовності дій у межах досить тривалого часу та закріплення її у планах, проектах i програмах різного типу, що є інструментами досягнення цілей та реалізації стратегій;

- організація виконання планових завдань;

- облік, контроль та аналіз їхнього виконання.

Таким чином, мета стратегічного планування – встановити певний порядок дій для підготовки і забезпечення ефективного функціонування конкурентоспроможного підприємства.

Реалізація мети стратегічного планування можлива, якщо воно відповідає таким основним принципам:

- цілевстановлення та цілереалізація – вci заходи та шляхи їхнього здійснення, передбачені в системі стратегічного планування, спрямованої на встановлення та досягнення цілей (стратегічних орієнтирів) : система планування відповідальна за це. Відповідність цьому принципу свідчить про дієвість планів, які цінні тим, що дають можливість досягти результатів;

- багатоваріантністъ, альтернативністъ та селективністъ – реакція на середовище, що змінюється, шляхом переходу на заздалегідь обгрунтовані та визначені альтернативи;

- глобальність, системність, комплексність i збалансованість -орієнтація на охоплення окремими стратегіями вcix аспектів діяльності об'єкта та взаємозв'язок між ними; в межах стратегічного планування готують систему рішень, а не окpeмі рішення; спрямованість на зміну ситуації зовні та всередині підприємства;

- спадковість i послідовність – стратегічні зміни мають впроваджуватися в певному порядку з урахуванням досягнутих результатів i специфічних особливостей процесів та явищ;

- безперервність – стратегічна діяльність є складним процесом, зупинка якого повертає підприємства у початкову позицію;

- наукова та методична обґрунтованість – використання поширених науково-методичних підходів допомагає розробляти реальні плани, узгоджені з параметрами зовнішнього та внутрішнього середовища;

- реалістичність, досяжність – врахування особливостей функціонування об'єкта, відносно якого розробляються стратегічні плани, та можливості досягнення певних параметрів;

- гнучкість, динамічність, реакція на ситуацію – урахування часових характеристик i характеру змін, що відбуваються на підприємстві згідно з етапами “життєвих циклів” (підприємства та пов'язаних з ним окремих підсистем) ; цьому сприяє наявність надійного зворотного зв'язку;

- ефективністъ та соціальна орієнтованістъ – забезпечення, з одного боку, перевищення результатів, передбачених плануванням над витратами, потрібними для