Предмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
14
Мова:
Українська
АДМІНІСТРАТИВНА РЕФОРМА 1920-х рр. І РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКЕ ПРИКОРДОННЯ
В. В. Сокирська
Досліджено процес проведення адміністративної реформи у 1920-х рр. та заходи урядів РСФРР і УСРР з врегулювання російсько-українського кордону. Ініціатором перегляду кордонів виступало населення прикордонної смуги, що потерпало від наслідків його неправильного визначення в економічному, національному, культурному плані. Нинішні кор-дони держави Україна стали продуктом діяльності зовнішньополі-тичної потуги імперського типу. Доводиться, що російсько-українська територіальна межа 1 920-х рр. стала дзеркалом тодішньої політичної ситуації, наслідки якої становлять проблему у вирішенні питання демаркації та делімітації кордону двох держав сьогодні. Ключові слова: адміністративна реформа, російсько-український, кордон, прикордоння, розмежування територій
Міжрегіональне і прикордонне співробітництво є одним з найбільш дієвих і перспективних механізмів поглиблення економічних контактів між регіонами України та суб’єктами Російської Федерації, що відповідає стратегічному характеру теперішніх українсько- російських відносин. Правова основа взаємодії закладена у низці двосторонніх нормативно-правових документів. Суть функціонування державного кордону безпосередньо для громадян сусідніх держав визначається, передусім, режимом державного кордону, який є однією з основних складових договірно-правового його регулювання. З іншого боку, без договору про державний кордон, без делімітації та демаркації неможливо встановити його режим.
Режим державного кордону сьогодні регламентується Законами України «Про державний кордон», «Про виключну (морську) економічну зону України», Митним кодексом, а також міжнародними договорами – двосторонніми та багатосторонніми. Основна мета режиму державного кордону є регулювання всіх питань, пов’язаних з взаємовідносинами сусідніх держав на кордоні, а також населення прикордонної смуги [1, 177]. Нинішні кордони держави Україна стали продуктом діяльності зовнішньополітичної потуги імперського типу. Українські культурні кордони за цих обставин пережили досить інтенсивне «вирівнювання» на кордоні, який при цьому був і зовнішнім кордоном радянської держави [1, 173].
Сьогодні російсько-український кордон є найдовшим у Європі і становить третину загальної протяжності українського кордону. Докорінні зміни, які відбулися в геополітичному просторі Центрально-Східної Європи в кінці ХХ ст., зокрема на території колишнього Радянського Союзу, зумовили необхідність наукового переосмислення історичного процесу. Особливо це стосується дослідження проблеми російсько-українських взаємин у 20-х рр. ХХ ст., яка ще не знайшла належного висвітлення в сучасній історіографії. Дослідження питання правового визнання кордону між РСФРР і УСРР у 1920-х рр. сприяє розумінню суті відносин між Росією та Україною, дає змогу зрозуміти і визначення
Кремлем державного статусу України. Російсько-українська територіальна межа 20-х рр. ХХ ст. є дзеркалом тодішньої політичної ситуації.
До проблем і суперечок, які були закладені у формуванні російсько-українського кордону на той час, стала проблема визначення приналежності не тільки території, а й об’єктів господарювання. Багато населених пунктів, шляхів, промислових, сільськогосподарських та інших об’єктів у прикордонних районах за радянських часів були збудовані без належного погодження з відповідними державними органами. Тому сьогодні вони опинилися по обидва боки від лінії кордону. Досвід проведення делімітаційних та демаркаційних робіт на початковому етапі показав, що вирішити ці питання за короткий час можна тільки за наявності достатньої політичної волі в договірних сторін.
Термін «прикордоння» відіграє велику роль у сучасних дискурсах ідентичності. Регіони, які зазвичай зараховують до категорії прикордоння, є переважно регіонами периферійними. Це означає, що вони тією чи іншою мірою маргіналізовані в багатьох вимірах, зокрема економічному та політичному. Прикордоння є ще й тим регіоном, де перехрещувалися культурні впливи, наслідки яких існують і до сьогодні. Кордони колишніх радянських республік мало відповідають внутрішнім культурним кордонам величезної території. Втім, ця невідповідність досить часто пояснювалася адміністративно-волюнтаристською природою встановлення кордонів. Республіканські еліти були насамперед провідниками лінії на загальну радянську гомогенність, ніж захисниками унікальності культур народів своїх республік. Претензії наших сусідів на територію України, що з’являються після проголошення нашої держави незалежною почастішали саме сьогодні, тому змушують повертатися до історії формування нинішніх кордонів України, а також вказати на етнічні українські землі, що залишилися в користуванні сусідів.
Війна завжди була інструментом державотворення, причиною зміни величини, форми та кордонів держави. Перша світова війна кардинальним чином змінила політичну та міжнародну систему відносин. З розпадом чотирьох імперій на карті світу з’явилися нові держави. На порядок денний вийшли питання політико- правового визначення кордонів новоутворених незалежних держав. Розпад Російської імперії супроводжувався появою на її теренах 14 нових державно-територіальних утворень. Деякі з них, як наприклад Білоруська Народна Республіка, Всевелике Військо Донське, Крим безпосередньо межували з Україною. Тому перед Українською Державою, що взяла курс на незалежність, постало завдання визначення кордонів з ними. Колишня ж метрополія, сповідуючи великодержавну спадкоємність, намагалася не допустити розширення нових територій за адміністративні межі колишніх губерній.
Декларовані кроки більшовицької влади створювали ілюзію демократичної та відкритої національної політики. На жаль, вона проводилась відповідно до принципу революційної доцільності, і, як показали наступні події, утворення суверенної незалежної Української держави, аж ні як не узгоджувалось із планами більшовиків. 25 лютого 1919 р. у «Договорі про кордони» більшовицьке керівництво не визнало територіальних змін, здійснених урядами попередніх державних формувань на Україні (Української Народної Республіки та Української держави П. Скоропадського). Радянський уряд фактично визнав державними адміністративні кордони українських земель, що існували у складі Російської імперії, тобто її дев’яти колишніх губерній – Київської, Херсонської, Подільської,
Волинської, Харківської, Полтавської, Чернігівської, Катеринославської і Таврійської (без Криму) [2, 27]. За цим документом, два повіти Чернігівської губернії
Суразький і