до питання податкового реформування та його впливу на виробництво агропромислової продукції

 

О. О. Кундицький

 

Проаналізовано вплив податкової політики на діяльність агропромислового комплексу. Обґрунтовано необхідність збереження пільгового режиму оподаткування для сільськогосподарських підприємств. Зроблено висновок про те, що в Україні ще не створена система оподаткування, яка відповідає сучасним ринковим відносинам, що пов ’язано з об ’єктивними і суб ’єктивними чинниками.

Ключові слова: податки, агропромисловий комплекс, ПДВ, Податковий кодекс, ефективність.

Постановка проблеми. Із поглибленням аграрної реформи, набуттям виробниками аграрного сектору України господарської самостійності, змінюються засади фінансових відносин між ними та державою, відпрацьовуються напрями і механізми державної бюджетної підтримки фінансово незалежних, самостійних товаровиробників. Із набуттям Україною статусу члена СОТ у податковому механізмі були закладені значні можливості цілеспрямованого впливу держави на соціально-економічні процеси в АПК. Однак подальший розвиток інтеграції України у світове ринкове середовище потребує вдосконалення механізму державної підтримки сільськогосподарських виробників через податковий механізм для забезпечення конкурентних переваг національної продукції на світовому ринку.

Стан дослідження. Проблеми впливу оподаткування на економіку набули помітного розвитку в роботах сучасних учених, а саме: О. В. Ареф’євої, В. І. Благодатного, В. В. Буряковського, В. П. Виш- невського, Ю. Б. Іванова, П. Т. Саблука, В. Я. Месель-Веселяка, В. В. Юрчишина, В. П. Янчука та ін. Проте аналіз наукової літератури вказав на недостатню увагу організації й удосконаленню всіх аспектів управління оподаткуванням, зокрема вдосконаленню податкових відносин і підвищенню ефективності АПК. У числі найбільш спірних досі є навіть проблеми пільгового оподаткування сільськогосподарських підприємств.

Мета статті – аналіз впливу податкових реформ на розвиток АПК та рекомендація шляхів виходу із кризової ситуації.

Виклад основних положень. Як свідчить досвід розвинених країн Заходу, здійснення масштабної податкової реформи неможливе шляхом внесення окремих точкових змін до законодавства. Її цілі можуть бути досягнуті тільки з прийняттям єдиного, взаємопов’язаного та комплексного документа, що враховує всю систему податкових правовідносин. Таким документом для України мав стати Податковий Кодекс, націлений на кодифікацію податкових законів, спрощення їх викладення, максимальне зближення принципів податкового та бухгалтерського обліку.

На думку багатьох економістів, необхідність прийняття Податкового Кодексу для аграрної сфери була зумовлена тим, що існуюча на той час в сільському господарстві України система оподаткування далека від досконалості, їй властива низка вагомих недоліків, що погіршує умови відтворення та посилює й без того скрутне фінансово-економічне становище підприємств АПК. Стан еконо- міко-організаційного процесу податкового регулювання більшості вітчизняних підприємств АПК був незадовільним, а сам процес потребував вдосконалення, яке було можливе лишень за використання елементів податкового механізму з інструментами податкового регулювання.

Завдяки прийнятому Податковому кодексу існуюча система оподаткування в агропромисловому комплексі України зазнала чималих змін. Відтак серед низки нормативних актів, що втратили чинність з 1 січня 2011 р., розглянемо Закон України «Про плату за землю» № 378/96-ВР від 19 вересня 1996 р. На заміну зазначеному закону в Податковому кодексі передбачено розділ XIII, повністю присвячений такому загальнодержавному податку, як плата за землю.

Аналізуючи зміни чинного законодавства, необхідно взяти до уваги те, що, як і раніше, плата за землю належить до загальнодержавних податків та справляється у формі земельного податку й орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності [1].

Що стосується земельного податку, то таким є обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів [2]. Своєю чергою, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності теж є обов’язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою [3].

Відповідно, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та безпосередньо землекористувачі, а орендної плати – орендарі земельних ділянок.

На початку реформування системи оподаткування агропромислового виробництва податковий механізм держава використала як важіль підтримки реформованих підприємств, в результаті чого для сільськогосподарських товаровиробників були розроблені й функціонували спеціальні режими прямого (фіксований сільськогосподарський податок) й непрямого (особливий порядок оподаткування податком на додану вартість) оподаткування.

Позитивом функціонування ФСП у сільському господарстві, на думку одних економістів, була його простота та прозорість. В той же час існувало багато досліджень, які доводили, що податок у такому вигляді вже себе вичерпав. Основними аргументами тут стали порушення принципів нейтральності, справедливості в оподаткуванні аграрного сектору та не забезпеченні фіскальної та регулюючої функції податків.

Щодо ПДВ, то його спецрежим мав велику популярність серед аграріїв, оскільки, на думку багатьох, був ефективною формою державної підтримки високоризикового сільськогосподарського виробництва. Аргументом на користь дії механізму ПДВ було також і те, що через автоматичну дію, він був повністю позбавлений корупційної складової на відміну від прямих бюджетних дотацій.

Як свідчать дослідження, втрата можливості використання спецрежиму по ПДВ призведе до втрати 20% обігових коштів і вплине насамперед на господарства середнього розміру, частка в галузі яких перевищує 40%. Ситуація також погіршується тим, що на тлі вкрай нерозвиненої системи фінансування сільськогосподарського товаровиробника посилення конкуренції на ринках на етапі вступу Україні до ЄС такий удар в ядро галузі – єдиної, що демонструє економічне зростання, – може виявитися летальним.

Слід зазначити, що важливість пільгових режимів оподаткування сільгоспвиробників підкреслюється тим фактом, що їх наявність забезпечує приблизно 50% прибутковості