Адміністративне право Німеччини

 

Вступ 

1. Формування науки адміністративного права в європейських країнах

2. Адміністративне право Німеччини

3. Право публічної служби

Висновок

Список використаних джерел

 

 

Виникнення і розвиток адміністративного права в Німеччині як самостійної галузі права припадає на першу половину XIX століття. Нині значення цієї галузі права у ФРН зросла настільки, що практично всі соціально-економічні «управлінські» відносини в цій країні регулюються адміністративним правом. Швидке зростання функцій і повноважень виконавчих органів влади в Федеративної Республіки Німеччині, як, втім, і в інших західноєвропейських країнах (як у кількісному так і в якісному відношеннях), поставив на порядок денний питання про надання діяльності з так званого публічного управління чіткого юридичного обгрунтування. Цю функцію, на думку німецьких юристів, має виконувати і в даний час успішно виконує адміністративне право.

Для того щоб зрозуміти значення адміністративного права в сучасній Німеччині, необхідно розглянути його систему і основні інститути.

Якщо законодавчі акти, пов'язані з загальним адміністративним правом, містить розпорядження, що мають значення для всіх областей адміністративного права, акти особливої частини присвячені регулюванню окремих галузей діяльності адміністрації.

Традиційно під особливим адміністративним правом розуміється система законодавчих норм, які у своїй сукупності охоплюють матеріальні завдання адміністрації.

До складу особливого адміністративного права входять:

- комунальне право;

- поліцейське право;

- право охорони громадського порядку;

- право публічної служби;

- будівельне право;

- право вуличного і дорожнього руху;

- право регіонального та земельного планування;

- право господарського управління;

- екологічне право.

 

 

Виникнення, становлення і еволюція галузі адміністративного права супроводжувалися формуванням відповідної галузі наукових знань. Попередниками науки адміністративного права вважаються камеральні науки (камералістика) та наука поліцейського права.

Камеральні науки і наука поліцейського права

Перші наукові праці з державного управління з'явилися у XVI ст., коли утверджувалася абсолютна монархія. Ці праці мали теологічний зміст і давали поради правителям, як управляти державою. Метою управління в цю епоху було отримання якомога більше грошей для правителя, монарха. На цих позиціях стояли до початку XVIII ст. камеральні науки. Термін “камералістика” походить від латинського “camera”, що означає двірцева, державна, князівська скарбниця. Камералістика – це напрям у розвитку німецької економічної думки XVII-XVIII ст., що передувала буржуазній політичній економії і являла собою сукупність адміністративних та господарських знань з ведення камерального (двірцевого, князівського, у широкому розумінні – державного) господарства.

Камеральні науки складалися з трьох основних блоків: політичного блоку, економічної та фінансової політики. Мета камералістики – вироблення рекомендацій управлінського характеру щодо різних галузей управління. З другої половини XIX ст. вона стала обов'язковим предметом і в університетах Росії.

Отже, розвиток науки адміністративного права започаткувала камералістика. Це – науки про фінанси, економіку, господарство та управління.

Епоха Реставрації представлена такими вченими-камералістами, як М. Оссе (1506-1557) та Г. Брехт (1547-1612). Вони створили у своїх працях ідеальну модель уряду та управління на той час.

Подальший розвиток камералістики супроводжується диференціацією, виокремленням окремих дисциплін. Так, для формування в подальшому самостійної науки адміністративного права великого значення набуло виокремлення з камералістики науки поліцейського права (або поліцейської науки). Основними представниками поліцейської науки на той час були Н. Деламар, І. -Г фон Юсті (1717-1771) та Й. фон Зонненфельс. Як Деламар, так і Юсті розуміли науку в сенсі політики. Юсті, подібно до Деламара, не вивчав ні законодавства, ні управління, але виклав систему теоретичних знань, які обумовлюють добробут. Причини добробуту слід шукати, на думку Юсті, у природних та економічних умовах, а також у духовному розвитку населення. На цьому і повинна бути зосереджена увага уряду.

Розглядаючи питання про діяльність держави, спрямовану на створення громадянського добробуту, Юсті мав на увазі не тільки адміністративні установи, а й законодавство. Закони мають відповідати моделі управління. Вони повинні змінюватися зі зміною самого життя. Юсті вважав, що поліція та юстиція – це дві частини одного цілого, а їх функціонування повинно бути прерогативою одних і тих же органів. Проте суспільна практика в той період не давала можливості розмежувати поліцію та юстицію. Юсті також вважав, що поліцейські закони повинні узгоджуватися з фінансовими.

Отже, започаткована у Франції Деламаром, а в Німеччині – Юсті наука про поліцію була теорією політики законодавства та управління. Наприкінці XVIII ст. -на початку XIX ст. поліцейська наука продовжувала розвиватися. Подальший розвиток поліцейської науки пов'язаний з працями вчених, які розробляли питання поліцейської держави.

Поліцейське право активно розвивалося у Німеччині багато в чому завдяки працям Роберта фон Моля та Лоренца фон Штейна.

У Росії ця наука спочатку, за статутом університетів 1835 p., викладалася під назвою “Закони державного благоустрою та благочинства”, а згодом (за статутом університетів 1863 р.) дістала назву поліцейського права. Останнє було включено до програм юридичних факультетів університетів. Відповідно вийшли друком курси поліцейського права, в тому числі підготовлені авторами, що працювали на теренах України.

Проте об'єкт поліцейської науки не був чітко визначений. Одні поліцеїсти включали до нього фінансове та військове управління, інші – все внутрішнє управління