Політична топологія як соціологічний підхід до аналізу виборів

Ключові слова: політична топологія, електоральний простір, електоральна поведінка, вибори.

 

Події останніх років, що відбулися в Україні після президентських виборів 2010 року та парламентських виборів 2012 року, продемонстрували невміння українських політичних експертів аналізувати політичний простір країни, а також поверховість їхніх суджень про специфіку наявних політичних відносин. Це зумовило, з одного боку, продукування певних політичних кліше (наприклад, “протистояння сходу і заходу”, “помаранчевий захід і біло-блакитний схід”), а з іншого – неспроможність застосування таких кліше на практиці і, перш за все, під час виборчих кампаній [2].

Більшість політичних оглядачів уявляють політичний простір як теоретичний конструкт, як сукупність об’єктивних збалансованих самопідтримуючих структур. Водночас, політичний простір і будь-яке його поле – це реальна сутність, арена динамічної безперервної боротьби за право домінувати в ньому. Зважаючи на це, варто враховувати, що кожне з полів політичного простору має власну (притаманну тільки йому) топологію, логіку функціонування, “правила гри” і домінуючий капітал.

Особливо рельєфно невідповідність політичного простору як теоретичного конструкту і як реальної сутності проявляється в процесі проведення передвиборчих кампаній, коли чимало політичних сил можуть здобути підтримку там, де на неї не розраховують, і, навпаки, ризикують залишитись без підтримки у виграшних, на їхню думку, регіонах. Як вважає Гугнін Е. А., це пов’язано з поверховим аналізом (а подеколи й з відвертим нехтуванням) топологічних характеристик політичного простору і його складової – електорального поля. Оскільки електоральні переваги і засновані на них об’єднання людей з більш-менш подібними позиціями в соціальному просторі зовсім не є неминучістю, а можливість союзу між людьми, розділеними більшою соціальною дистанцією, апріорі не можна виключати [1].

Можливості застосування аналізу категорії «поле політики» з метою дослідження практичної політики обґрунтовується з позицій політичної топології. Політична топологія, за словами російського фахівця Ю. Качанова, являє собою напрямок досліджень розстановки, складу, напрямку і способу дії політичних сил та позицій, які визначаються умовами конкретної політичної реальності. Політична реальність або «поле політики» визначається «онтологічною даністю», всередині якої постійно змінюються взаємні відносини соціальних акторів «під комплексним впливом такого числа змінних, що це виключає можливість однозначного опису системи політичної дії» [3, c. 14].

На наш погляд, застосування топологічного підходу до вивчення сутності політики є необхідним, адже сучасна політика характеризується поліваріантністю виявів, суперечливістю змін, відкритістю позицій. Політика сьогодні настільки тісно включена до системи соціальних, культурних, економічних, державних та міждержавних зв’язків суспільства, що не можна не враховувати їх впливів та взаємовпливів для об’єктивного аналізу цього складного феномена.

Політична топологія передбачає розуміння поняття «поле політики» як «відносно замкненої царини політичних відносин і подій, що органічно виростає з ансамблю соціальних відносин між конкретними (індивідуальними й колективними) агентами у даний момент у визначених місцях». Специфікою поля політики є те, що воно розглядається як «автономний ансамбль політичних відносин», котрий управляється власними законами функціонування. Поле політики постає як усталений політико- історичний феномен, він детермінується «сукупністю активних характеристик, що надають політичним агентам силу, владу і вплив, тобто у найзагальнішому вигляді, це здатність досягати результатів», саме остання особливість поля політики відрізняє його від усіх інших полів соціального простору суспільства. Таким чином, «поле політики» виступає «модусом соціальної дійсності» будь-якого суспільства на певному етапі його [3, c. 11].

«Поле політики» сьогодні є вкрай необхідною категорією для аналізу сутності політики в цілому та політичного життя як її практичної іпостасі виборів, адже представлене поняття допомагає визначати специфіку обумовленості політичних відносин. Базовими елементами «поля політики» будь-якого суспільства є позиції, агенти, інститути, програмні заяви, коментарі, маніфестації – все те у політичному житті, що може бути досліджено виключно у співставленні, порівнянні, протиставленні. Адже «полі політики» завжди являє собою «простір боротьби» політичних сил [3, c. 35-37].

Отже, застосування поняття «поле політики» методологічно розширює дослідницький простір сучасного науковця, оскільки дозволяє розглядати політики у всій її багато вимірності і суперечливості, наближуючи теоретичні рівні вивчення політики та реалій поточного політичного життя. Це особливо важливо, зважаючи на ті зміни, які розгортаються в останні десятиріччя під впливом процесів демократизації, глобалізації, трансформації, становлення засад інформаційної цивілізації.

Сучасна політика є надзвичайно структурованим явищем, тому завдяки використанню категорії «поле політики» ми маємо змогу прослідкувати, яким чином позиційні практики політики виявляються у вигляді конкретних відносин влади, адже політика як у минулому, так і в сьогоденні є багато в чому цариною кратоцентричною (владноцентричною) за своєю природою. «Це означає, що поле політики є одночасно простором влади і простором можливих політичних практик. Поняття поля політики концентрує увагу дослідників на проблематиці структурних умов політичної практики. Поле політики конституюється відмінностями активних характеристик агентів, які надають їх власникам владу у полі (здатність досягати результатів). Ці активні характеристики є різновидами влади у полі», – пише Ю. Качанов [4, c. 37].

Як бачимо, сучасна топологічна теорія за допомогою концепції «поля політики» намагається поєднати декілька історичних парадигм політики – кратоцентричну, соціоцентричну та біхевіористську [7].

Враховуючи те, що на сьогодні політичний простір України можна віднести до