Гуманітарна діяльність ООН з подолання наслідків цунамі в Індійському океані 2004 року

 

Ткач Т. Я.

 

Із зростанням частоти виникнення стихійних лих, удосконалюються інструменти та механізми діяльності ООН з подолання наслідків стихії. Цунамі 2004 року, безпрецедентне за масштабами руйнації стихійне лихо, привернуло увагу багатьох дослідників із різних галузей науки. У статті досліджується комплекс дій, до яких вдалася ООН в операції з подолання наслідків цунамі у 2004 році. Основна увага приділена існуючим механізмам взаємодії та координації між міжнародними організаціями, національними урядами та країнами, що надавали допомогу. Комплексний підхід до дослідження діяльності ООН після цунамі в Індійському океані дозволяє виокремити головні прогалини в існуючому механізмі, дослідити найдієвіше програми, що були задіяні ООН та в подальшому стали загальноприйнятою практикою під час гуманітарних операцій. Завдяки порівняльному методу автор досліджує особливості проведення гуманітарної операції в різних країнах та визначає рівень залучення агенцій ООН до планування цих операцій та намагається визначити залежність між рівнем залучення експертів ООН та успішністю проведення операцій.

Ключові слова: гуманітарна діяльність, ООН, стихійні лиха, УКГП, Південна Азія, Східна Африка.

Із зростанням частоти виникнення стихійних лих, удосконалюються інструменти та механізми діяльності ООН з подолання наслідків стихії. Цунамі, яке трапилося у грудні 2004 році є одним з таких прикладів. Дана стихія завдала на той час безпрецедентних руйнувань у 12 країнах. Зрушення на дні океану перемістили величезний обсяг морської води і створили величезне цунамі, які прокотилося через Індійським океаном і дійшло до східного узбережжя Африки. На відміну від країн в Тихоокеанському регіоні, країни з виходом в Індійський океан не так часто стикалися із цунамі, томі у не мали у своєму розпорядженні адекватних регіональних або національних систем раннього оповіщення та евакуації [8]. Дана тематика є надзвичайно актуальною, адже дослідивши гуманітарні операції у 12 країнах та роль ООН у цих операціях, можна виокремити основні прогалини в існуючому механізмі надання гуманітарної допомоги ООН, що і становить основну мету даної наукової статті.

Цунамі 2004 року, безпрецедентне за масштабами руйнації стихійне лихо, привернуло увагу багатьох дослідників із різних галузей науки. Зважаючи на велику кількість публікацій щодо гуманітарної діяльності ООН, варто відмітити, що вони, як правило, не носять комплексного характеру, а присвячені дослідженню лише окремих аспектів проблеми, мають нерідко поверховий характер і містять іноді суперечливі положення і висновки. Переважну більшість публікацій за обраною темою становлять звіти міжнародних організацій, які переобтяжені цифрами та не містять достатнього рівня аналітики.

За ініціативи Інституту Фітца був створений спільний центр з оцінки наслідків стихії, але на жаль, з усіх міжнародних організацій, які брали участь у відновленні постраждалих регіонів, лише 38% долучилися до цього процесу. Саме відсутність єдиних принципів та методів оцінки і призвела до непропорціонального розподілу гуманітарної допомоги. Крім того за такої ситуації сама гуманітарна операція перебувала під значним впливом ЗМІ. У ті регіони, де провідні телевізійні канали відзняли сюжети про важке становище населення, одразу ж відряджалася велика кількість гуманітарної допомоги та співробітників. Це і викликало неправильний розподіл ресурсів, що випливало у ситуацію, коли в одних регіонах люди не знали нестачі ані питної води, ані продовольства, а в інших ситуація була кардинально іншою. А найважливіше те, що такі диспропорції не вдалося усунути протягом навіть 3 місяців після початку проведення гуманітарної операції [7].

Безперечно правильна система оцінки наслідків стихії надає змогу міжнародним організаціям надавати адекватну допомогу постраждалим без розтрати коштів.

Адже навіть приблизні підрахунки кількості жінок, дітей у постраждалому регіоні роблять можливим відправлення одягу для населення у тій кількості, яка є необхідною у регіоні. Ще одним прикладом, який вдало ілюструє необхідність створення єдиного центру оцінки потреб та наслідків стихії є невідповідність гуманітарної допомоги кліматичним особливостям гуманітарної допомоги. Так наприклад у Шрі-Ланку були направленні намети, які безперечно підходять для занять альпінізмом, але в який в умовах тропічного клімату не можливо було знаходитися [1].

Шістнадцять установ ООН, 18 національних представництв Міжнародної федерації товариства Червоного Хреста / Червоного Півмісяця, більше 160 міжнародних неурядових організації незліченні також відгукнулися на заклик допомоги у перші 48 годин після руйнівного цунамі. Крім того велика кількість приватних компаній і місцевих груп цивільних надавали невідкладну допомогу, постачали їжу. Безперечно така велика кількість акторів гуманітарної діяльності потребувала чіткої координації зусиль.

Про нездатність ООН взяти на себе роль головного координатора з проведення гуманітарної операції свідчить і те, що значна частина пожертвувань надійшла не по каналам ООН.

Колосальні надходження на гуманітарну діяльність поставили міжнародні організації, в першу чергу ООН під сильний тиск з боку міжнародного співтовариства. Величезні кошти спонукали міжнародні організації до фокусуванні на швидкому відновленні, таким чином багато організацій запустили одночасні проекти з залученням великої кількості персоналу. У гонитві за швидким результатом міжнародні організації не вдавалися до взаємодії з національними партнерами чи між собою. У цьому аспекті також нівелювалася координуюча роль ООН. Величезна кількість дублюючих проектів, запущених міжнародними організаціями ні у якій мірі не корелювалася між собою. Якби кошти збиралися централізовано і надходили до ООН, яка в свою чергу спираючись на наявні міжнародні організації розподіляла ці кошти відповідно до визначених нею обов’язків міжнародних