Еволюція моделей інноваційного процесу як концептуальне підґрунтя вимог до професіонала з інноваційної діяльності

 

Терещенко М. М.

 

Досліджуються закономірності та механізми інноваційних процесів у сучасному світі. Визначається, що бачення інноваційного процесу має еволюційний характер, в той час як цей процес постає середовищем діяльності фахівців з управління інноваціями. Метою цієї статті є уточнення основних концептуальних моделей інноваційного процесу в історії людства та особливостей їх впливу на фахові вимоги до професіонала з інноваційної діяльності Обґрунтовується ідея, що уявлення про механізми інноваційних процесів суттєво впливають на вимоги, які висуваються до компетенцій професіоналів із інновацій. Розкрито специфічні вимоги до фахівців із інновацій за лінійної, лінійно-послідовної, пов’язаної, інтерактивної моделі інноваційного процесу.

Ключові слова: інновації, менеджмент інновацій, професіонал із інноваційної діяльності, підприємництво, бізнес, інноваційний процес, модель.

Як свідчить досвід різних країн, сучасна конкурентоздатність підприємств забезпечується численними інституційними умовами, серед яких переважають побудова та розвиток ефективної інноваційної системи. Остання постає як сукупність різноманітних організацій, інститутів і структурних підрозділів, які спільно або індивідуально формують фактори впливу на процес розвитку та розповсюдження нових технологій.

Інноваційні процеси в економіці перебувають останнім часом в полі зору посиленої уваги з боку як закордонних, так і вітчизняних фахівців. Загальні риси інноваційних процесів наприкінці XX ст. виділені Н. Івановою, значний вклад в дослідження сутності інноваційного процесу та шляхів його прискорення в Україні внесли Л. Антонюк, М. Гаман, О. Дацій, А. Ковач, А. Поручник, В. Савчук та ін. [1; 5-7], окремі аспекти зарубіжного досвіду стимулювання інноваційної діяльності досліджено Д. Вілдом, В. Івановим, П. Консейсао, П. Квінтасом, Т. Коно, Д. Мессі, С. Ропером, Ф. Сантоса, М. Хейтор та іншими [10-11; 13; 16]. Управління інноваціями та менеджмент інновацій розглядаються сьогодні як провідний механізм оптимізації та підвищення ефективності процесу здобуття конкурентних переваг на основі нововведень. Цьому питанню присвячені роботи В. Зініна [5], Н. Шубнякової [19].

Проте невирішеною проблемою залишається питання особливостей та механізмів функціонування інноваційного середовища як середовища дії управителів та фахівців з інновацій; взаємовпливів специфіки середовища та вимог, що висуваються до якостей професіонала. Так, аналізуючи постать фахівця з інновацій в розрізі його компетенцій, необхідно звернутись до аналізу сучасної специфіки інноваційних процесів: до їх динаміки, трансформацій, механізмів. Метою цієї статті є уточнення основних концептуальних моделей інноваційного процесу в історії людства та особливостей їх впливу на фахові вимоги до професіонала з інноваційної діяльності.

В результаті численної кількості випадкових взаємодій за участю різноманітних людей та організацій, породжується система взаємозалежних інститутів, які створюють, зберігають і передають знання, вміння, навички та артефакти, визначають нові технології. Отже, ефективність функціонування системи ґрунтується на організаційних, інституційних і соціокультурних взаємодіях, а не виключно на технологіях як таких [19, с. 12]. Розуміння та сприйняття цієї обставини дозволяє розглядати інноваційний потенціал підприємства як складову соціально-економічних та соціокультурних процесів.

Якщо взяти за методологічну основу процесне бачення інноваційного середовища, то соціокультурний та соціально-економічний аспект є найбільш перспективними для пошуку способів підвищення рівня конкурентоздатності на основі інновацій. Крім індивідуальних підприємницьких і дослідницьких зусиль, важливим чинником є державна політика, адже для держави інновації є способом підвищення зайнятості та стимулювання економічного зростання при збереженні життєвих цінностей і національних традицій.

Стає очевидним, що інновації не мають прямого відношення виключно до наукових відкриттів та підлягають впливу багатьох інших факторів. Тому інновації можуть сприйматись як нелінійний процес, що включає в себе дослідження, проектування, виробництво, маркетинг, фінанси, сервіс після продажу, правове забезпечення тощо. Конкурентоздатність, яка ґрунтується на інноваціях, не може базуватись виключно на інвестиціях в нові технології та обладнання. Інновація – це в першу чергу нові знання (інформація), яка збирається та переробляється організацією або окремими людьми [19, с. 13].

У сучасному динамічному світі нормою стає не одиничний акт впровадження нововведення, а цілеспрямована система заходів із розробки, впровадження, виробництва та комерціалізації новацій. Така інноваційна діяльність може бути представлена як процес творчості, як максима інноваційної альтернативи, інноваційної потреби та підприємницької ініціативи на різних рівнях: державному, організаційному, індивідуальному. Якість такої діяльності є ключовою передумовою успіху в сучасних умовах [12].

Сучасним соціально-економічним процесам властива потужна інноваційна спрямованість, тому виникає потреба у використанні нових форм управління, які враховуватимуть зростаюче значення неречовинних форм та інноваційних чинників економічного зростання. Це накладає нові вимоги на компетенції професіонала і актуалізує особливий тип управління, спрямованого на управління процесами оновлення всіх елементів соціально-економічних систем.

Таким типом управління постає менеджмент інновацій – самостійна галузь професійної діяльності, спрямована на досягнення будь-якою організаційною структурою інноваційних цілей шляхом використання наявних ресурсів. Деякі спеціалісти вважають, що в епоху розвитку постіндустріального суспільства менеджмент інновацій переростає вузькі межі функціональної компетенції. З мірою розвитку інноваційної спрямованості економіки, посилення техніко-технологічної насиченості науки, зростання економічної доцільності нововведень менеджмент інновацій набуває рис найважливішого соціально-економічного інституту, що чинить вплив на різні сфери людської діяльності.

Сьогодні інноваційні компанії виступають організаціями, які генерують нові знання, застосовуючи їх в області дизайну, виробництва, торгівлі, надання послуг. Практично всі види продукції включають в себе упредметнені знання – від складного виробничого обладнання до побутової техніки. При цьому об’єктом управління стають «невловимі» інтелектуальні активи організації. На відміну від періоду індустріалізації,