Поняття та зміст особистого закону фізичних осіб у міжнародному приватному праві

 

1. Теоретичне питання: Поняття та зміст особистого закону фізичних осіб у міжнародному приватному праві

2. Практичне завдання

3. Практичне завдання

4. Задача

5. Задача

6. Практичне завдання

7. Використані джерела

 

 

Для визначення поняття та змісту особистого закону фізичних осіб у міжнародному приватному праві, слід спочатку дати пояснення самому терміну “Міжнародне приватне право”.

Міжнародне приватне право – сукупність норм, регулюючих цивільно-правові відносини (майнові і з ними немайнові, сімейно-правові, трудові, процесуальні), що мають міжнародний характер (за участю іноземних фізичних або юридичних осіб, з приводу майна, що знаходиться за кордоном). Норми міжнародного приватного права містяться в законодавстві окремих держав, а також у міжнародних договорах і звичаях [1].

Предметом міжнародного приватного права (МПрП) є правовідносини двох груп: так звані колізійні відносини та приватноправові відносини в широкому розумінні слова, тобто власне цивільно-правові відносини – особисті немайнові і майнові відносини, але такі, що «обтяжені» так званим іноземним елементом. Ці відносини випливають з права власності, права на підприємницьку діяльність, торговельних і інших відносин, які, в свою чергу, випливають з зовнішньоекономічних контрактів.

Колізійні відносини. Предметом правовідносин МПрП першої групи є, як зазначалося вище, так звані колізійні правовідносини. Колізія (лат. Collisio – зіткнення) – визначається у літературі як зіткнення яких-небудь протилежних сил, інтересів, прагнень; розбіжність між окремими законами однієї держави чи протиріччя законів, судових рішень різних держав; розходження або суперечність між правовими нормами, що регулюють однакові правовідносини. Колізія законів характеризується протиріччям (зіткненням) двох чи більше формально чинних нормативних актів, виданих щодо одного і того ж питання [2; с. 8].

Закон України “Про міжнародне приватне право” від 23. 06. 2005 № 2709-IV (із змінами та доповненнями) у статті 1 дає визначення поняттю “іноземний елемент” та “колізійна норма”:

Іноземний елемент – ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: – хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; – об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; – юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави;

Колізійна норма – норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом;

Особистий закон фізичної особи є колізійною нормою щодо правового статусу фізичної особи. Так статтею 16 Закону України “Про міжнародне приватне право” від 23. 06. 2005 № 2709-IV (із змінами та доповненнями) зазначено що особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності – місце перебування. Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування. Також, вищевказаною нормою встановлено, що якщо недієздатна особа змінила місце свого проживання без згоди свого законного представника, то така зміна не спричиняє зміну особистого закону такої особи [3].

«Іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах відповідно до законодавства України. Так, Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984р. №8073-Х9 чітко встановлює склад адміністративних порушень, пов’язаних із недотриманням порядку в’їзду, виїзду, та перебування іноземців на території України, а також склад правопорушень режиму державного кордону, прикордонного режиму та режиму в пунктах пропуску через державний кордон, види та порядок застосування стягнень за вчинення таких правопорушень. В такий спосіб правовий статус іноземців та апатридів, які постійно проживають на території України, визначений українським законодавством, аналогічний до статусу закріпленого законодавством ЄС за громадянами третіх країн, які тривалий час роживають на території ЄС. Проте Директива 2003/86/ЄС визначає випадки (зокрема, працевлаштування), коли перевага надається громадянам ЄС чи громадянам окремих третіх країн (наприклад, Туреччини), що носить дискримінаційний характер. На відміну від законодавства ЄС, нормативно правові акти України не містять схожих положень, однак, на практиці такі ситуації є непоодинокими. Слід зазначити, що у Законі «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» немає такої чітко виокремленої категорії осіб, як шукачі притулку. У ст. 4-5 Закону лише зазначено, що іноземцям та особам без громадянства може надаватися притулок та статус біженця. Формулювання зазначених положень не дає змоги однозначно говорити про автоматичне поширення на зазначену категорію осіб основних прав, свобод та обов’язків передбачених для іноземців та апатридів. Тому визначення Законом «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» правового статусу шукачів притулку залишається дискусійним моментом» [4; с. 585 ].

Особистим законом фізичних осіб визначаються особисті немайнові права фізичних осіб, які є основоположними по відношенню до інших людських прав та свобод. “За Цивільним кодексом України особисті немайнові права фізичних осіб розмежовані на